96 років тому в СРСР узаконили обовʼязкову військову службу, а ще раніше придумали військкомати. Як змінювалися вік, терміни і пільги для призовників — в архівних фото

Вісімнадцятого вересня 1925 року в СРСР зʼявився перший закон, який регулював обовʼязкову службу в армії для всіх громадян. Захопивши владу в 1917 році, більшовики спочатку оголосили добровільний набір до своєї армії. Але за кілька місяців стало зрозуміло, що так владу їм не втримати. Тому вони спершу влаштували примусову мобілізацію на підконтрольних територіях. А згодом оголосили службу в армії «почесним обовʼязком громадян СРСР» і створили систему військкоматів, яка фактично існує досі. «Бабель» згадує, як, залежно від політики держави, для радянських призовників встановлювали класовий ценз, міняли терміни служби в різних родах військ, призовний вік і то запроваджували, то скасовували пільги й відстрочки для студентів вишів.

У 1917 році, коли більшовики захопили владу, службу в армії спочатку оголосили добровільною. Головний більшовицький ідеолог Володимир Ленін спочатку вважав, що в країні пролетаріату-переможця регулярна армія взагалі не потрібна. У своїй роботі «Держава і революція», написаній у тому ж 1917-му, він запропонував озброювати «авангард пролетаріату».

Ці теоретичні ідеї Леніна й відбилися в декреті «Про створення Робітничо-Селянської Червоної Армії» від 15 сiчня 1918 року. Він передбачав: добровільний набір, запис добровольців не молодше 18 років, зброю видавати лише «найстійкішим і найвідданішим робітникам, селянам і солдатам», термін служби — за підпискою не менш ніж шість місяців.

Але на практиці все обернулося провалом. Така армія залишалася нечисленною, а добровольцями записувалася, в першу чергу, голодуюча біднота, яка розраховувала на 15 рублів добових і продовольчий пайок. Деякі загони добровольців, сформовані на межі 1917—1918 років, перетворилися на напівбандитські формування, які грабували і вбивали від імені радянської влади.

Дуже скоро стало зрозуміло, що такими методами більшовики не зможуть утримати владу. Тоді за справу взявся один із соратників Леніна Лев Троцький. Уже 14 березня 1918 року Троцький отримав посаду наркома у військових справах, 28 березня — голови Вищої військової ради, у квітні — народного комісара з морських справ, і 6 вересня — голови Революційної військової ради.

Насамперед Троцький особисто написав текст першої червоноармійської присяги, потім затвердив відмітний знак червоноармійців — червону зірку. У березні 1918 року Троцький розробив систему військових комісаріатів, які потім займалися військовою мобілізацією і призовом увесь період існування СРСР і досі існують у пострадянських республіках. У квітні з його подачі вийшов декрет «Про обовʼязкове навчання воєнному мистецтву» для учнів 15—17 років — прообраз допризовної підготовки. І нарешті 29 травня 1918 року вийшла постанова «Про примусовий набір до Робітничо-Селянської Червоної армії» на підконтрольних більшовикам територіях. Початковий термін служби був не менш ніж шість місяців, у жовтні 1918-го його подовжили до року.

У серпні 1918 року Троцький «переселився» в спеціально обладнаний поїзд і майже на два з половиною роки вирушив обʼїжджати усі фронти. Сам він не мав військової освіти і навіть не служив у царській армії. Однак виявився чудовим пропагандистом, оратором і організатором. Сучасники так згадували про його візити на передову: «Кипуча енергія Троцького змогла подолати розгубленість командного складу РСЧА, паніка і розгубленість не тільки минули, а й змінилися натхненням і поривом».

З ініціативи Троцького у 1922 році примусовий набір замінили обовʼязковою військовою повинністю для всіх чоловіків, які досягли 20-річного віку, пізніше призовний вік підняли до 21 року. Все це лягло в основу першого в СРСР закону «Про обовʼязкову військову службу» від 18 вересня 1925 року. Призовний вік залишався той самий — 21 рік. Передбачався щорічний призов до армії строком на два роки для всіх, крім молодшого командного складу авіації та військових моряків — вони служили три роки.

У законі були прописані пільги за призовом громадян з урахуванням їхнього сімейного стану, наприклад, для сиріт або дітей із малозабезпечених сімей. Студенти отримували відстрочку від призову до завершення освіти. А ще в армію заборонялося призивати «осіб експлуататорських класів»: дітей колишніх дворян, купців, офіцерів царської армії, священників, фабрикантів, а також козаків і куркулів.

