79 років тому СРСР прийняли до програми ленд-лізу. США постачали йому все — від танків і літаків до тушонки і валянків, а Радянський Союз тягнув з оплатою аж до розвалу (багато архівних фото)

Шостого квітня Сенат США ухвалив закон, який дозволяє ефективніше, тобто без бюрократичної тяганини, відправляти зброю, боєприпаси та техніку Україні в умовах війни. Йдеться про програму ленд-лізу, створену під час Другої світової війни. Схема виглядала так: США давали в оренду іншим державам товари і матеріали, необхідні для воєнних дій, а плату вимагали тільки за те, що вціліло після війни. Одинадцятого червня 1942 року Радянський Союз офіційно став учасником програми ленд-лізу, хоч і починав війну як союзник Німеччини. Наприкінці війни радянська армія їздила на американських джипах і вантажівках, радянські аси літали на американських винищувачах, а радянські танкісти дійшли до Берліну на американській бронетехніці. Крім озброєнь, США відправляли верстати для заводів, паровози, трактори, бензин, одяг, взуття, їжу і багато іншого. А СРСР так і не розрахувався з боргами за постачання аж до свого розпаду. Оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров прочитав історичні джерела та спогади і відновлює історію програми ленд-лізу і участі в ній Радянського Союзу — в архівних фото періоду Другої світової.

Історія ленд-лізу почалася у травні 1940 року. На цей час Німеччина практично захопила Західну Європу, і загроза вторгнення нависла над Великою Британією. Пʼятнадцятого травня 1940 року британський премʼєр Вінстон Черчилль попросив у президента США Франкліна Рузвельта надати Англії в тимчасове користування 40—50 старих есмінців в обмін на доступ до британських військово-морських і повітряних баз в Атлантичному океані. Англійці запропонували три схеми розрахунку: безоплатний дар, оплата готівкою або оренда, тобто лізинг. Зрештою зійшлися на третьому варіанті, і у вересні 1940 року перші американські есмінці вирушили в оренду до Британії.

Після цього в американському Мінфіні замислили перенести досвід цієї угоди на всю зовнішню політику. Рузвельту теж сподобалася ідея здавати союзникам в оренду озброєння. Так він міг вирішити одразу кілька завдань. По-перше, відправляючи зброю, а не солдат, президент виконував свою передвиборчу обіцянку: «Наші хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах». По-друге, така схема дозволяла розширювати виробництво, отже — створювати нові робочі місця. І нарешті, США могли впливати на країни, які одержували допомогу. Наприкінці війни в боржниках у Сполучених Штатів опинилося майже пів світу — понад 40 держав Європи, Азії та Латинської Америки, які воювали проти Німеччини та її союзників.

На початку 1941 року законопроєкт про ленд-ліз пройшов обидві палати парламенту, а 11 березня його підписав президент Рузвельт. Ось головні пункти цього закону:

• США могли передавати в оренду іншим державам «різні товари і матеріали, необхідні для ведення воєнних дій» — зброю, військову техніку, боєприпаси, стратегічну сировину, амуніцію, продовольство, промислове обладнання, товари цивільного призначення для армії і тилу, а також надавати будь-яку інформацію, яка має військове значення.
• За поставлені матеріали, які були знищені, втрачені або використані в ході бойових дій, сплати не вимагали. А от за все, що лишилося після закінчення війни і було придатне для цивільних цілей, потрібно було заплатити — повністю або частково на підставі представлених США довгострокових кредитів.
• Озброєння, яке збереглося, залишалося у країни-одержувача, але США могли в будь-який момент вимагати його повернути.
• Країни-одержувачі мали надати США звіт про своє фінансове становище, а також зобовʼязувалися допомагати Сполученим Штатам усіма наявними у них ресурсами та інформацією.

Спочатку закон про ленд-ліз не поширювався на СРСР. Адже після пакту Молотова — Ріббентропа Радянський Союз став союзником Гітлера і аж до літа 1941 допомагав поставками Німеччині. Ситуація змінилася після того, як Німеччина напала на СРСР 22 червня 1941 року. Уже в серпні Черчилль і Рузвельт пообіцяли Сталіну забезпечити СРСР «максимальною кількістю тих матеріалів, яких ви найбільше потребуєте». Для цього в США швидко узаконили програму збільшення військового виробництва вдвічі, і перші поставки почалися восени того ж року. Щоправда, Рузвельт не міг швидко провести через американський парламент закон про допомогу недавньому союзнику Гітлера. Тому вони з Черчиллем пішли на хитрість — американські вантажі для Радянського Союзу поставлялися транзитом через англійців під прикриттям договору про постачання між США і Великою Британією.

Затягувати з допомогою було небезпечно, адже наприкінці 1941 року становище нових союзників по антигітлерівській коаліції було критичним. СРСР після тактичних помилок командування втратив багато солдатів і військової техніки, великі промислові центри в європейській частині країни виявилися окуповані. Велика Британія, яка воювала з Гітлером з 1939 року, була на межі поразки. А США довелося офіційно вступити в Другу світову війну після атаки Японії на американську військово-морську базу Перл-Харбор 7 грудня 1941 року.

