400 років тому військо гетьмана Сагайдачного і поляки перемогли турецьку армію. Султан засмутився, Габсбурги зраділи — як битва під Хотином вплинула на історію України та Європи

Восьмого жовтня 1621 року Османська імперія та Річ Посполита підписали Хотинський мирний договір. Завершилася битва, що тривала понад місяць, — 2 вересня війська султана Османа II пішли на штурм укріплень польсько-української армії під Хотином. Султан розраховував швидко розбити війська великого гетьмана литовського Яна-Кароля Ходкевича і гетьмана запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного та далі підкорювати землі Речі Посполитої. Але битва затягнулася — козаки раз у раз відбивали турецькі атаки. Не зумівши розбити військо Речі Посполитої під Хотином, султан не тільки відмовився від подальших завоювань в Європі, але й сильно послабив свої позиції у Стамбулі, що призвело до його повалення. Події Хотинської битви вплинули на хід загальноєвропейської Тридцятирічної війни, зміцнивши позиції католиків проти протестантів. «Бабель» розповідає, чому битва під Хотином була важлива для України, як в ній відзначилося військо Сагайдачного та що означає ця війна для історії всієї Європи.

Чому Османська імперія і Річ Посполита розпочали війну?

У 1618 році почалася Тридцятирічна війна. Спочатку це був внутрішній конфлікт католиків Священної Римської імперії, на чолі із самим імператором Матвієм з династії Габсбургів, і протестантів, які підняли повстання в Богемії та деяких німецьких князівствах. Але через династичні та дипломатичні звʼязки війна швидко охопила всю Європу і вийшла за її межі. Крім основного театру бойових дій у Центральній і Північній Європі, було багато локальних. Польсько-турецька війна 1621 року саме з таких.

Ані Річ Посполита, ані Османська імперія безпосередньо не брали участі у Тридцятирічній війні, але підтримували когось із учасників. Османи традиційно були проти Габсбургів. Крім того, під їхнім впливом перебувало князівство Трансильванія, яке підтримувало протестантів. Католицька Річ Посполита була на боці Габсбургів.

Трансильванський князь Габор Бетлен приєднався до протестантської Богемії, швидко захопив майже всю Угорщину, що належала Габсбургам, дійшов до Відня і в листопаді 1619 року взяв його в облогу. Польський король Сигізмунд III хотів допомогти своїм союзникам Габсбургам, але зіткнувся з внутрішньою опозицією — шляхтичі із Сейму не хотіли вступати в загальноєвропейську війну, дехто симпатизував протестантам. Тоді король послав на допомогу Габсбургам десятитисячний загін найманців, який вдарив у тил трансильванскої армії та змусив зняти облогу.

Після цього Трансильванія оголосила війну Речі Посполитій і звернулася по допомогу до свого союзника султана Османа II, якому тоді було лише 15 років. Молодий амбітний султан вирішив відправити військо на допомогу трансильванському князю, а заразом перевірити перспективи вторгнення в Польщу й Україну. Серед турецької знаті Осман мав багато недоброзичливців, але успішні завоювання в Європі могли зміцнити його позиції. У разі перемоги Османська імперія могла змінити розклад сил у Європі та хід всієї Тридцятирічної війни, послабивши позиції Габсбургів. Улітку 1620 року турецька армія вирушила в похід.

А до чого тут козаки?

У 1572 році польський король Сигізмунд II створив козацький реєстр, і січові козаки офіційно стали військовими на службі Речі Посполитої. Кількість реєстрових козаків постійно змінювалася. У мирний час великий реєстр був невигідний польській владі, тому що козаки на офіційній службі звільнялися від податків. Тому під час чергової війни реєстр могли розширити, але в мирний час він знову зменшувався, а козаки опинялися в напівлегальному становищі. З іншого боку, це змушувало польську владу періодично йти на переговори із Січчю і на якісь поступки в разі війни.

Сімнадцятого вересня 1620 року розпочалася битва під Цецорою. Проти значної турецької армії Іскандера-паші виступила армія Станіслава Жолкевського. Українських козаків в армії Жолкевського було мало — всього тисяча бійців. Серед них — загін чигиринського сотника Михайла Хмельницького, в якому служив і його син Богдан.

Під Цецорою турецькі війська розгромили Жолкевського. Сам він загинув, Богдан Хмельницький потрапив у полон, а його батько Михайло за одними даними загинув у бою, за іншими теж потрапив у полон і помер уже там.

Становище Речі Посполитої стало незавидним — турки відкрили собі шлях на північ до подальших завоювань. Крім того, на боці війська Жолкевського билися деякі молдавські бояри на чолі з господарем Молдавії Гаспаром Граціані. Після поразки владу перехопила протурецька фракція бояр, Граціані вбили.