У 1930-х роках Радянський Союз під керівництвом Йосипа Сталіна почав готуватися до великої війни. Промисловість переорієнтувалася на військове виробництво, в армії відбувалося нарощування чисельності і прискорена модернізація військ. Мережу військкоматів збільшили в 3,5 раза. З 1935 до початку 1938 року чисельність Червоної армії зросла з 930 тисяч до 1,5 мільйона осіб. У новій сталінській конституції СРСР 1936 року було прописано: «Загальний військовий обовʼязок є законом. Військова служба в Робітничо-Селянській Червоній Армії є почесним обовʼязком громадян СРСР».

У день початку Другої світової війни, 1 вересня 1939 року, в Радянському Союзі вийшов новий закон «Про загальний військовий обовʼязок». У ньому скасовувалися обмеження на призов до армії за класовою ознакою. «Усі чоловіки — громадяни СРСР, незалежно від раси, національності, віросповідання, освітнього цензу, соціального походження і становища, зобовʼязані відбувати військову службу в складі збройних сил СРСР», — свідчила третя стаття нового закону.

Призовний вік знизили з 21 до 19 років для тих, хто досяг цього віку в рік призову, і до 18 років — для випускників середніх шкіл. Термін служби для сухопутних військ — два роки, для ВПС — чотири роки, для ВМС — пʼять років. Вік військовозобовʼязаних в запасі підняли з 40 до 50 років. А ще істотно урізали пільги, які дозволяли призовникам уникнути військової служби або отримати відстрочку.

Після нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 року в Радянському Союзі почалася загальна мобілізація для чоловіків і часткова для жінок. До 22 червня 1941 року в радянській армії було 5,4 мільйона осіб. А за перші вісім днів радянсько-німецької війни призвали ще 5,3 мільйона. У перші роки війни Червона армія несла величезні втрати, тому постійно потребувала нових солдатів. Усього за час війни призвали близько 35 мільйонів осіб.

Наприкінці Другої світової в лавах радянської армії налічувалося 11 мільйонів людей. Це було занадто навіть для мілітаризованого Радянського Союзу. Тому з 1946 до 1948 року призови не проводили. Молодь призовного віку, а також демобілізованих солдатів відправляли на відновлювальні роботи на шахти, заводи, будівництва. До початку 1948 року чисельність армії скоротилася до 2,8 мільйона осіб.

У 1949 році вийшов новий закон, за яким призов 18-річних проводився один раз на рік, у листопаді-грудні, термін служби в сухопутних військах і авіації був три роки, у флоті — чотири роки. Знову повернули пільги та відстрочки для студентів. У 1958—1963 роках радянська влада запустила експеримент під девізом «Спершу армія, потім інститут». Його суть полягала в тому, що виші виділяли близько половини місць абітурієнтам з трудовим стажем або досвідом військової служби. Але експеримент провалився — значна частина демобілізованих або не горіла бажанням вступати до вишів, або не могла навчатися на належному рівні.

У 1967 році в СРСР ухвалили черговий закон «Про загальний військовий обовʼязок», який з деякими поправками діяв до самого розвалу Радянського Союзу. Тепер призов проводили двічі на рік — навесні і восени. Термін служби в сухопутних військах скоротили до двох років, у флоті — до трьох. Випускники вишів служили в армії один рік. А якщо в їхньому виші була військова кафедра, то вони могли і не потрапити в армію взагалі.

На початку 1980-х років СРСР вкотре посварився із Заходом і встряг у війну в Афганістані. У радянському керівництві знову почали готуватися до можливої великої війни. Збільшити чисельність військ вирішили за рахунок скасування пільг і відстрочок для студентів.

У 1980 році до закону про військовий обовʼязок внесли поправки. Тепер відстрочку отримували тільки студенти вишів, «включених до переліку, що затверджується Радою Міністрів СРСР за поданням Держплану СРСР і Міністерства оборони СРСР». Список цей постійно змінювався і не публікувався для широкого загалу. До 1988 року відстрочки поступово скасували майже у всіх вишах, навіть у тих, де були військові кафедри. Тільки після виведення радянських військ з Афганістану в 1989 році студентам усіх вишів знову повернули пільги.

Перший призов до Збройних сил незалежної України у 1991 році проходив ще за радянським порядком. Власний закон про військовий обовʼязок в України зʼявився вже у 1992 році. Відтоді до закону неодноразово вносили різні зміни. І переважно вони стосувалися скорочення терміну служби і нових можливостей для повного звільнення або відстрочки від призову. Зараз обговорюється план повного переходу на професійну контрактну армію.

Закликаємо вас добровільно задонатити «Бабелю»!