Відомого главу тітушок Юрія Крисіна суд відправив до вʼязниці. Як його люди в січні 2014-го полювали на активістів Майдану та катували випадкового перехожого — деталі злочину

Юрій Крисін був одним з перших організаторів тітушок, кого затримали відразу після Революції гідності — 29 березня 2014 року. Його підозрювали в убивстві журналіста Вʼячеслава Веремія. Крисін півтора місяця провів у слідчому ізоляторі, потім його відправили під домашній арешт, а в серпні 2014-го взагалі відпустили під особисті зобовʼязання. Вийти на свободу Крисіну допоміг прокурор Євген Красножон: він перекваліфікував справу з убивства на хуліганство — це більш мʼяка стаття. Цю справу суд розглядав у закритому режимі, без журналістів. У кінці 2017 року суддя Шевченківського суду Олег Лінник виніс вирок — 4 роки умовно з випробувальним терміном 2 роки. Прокуратура це рішення оскаржила, Крисін отримав 5 років колонії та в червні 2018-го відправився до вʼязниці. Поки справу про вбивство журналіста слухали в суді, слідство зʼясувало, що Крисін під час Майдану міг брати участь і в інших злочинах. Один з них — підбурювання до викрадення і тортур киянина Владислава Іваненка, групове хуліганство. Справу за цим епізодом розглядали майже три роки, процес затягнувся. Спочатку Крисін ховався в дитячому відділенні Інституту серця — він стверджував, що туди його поклали на обстеження. Потім він та його захисники не ходили на засідання й заявляли відводи суддям і прокурорам. Нарешті, 23 вересня 2021 року суд засудив Крисіна до 8 років вʼязниці. Усі ці роки журналіст Стас Козлюк ходив на суди за цією справою, спілкувався з потерпілими і прокурорами. У день вироку він спеціально для «Бабеля» згадує, як тітушки за наказом Крисіна напали, побили, викрали і катували Владислава Іваненка, який у 2014 році просто пішов в гості до батьків.

На початку січня 2014 року бізнесмен Олексій Чеботарьов, наближений до тодішнього глави МВС Віталія Захарченка, знайшов Юрія Крисіна і запропонував йому «роботу» — заважати учасникам Майдану. Трохи раніше з такою ж пропозицією Чеботарьов звернувся до керівника харківського бійцівського клубу «Оплот» Євгена Жиліна. Обидва погодилися, але у Крисіна на обумовлені дати вже були плани — 10 січня він збирався летіти відпочивати на Мальдіви. Замість себе в Києві він залишив «заступників» — своїх давніх знайомих Сергія Чемеса і Павла Бялая. За відсутності Крисіна вони мали виконувати вказівки Чеботарьова.

Девʼятнадцатого січня 2014 року опівдні Сергій Чемес був удома в Борисполі. Йому зателефонував напарник Павло Бялай. На шосту годину вечора він попросив знайти «20—30 чоловіків для серйозної роботи». Добровольцям обіцяли заплатити по 400 гривень. Деталі завдання Бялай обіцяв розповісти вже в офісі — неподалік від центрального «Будинку меблів» у Києві. Там Бялай розповів Чемесу, що працювати будуть на «важливого і близького до керівництва країни Чеботарьова», людей потрібно привести на Софійську площу — там вони отримають завдання від кураторів.

О 18:00 на Софійській площі Чемес разом з тітушками чекав на кураторів. До них підʼїхав великий чорний позашляховик. Із салону вийшли двоє чоловіків близько 50 років. Вони перерахували людей і дали завдання — розбитися на групи по 10—15 людей і патрулювати центр міста: від Золотих воріт, Андріївського узвозу та Європейської площі до Подолу. Майданівців, які траплялися під час патрулювання, потрібно було везти на Почайнинську, 4а — в офіс Олексія Чеботарьова.