Ще до поразки під Цецорою, на початку вересня 1620 року, польський Сейм вирішив збільшити реєстр козаків до 20 тисяч людей і виділити їм 100 тисяч злотих на підготовку до війни. Але швидко зібрати гроші не встигли, тому тільки взимку 1621 року польські посли добралися до Запорізької Січі з конкретною пропозицією. Військова кампанія мала початися влітку того ж року.

На Січі тоді точилася боротьба між двома фракціями — Петра Конашевича-Сагайдачного та Якова Бородавки-Нероди. Сагайдачний вже встиг кілька разів побути гетьманом, але на початку літа 1621 року булаву отримав Яків Бородавка. А Сагайдачного відправили послом до Варшави, щоб він, користуючись слабкістю поляків після поразки під Цецорою, вибив для Січі більше прав і привілеїв.

Бородавка послав частину своєї армії в Молдавію, де козаки готувалися для майбутнього бою — нападали на табори й обози та навіть прогнали на якийсь час турецького ставленика Стефана Томшу. Тим часом султан Осман II вирішив особисто очолити наступ і вирушив у похід з великою армією. До кінця серпня султан зайняв територію Молдавії. Козакам довелося відступати за Дністер.

Після загибелі Жолкевського польську армію очолив великий гетьман литовський Ян-Кароль Ходкевич, який в серпні 1621 року зайняв Хотин. До нього приєдналися війська королевича Владислава. Двадцять пʼятого серпня до табору дійшла козацька армія. Гетьманом на той час знову був Сагайдачний — повернувшись із Польщі в козацький табір під Могилевом-Подільським, він звинуватив Якова Бородавку в нерішучості та поганій організації військової кампанії, через що козаки в сутичках з турками вже втратили чимало людей. Бородавку стратили, а Сагайдачний отримав булаву. За іншими даними Бородавка був гетьманом до середини вересня, а козацька рада, яка його скинула, пройшла вже під Хотином у розпал битви.

Загибель одного з козацьких загонів на шляху до місця бою описував Яків Собеський:

«Сорок запорожців, які відбилися від свого війська і ховалися в печерах між скель, звернули на себе всю увагу та зусилля ворога. Привезені були гармати, щоб розгромити цих воїнів, позбавлених будь-якої допомоги; але бачачи всі свої зусилля марними, оскільки природа місцевості захищала обложених, Осман після двох днів зважився заморити їх голодом. Оточені з усіх боків, козаки однак наважилися битися з ворогом (бо відчай нерідко буває спонуканням до благородної смерті) і встигли пробитися крізь здивовані й тремтячі турецькі війська; але виснажені голодом і працею, вкриті пороховим пилом вони склали життя разом зі зброєю. Осман ганебно піддав їх тортурам і, забувши про султанську гідність, пускав у них стріли власноруч, наказавши привʼязати козаків до дерев».

До початку вересня всі були у зборі. Польська армія під Хотином обʼєдналася з українською, а військо Османа II — з армією кримського хана Джанібека Ґерая. Другого вересня турки пішли на штурм.

Як і чому турки програли?

Осман II сподівався розбити польсько-українську армію одним рішучим штурмом. Але 2 вересня козаки та німецькі найманці успішно обороняли табір, рятуючись від ядер у виритих ямах. А 4 вересня козаки навіть перейшли в контрнаступ і до вечора, після того як поляки завдали відволікаючого удару з іншого флангу, дійшли до табору самого султана. У ХVII столітті вночі зазвичай не воювали, тому Ходкевич відмовився відправити свої частини до табору Османа, і запорожцям довелося відступити. Але бій у таборі сильно підірвав бойовий дух османців.

«Після несподіваного вторгнення запорожців у табір Османа турками оволоділа паніка: люди всіх звань і станів були в неописуваній тривозі; сам Осман, який ще недавно думав, що немає нікого у світі могутнішого за нього, тепер на власні очі побачив усю хиткість свого становища, і колишня пихатість змінилась жіночими скаргами, коли він переконався в безпідставності своїх сподівань. Розсіялося його лицарство, за допомогою якого він розраховував не тільки перемогти польське військо, але й завоювати всю земну кулю», — писав у своїх мемуарах Яків Собеський.

Султан взяв кілька днів паузи і почав активно шукати винних — наказав стратити кількох командирів, замінити командира яничарів і закував у кайдани молдавського воєводу Олександра. Концепція змінилася — тепер турки готувалися до тривалої облоги.