Нарешті, 11 червня 1942 року посол СРСР в США Максим Литвинов і американський держсекретар Корделл Гелл підписали «Угоду між Урядами СРСР і США про принципи, застосовні до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії», по суті угоду про ленд-ліз. З Америки в СРСР пішла не тільки військова техніка, а й паровози, верстати, кольорові метали, нафтопродукти, порох, обмундирування, шкіра, ковдри, продукти і багато іншого. Постачали навіть валянки, для цього в США знайшли російського емігранта, який налагодив необхідне виробництво.

Основних маршрутів поставок допомоги в СРСР було три: арктичні конвої — через Атлантику і Норвезьке море в Мурманськ, Архангельськ і Сєверодвінськ; трансіранський — через Перську затоку; тихоокеанський — зокрема і повітряна траса «Аляска — Сибір» для перекидання літаків.

Північний маршрут арктичних конвоїв був і найкоротшим, і разом з тим найнебезпечнішим. Термін доставки займав близько двох тижнів, але конвої під кодовим індексом PQ постійно зазнавали атак німецького флоту й авіації. За 78 рейсів, з серпня 1941 по травень 1945 року, союзники втратили 85 торгових суден і 16 військових кораблів.

Тихоокеанський та трансіранський маршрути були набагато довшими, плюс додатковий час ішов на те, щоб перекинути поставлену техніку на Східний фронт. Наприклад, маршрут через Іран займав близько 50 днів. Однак це було не так небезпечно, як арктичні конвої, і за цими маршрутами СРСР отримав понад 70 відсотків вантажів за ленд-лізом.

У роки війни американські ЗМІ широко і докладно висвітлювали виконання програми ленд-лізу. А радянська пропаганда вже після перших поставок цитувала претензії Сталіна до технічних характеристик отриманих літаків і танків, або ж зовсім замовчувала американську допомогу. Дійшло до того, що в березні 1943 року американський посол в СРСР Аверелл Гарріман не стримав образи: «Радянська влада, мабуть, хоче приховати, що отримує допомогу ззовні. Очевидно, вони хочуть запевнити свій народ у тому, що Червона Армія бореться в цій війні одна». Тільки на Ялтинській конференції в лютому 1945 року Сталін змушений був визнати, що «ленд-ліз — чудовий і найбільш плідний внесок Рузвельта в створення антигітлерівської коаліції».

У загальному обсязі необхідних поставок для потреб армії західна техніка, за різними оцінками, становила: у бронетанкових військах — 16 відсотків, авіації — 15, флоті — 32, зенітній артилерії — 18. Щодо вантажних і легкових автомобілів, то їхня частка сягала майже 70 відсотків. У 1944 році радянська армія їздила в основному на американських автомобілях, чому особливо радів майбутній радянський лідер Микита Хрущов. Навіть знамениту радянську систему реактивного вогню «Катюша» встановлювали на американські вантажівки Studebaker.

Американські танки брали участь в операціях радянської армії під Ржевом, на Курській дузі і навіть дійшли до Берліну. Радянські аси літали на американських літаках. Наприклад, тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін більшу частину своїх перемог здобув на американському винищувачі Bell P-39 Airacobra.

Солдати згадували, що вперше спробували шоколад або какао тільки на війні — і вони були американського виробництва. Анастас Мікоян, на той час відповідальний за постачання, визнавав, що «восени 1941 року ми все втратили, і, якби не ленд-ліз, якби не американські поставки, не зброя, продовольство і теплі речі для армії — ще питання, як пішли б справи». А в 1963 році «прослушка» КДБ зафіксувала такі слова «маршала Перемоги» Георгія Жукова: «От зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали, але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну». Проте в радянській історіографії так і залишилася схвалена Сталіним цифра в чотири відсотки «питомої ваги поставок за ленд-лізом по відношенню до вітчизняного виробництва в період війни».

Дія закону про ленд-ліз завершилася 21 серпня 1945 року. Після цього США підрахували борги і виставили рахунки країнам-одержувачам. Для СРСР спочатку нарахували 2,6 мільярда доларів, а до переговорів у 1948 році цю суму зменшили вдвічі з розстрочкою на 30 років під 2,3 відсотка річних. У відповідь Сталін заявив, що «СРСР цілком розплатився за боргами за ленд-ліз кровʼю своїх солдатів». Зрештою Радянський Союз погодився виплатити тільки 170 мільйонів доларів, на що американці передбачувано не погодилися.

Відтоді переговори щодо боргу за ленд-ліз тривали за схожим сценарієм — американці трохи знижували суму, а Радянський Союз погоджувався виплатити тільки мінімальну частину. Угоду про порядок погашення боргів за ленд-лізом вдалося укласти у 1972 році — СРСР зобовʼязався до 2001 року виплатити США 722 мільйони доларів, включаючи відсотки. Але вже наступного року відносини між країнами знову погіршилися і Радянський Союз припинив виплати.

Тільки у 1990 році радянський лідер Михайло Горбачов і американський президент Джордж Буш — старший домовилися про те, що СРСР виплатить 674 мільйони доларів до 2030 року. Після розпаду СРСР борг переоформили на його правонаступницю, Російську Федерацію, яка повністю погасила його в серпні 2006 року.

Ми пропонуємо хороші і корисні тексти в обмін на ваші донати: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.