Тітушки поділилися на групи і вирушили патрулювати. Чемес разом з Бялаєм поїхали шукати майданівців по Києву. Близько третьої години ночі тітушки подзвонили Чемесу і поскаржилися, що майданівців зловити не вдалося. На той час протестувальники вже ходили по місту великими групами. У той же час телефонували і Бялаю, ситуація була ще гірша — тітушкам не просто чинили опір, їх били і різали ножами. Бялаю доповіли, що два члени групи в реанімації, ще семеро з важкими травмами. Тітушки скаржилися, що не готові вмирати за 400 гривень. Бялай обіцяв, що «Юра [Крисін] закриє усі [грошові] питання»

Приблизно на початку пʼятої ранку Чемесу знову подзвонили. Сказали, що група майданівців заблокувала кількох тітушок у районі Михайлівської площі та збираються їх бити. На допомогу тітушкам відправили 30 «спортсменів». Після цього Бялаю з Мальдівів зателефонував Крисін, попросив дати трубку Чемесу і пояснити, що відбувається. Чемес відзвітував: «Нас було 128 людей. Завдання — патрулювати вулиці, шукати та приводити в офіс [Чеботарьова] майданівців. Або по одному, або парами. Але справа йде так собі: людей побили, двоє опинилися в реанімації». Крисін сказав напарнику забрати з офісу гроші, які належали тітушкам, і їхати до нього додому.

Двадцятого січня близько 10-ї ранку Бялай і Чемес приїхали в офіс на Почайнинську, 4а. Більшу частину грошей вони забрали собі, по 100 доларів віддали помічникам Артему і Сергію, рядовим тітушкам дісталося по 50 доларів.

Чемес поїхав додому в Бориспіль. Туди йому подзвонив Бялай і попросив знайти людей на вечір, знову для серйозної роботи. Чемес намагався відмовитися і пояснити, що після важкої ночі людей для такої роботи він не знайде. Бялай наполіг, щоб напарник приїхав до Києва, зустріч призначили в ресторані.

На зустрічі Бялай пояснив Чемесу, що знову треба зібрати «спортсменів», вислухати завдання і координувати їхню роботу. Того ж вечора на Подолі вдалося зібрати близько 400 людей. Їх розбили на чотири групи і відправили блокувати вʼїзди до Києва та зупиняти автобуси й авто з майданівцями.

Сам Бялай поїхав знімати номер в готелі, щоб там можна було відпочивати. Добро на непередбачені витрати він отримав від Крисіна. Чемес залишився в Києві. Близько 11-ї години вечора йому зателефонував чоловік і назвався «куратором Романом». «Знайди 15—20 людей і 3—4 авто. Вони потрібні для конкретної та добре оплачуваної роботи. Деталі — при зустрічі», — наказав той. Чемес почав обдзвонювати людей. Охочих братися за незрозумілу роботу без фіксованої «ставки» не знайшлося.

Двадцять першого січня о другій годині ночі куратор Роман знову подзвонив Чемесу і сказав, що йому терміново потрібні люди. Чемес спробував пояснити, що добровольців немає. Роман наказав через 15 хвилин привезти людей до «Ель-Кафи» на Бессарабській площі.

Чемес людей не знайшов, і незабаром йому зателефонував Крисін. Він вишпетів «заступника», і після ще кількох дзвінків Чемес і Крисін домовилися замість знайомих «спортсменів» брати тих, кого зможуть знайти. Якщо доведеться — з вулиці. Крисін доручив на 21 січня знайти 800 людей, з них 200 «лівих», і пообіцяв «преміальні».

Двадцять першого січня о 10-й ранку Чемес і Бялай приїхали на Почайнинську в офіс Чеботарьова — забирати гроші для всіх найнятих тітушок. О 20:00 на Контрактовій площі зібралися тітушки, їм дали завдання — блокувати вʼїзд у місто. Цього разу їм видали біти та газові балончики. У цей же час неподалік від метро «Бориспільська» тітушки розгорнули наметовий табір — туди мали привозити викрадених майданівців. Табір охороняли люди Крисіна. До Києва з Харкова приїхав лідер «Оплоту» Євген Жилін, його спортсмени-бійці та Ігнат Кромський, пізніше відомий як «Топаз».

Двадцять першого січня із 7 до 9-ї вечора Жилін та інші тітушки паркували свої автобуси у глибині книжкового ринку на Петрівці. Близько о пів на десяту вони помітили чоловіка з атрибутикою Майдану і спробували спровокувати бійку. Чоловік викликав підмогу. Близько десятої вечора на Петрівку приїхали кілька машин «Автомайдану». Вони спробували заблокувати автобуси з тітушками, почалася сутичка. З автобусів вибігли «спортсмени» в білих балаклавах і побили всіх, хто потрапив під руку, включно зі звичайними перехожими.