Сьомого вересня османське військо напало на польський табір. Ян-Кароль Ходкевич зі своїм загоном особисто атакував турків і перейшов у контрнаступ, штурм захлинувся. До 15 вересня в табір Османа прибув один з його кращих воєначальників — Каракаш-паша. Султан дав йому 30 тисяч солдатів і відправив на штурм. Турки вдарили по позиціях німецьких найманців, але ті успішно організували оборону. Каракаш був поранений в ногу, впав з коня, і німці його добили. Турки відступили.

Двадцять четвертого вересня помер командувач польської армії Ходкевич, який в поході захворів. Хворів і королевич Владислав. Яків Собеський, який бачив смерть Ходкевича, писав у мемуарах, що у того була лихоманка, але причини її невідомі. Турки, розраховуючи, що без командира в польському війську буде хаос, 25 вересня пішли на новий штурм, але знову безуспішно.

Вирішальна атака почалася 28 вересня. Осман II зібрав всі війська, що залишилися, повів їх на штурм польсько-українських укріплень з двох флангів і наказав обстрілювати їх із 40 гармат. Ядра долітали навіть до покоїв королевича Владислава:

«Ядра великого калібру, пущені через річку, влучали в табір, у запорізькі окопи, або розривалися близько маленької хатки, в якій жив королевич Владислав. Один шотландець з його охоронців, хворий на пропасницю, який лежав на землі у своєму наметі, був убитий ядром у мить, коли підняв голову для прийняття їжі».

І знову невдача, табір вистояв, а Сагайдачний навіть повів козаків у контратаку. Султан зрозумів, що далі штурмовати Хотин сил немає.

На що вплинула перемога поляків і козаків?

Двадцять девʼятого вересня розпочалися переговори. Поляки відправили послів на чолі з Яковом Собеським. Вони прибули до табору Османа як переможці — із 200 вершниками в парадному одязі з леопардовими шкурами. Але було зрозуміло, що це бравада — у польсько-української армії теж не було сил продовжувати війну, а про похід далі в Молдавію вже не йшлося.

Восьмого жовтня поляки і турки уклали Хотинський мирний договір. За договором, Османська імперія зобовʼязувалася не нападати на Річ Посполиту і Військо Запорізьке, а Річ Посполита відмовлялася від претензій на Молдавію і передавала туркам Хотин. Кордон між державами пройшов по Дністру. Крім того, козаки зобовʼязалися не нападати на Кримське ханство. Собеський переконував султана, що на його землі частіше нападають московські козаки: «Насправді набагато більш винні козаки, що живуть над Доном, які, хоча й належать великому князю московському, вчиняють усі свої безчинства під виглядом запорожців, і ніщо у світі не змусить їх утриматися від морських набігів».

І польський король, і османський султан оголосили результат війни своєю перемогою. Перший — тому що не пустив турків далі на північ, другий — тому що залишив за собою Молдавію і отримав Хотин. Козаки залишилися переважно незадоволені результатом війни — вони втратили можливість ходити в походи на південь.

Осман II недовго був султаном після Хотинської битви. Повернувшись у Стамбул, він затіяв військову реформу — збирався розпустити яничарів, яких вважав винними у провалі кампанії, і створити регулярну армію. У травні 1622 року яничари вчинили бунт і вбили 17-річного султана. Через внутрішні конфлікти Османська імперія до 1633 року не претендувала на завоювання в Європі.

Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного під Хотином поранили в руку. Яків Собеський так описує обставини: «Попрямувавши до Степановців, де він очікував зустріти запорізьке військо, він помітив на землі численні сліди кінських копит і, вважаючи, що потрапив на слід своїх, натрапив на ворога; турецькі вогні в темряві ночі остаточно ввели його в оману, і він був упевнений, що перебуває поблизу козацького табору. Коли розвиднілося, Конашевич з пагорба розглянув намети, зрозумів свою помилку і кинувся бігти, але турецька варта погналася за ним. Майже наздогнаний турками, він кинув коня і з простреленою рукою, знесилений, зник у найближчому лісі; там він переховувався цілий день і ніч, не знаючи дороги, невпевнений у тому, що робити, знесилений від рани; так він досяг Дністра, переправився через нього поблизу Могильова і пробрався нарешті у свій табір».

Рана погано заживала і підірвала здоровʼя Сагайдачного. Він помер 20 квітня 1622 року в Києві. Того ж року в Україну з турецького полону повернувся Богдан Хмельницький, записався в реєстрове козацтво і почав свій шлях до гетьманської булави.

«Бабелю» не потрібна булава, ми не прагнемо влади. А ось ваші донати потрібні завжди.