Військові скинули президента Гвінеї після того, як він «обнулив» свої президентські терміни (так, як Путін). Ось кілька фактів про історію країни, які багато що пояснюють

Пʼятого вересня 2021 року війська взяли штурмом президентський палац в Конакрі, столиці Гвінеї. Рік тому її президент Альфа Конде через референдум вніс зміни до Конституції країни та відкрив собі дорогу до третього терміну. Тепер він відсторонений від влади, а лідер хунти, полковник Мамаді Думбуя, оголосив у країні перехідний період і передав повноваження Національному комітету згуртування та розвитку. Відтоді як в 1958 році Гвінея отримала незалежність від Франції, у країні було вже три «беззмінних лідери» і два військові перевороти. Нинішній — третій. «Бабель» розповідає, що потрібно знати про сучасну історію Гвінеї. Дуже коротко.

В Африці є три держави, які називають Гвінеєю: Гвінейська Республіка (ми говоримо про неї), Гвінея-Бісау та Екваторіальна Гвінея. Остання розташована південніше, у Центральній Африці, а дві перші — недалеко від найзахіднішої точки континенту, мису Альмаді. Усі три в минулому були колоніями різних європейських країн — Франції, Португалії та Іспанії відповідно.

Французи свою Гвінею почали активно колонізувати тільки на початку XIX століття, і далося їм це непросто — вожді корінного народу фульбе боролися із завойовниками майже століття. Лише в 1897 році місцеві визнали протекторат Франції та стали частиною глобальної колонії — Французької Західної Африки.

Після Другої світової війни Франція почала поступово розширювати автономію африканських колоній, але вони залишалися частиною глобального Французького Союзу. У 1958 році Франція отримала нову Конституцію, за якою Французький Союз ставав Французькою співдружністю, а колонії — протекторатами з власними органами влади. У колоніях Західної Африки провели референдуми про входження в нову співдружність.

Гвінея була єдиною колонією, яка проголосувала проти, і 2 жовтня 1958 року першою отримала незалежність. Решта колоній регіону виходили зі складу співдружності в різний час протягом наступних двох років.

Після референдуму французи покинули Гвінею за два місяці та забрали з собою все, що могли — аж до електричних лампочок і плану каналізації у столиці країни Конакрі. Аптеки навіть спалювали ліки, щоб ті не дісталися гвінейцям. Країна залишилася без інфраструктури. Наостанок Франція ввела проти Гвінеї економічне ембарго, яке діяло 16 років. Торгові відносини з колишньою колонією в 1974 році встановив президент Валері Жискар дʼЕстен, приїхавши туди з дипломатичним візитом.

Від 1958 року у Гвінеї було три президенти, які планували правити вічно. Перший — Ахмед Секу Туре, лідер Демократичної партії Гвінеї (ДПГ). Главою держави він став автоматично — у 1957 році в тоді ще колонії пройшли вибори до місцевого парламенту, на яких перемогла ДПГ.

Спочатку у Гвінеї почалися демократичні реформи, жінки отримали право голосувати на виборах. Але в 1960 році Туре заявив, що на нього готувався замах, і почав політичні репресії. Вибори стали формальними — Туре правив країною 24 роки, обирався на президентський пост чотири рази, а в парламентських виборах брала участь лише його партія. У зовнішній політиці Туре лавірував між СРСР, США та Китаєм, усередині країни — націоналізував землю і підприємства.

Двадцять шостого березня 1984 року президент помер. За тиждень у Гвінеї стався військовий переворот, і владу захопив полковник Лансана Конте. Націоналізовані при Туре підприємства знову стали приватними, у Гвінею прийшли американські, французькі та канадські компанії. Попри реформи, 70 відсотків населення Гвінеї і далі працювали в сільському господарстві.

У 1992 році Конте дозволив багатопартійність і пообіцяв вільні вибори. Але на наступних трьох президентських виборах все одно перемагав він, а на двох парламентських — його Партія єдності та прогресу. Виступи опозиції розганяла поліція.

Лансана Конте помер у 2008 році, пробувши при владі трохи менше за попередника — 23 роки. Після його смерті знову стався військовий переворот, а на президентських виборах за два роки переміг лідер опозиційної партії «Обʼєднання гвінейського народу» Альфа Конде.

Для нього це були четверті вибори — на трьох попередніх він програвав Лансані Конте. Після перемоги у 2010 році Конде пообіцяв реформи та боротьбу з корупцією. Але вже у 2011 році сам потрапив у корупційний скандал. Інвестиційна компанія Palladino Capital 2 південноафриканського мільярдера Волтера Хенніга позичила Гвінеї 25 мільйонів доларів нібито для будівництва нової державної шахти. Однак будівництво шахти так і не почалося, а після скандалу у пресі угоду анулювали.

У 2013 році у Гвінеї пройшли парламентські вибори, на яких перемогла партія Конде. Опозиція звинуватила його у фальсифікаціях і вийшла на вулиці. Але поліція розігнала мітинг — понад сто людей загинули. У 2015 році Конде переобирався на другий термін, його знову звинувачували у фальсифікаціях.

У 2020 році Альфа Конде вирішив «обнулити» свої президентські терміни. Референдум з цього питання пройшов одночасно з парламентськими виборами — 22 березня. Президент всюди переміг. Його партія отримала 89 відсотків голосів, а референдум дозволив Конде йти на третій термін. Попри вуличні протести та звинувачення у фальсифікаціях, 7 листопада 2020 року Конституційний суд Гвінеї затвердив остаточні результати виборів, і Конде знову став президентом.

Пʼятого вересня 2021 року президентський палац в Конакрі взяли штурмом військові. Перед цим Міністерство оборони Гвінеї заявило, що охорона відбила атаку на палац, але того ж дня зʼявилося відео, на якому Альфа Конде був оточений повстанцями.

Їхній лідер, полковник Мамаді Думбуя заявив, що призупиняє дію Конституції, розпускає парламент і уряд. Новим надзвичайним органом влади у Гвінеї став Національний комітет згуртування та розвитку.

Думбуя — професійний військовий, проходив вишкіл у Ізраїлі, служив у Іноземному легіоні, а у 2018 році очолив військовий спецпідрозділ, створений за наказом Конде. Сам Думбуя входить у список 25 гвінейських посадовців, яким ЄС погрожує санкціями за порушення прав людини та злочини режиму Конде.

Президенти приходять і йдуть, а незалежна преса — залишається. Підтримай «Бабель» донатом.