У цей час з маршрутки біля метро «Петрівка» вийшов чоловік 30 років — це був Владислав Іваненко. Він не цікавився політикою, не брав участі в Революції та не ходив на мітинги. Іваненко повертався від батьків, які жили на Борщагівці. Владислав побачив автобуси і людей, які бігли назустріч. Він вирішив перейти дорогу і спуститися в метро, але не встиг. За 10 метрів від входу до нього підбігли 10 людей в білих балаклавах і збили з ніг, а потім почали бити по голові та тулубу палицями і ногами.

Владислав намагався втекти під легковий автомобіль, припаркований поруч, але не зміг — його підняли, заламали руки та потягли в автобус. В автобусі тітушки радилися, що робити із «затриманим», зрештою вирішили допитати. «Ми тебе затримали за протидію представникам влади. Що ти знаєш про «Автомайдан»? Ти його член? Хто організовував акції на Грушевського?» — почав допит один з тітушок.

Владислав злякався, він не розумів, за що його затримали, зізнаватися не було в чому. Тітушки почали його бити, били по голові та у груди. Через якийсь час Іваненку дозволили зателефонувати дружині. Він сказав, що з ним все добре, скоро буде вдома. Один з тітушок час від часу приставляв Іваненку шило то до грудей, то до шиї та очей і погрожував вбити «затриманого». У Владислава забрали телефон і паспорт та кудись повезли.

О 22:40 тітушки подзвонили Сергію Чемесу і доповіли, що затримали майданівця і тепер не знають, що з ним робити. Чемес призначив зустріч на виїзді з Києва. Там тітушки кілька хвилин радилися з Чемесом, після чого він поїхав. Іваненка вирішили покатати Києвом, а потім відвезти в табір на метро «Бориспільська». Маршрут вийшов довгим. Бранця катали півтори години: через Вишгород на Поділ, а потім у табір.

Там Іваненка витягли з автобуса, знову заламали руки за спину і повели в намет. Усередині чекали 20 людей. Серед них була жінка з мікрофоном і людина з напівпрофесійною камерою. Владислава посадили на землю, в обличчя розгорнули лампу. У намет зайшов чоловік у чорній балаклаві [згодом слідство встановило, що це був лідер «Оплоту» Жилін], назвався «старшим» і почав розмову: він вимагав від Іваненка зізнатися, у чому саме — той так і не зрозумів.

Іваненка посадили на шпагат, запхали в рот рукавицю, зняли штани та труси. Жилін викручував і здавлював геніталії Іваненка. Він робив це на камеру і коментував: «Уважно дивіться. Так буде з кожним, хто ходить на Майдан».

Якоїсь миті тітушки почали вибігати з намету — нібито на територію табору пробралися майданівці. Потім виявилося, що це були свої «спортсмени». Про Іваненка забули приблизно на годину, увесь цей час він чекав у наметі. Потім повернувся Жилін: він питав про Майдан і протести. Після цього Іваненку дозволили зателефонувати дружині та одягнутися. Йому повернули документи і передали Чемесу. Той викликав йому таксі та відправив додому.

Двадцять другого січня об 11-й ранку в аеропорт «Бориспіль» з Мальдівів повернувся Крисін. Напередодні він телефонував Чемесу і просив зустріти його в аеропорту — у Києві після відпустки Крисіну було холодно. Замість Чемеса в аеропорт приїхав Бялай. Разом вони поїхали до Києво-Печерської лаври — на зустріч із бізнесменом Чеботарьовим. Той вишпетів Крисіна за те, що його 400 людей не могли зробити роботу, з якої впоралися 100 чоловік з «Оплоту» Жиліна. Проте на місці Крисін отримав 200 тисяч доларів.

Разом із двома «заступниками» він поїхав до себе додому — у село Гатне Київської області. Удома він видав Чемесу 15 тисяч доларів. Рядовим тітушкам, які охороняли табір і викрадали Іваненка, дісталося по 800 гривень.

Вісім років по тому в Дарницькому суді Крисін заперечував будь-яку причетність до викрадення. Десятки телефонних розмов з іншими учасниками злочину він пояснив несподівано — обговорювали спільний проєкт з будівництва церкви.

Розповісти ще більше історій нам допоможе ваш донат.