27 років тому почався геноцид у Руанді. Менеджер готелю Поль Русесабаджіна врятував понад тисячу осіб і став героєм. Але нинішня влада Руанди звинувачує його у брехні та судить за тероризм

Сьомого квітня світ відзначає Міжнародний день памʼяті про геноцид у Руанді. Сам геноцид почався на день раніше, 6 квітня 1994 року, коли представники народу хуту почали знищувати споріднений народ тутсі. За три місяці радикали-хуту вбили від 500 тисяч до мільйона осіб, серед них і тих хуту, які не підтримали насильство. Деяким тутсі вдавалося знайти притулок. Близько 30 тисяч руандійців були врятовані миротворцями ООН під командуванням генерала Ромео Даллера. Ще 1 268 тутсі та хуту врятувалися в стінах «Готелю тисячі пагорбів» у столиці Руанди Кігалі. Менеджер готелю Поль Русесабаджіна став героєм. За його спогадами про ті події зняли фільм «Готель «Руанда», а Поль отримав Президентську медаль Свободи та оселився в Бельгії. Але 29 серпня 2020 року Русесабаджіну викрали й перевезли в Руанду, де звинуватили у фінансуванні тероризму. Тепер влада Руанди говорить про те, що він був не героєм, а хитрим ділком, який нажився на трагедії. «Бабель» розповідає історію геноциду в Руанді та основні версії ролі Поля Русесабаджіни в тих подіях.

Чому хуту почали вбивати тутсі?

Довше за всіх на території Руанди живуть пігмеї тва. Їх рідко згадують, а вони самі не беруть участі в політичному житті країни й займаються натуральним господарством. Хоча тва теж постраждали від геноциду. Близько І століття нашої ери землю зайняв народ хуту, витіснивши тва у важкодоступні гори та ліси. У XV столітті з півночі в регіон прийшли тутсі, які швидко підкорили собі і хуту, і тва.

Відтоді землями майбутньої Руанди управляли клани тутсі, поступово обʼєднуючись в одне королівство — імперію Тутсі-Хіма. Основним джерелом доходу було скотарство, а більша частина худоби належала тутсі. Хуту залишалося землеробство.

У XIX столітті країна потрапила під вплив європейських колонізаторів — спочатку Германської імперії. Після Першої світової війни її місце зайняли бельгійці, які передали тутсі ще більше влади. До того у хуту були свої вожді, землі та пасовища, але колонізаторам було зручніше управляти через одного короля-тутсі. У 1935 році всім руандійцям роздали паспорти, в яких була зазначена приналежність до хуту, тутсі або тва. Це ще сильніше розділило народи, які до того активно вступали в змішані шлюби.

Після Другої світової війни вплив колонізаторів поступово зменшувався, натомість зростало невдоволення хуту своїм пригнобленим становищем. У результаті бельгійці зробили ставку саме на хуту, дозволивши їм змістити вождів тутсі й короля і проголосити республіку в 1962 році. Інша частина колоніальних земель стала незалежною державою Бурунді, де владу утримали тутсі.

У новій Руанді майже відразу почалася громадянська війна і постійна еміграція. У 1973 році владу захопив генерал Жювеналь Хабіарімана з хуту. Тутсі виїздили до Бурунді, Заїру, Уганди та Танзанії. Поступово за кордоном тутсі організували Руандійський патріотичний фронт з власною армією, яка періодично влаштовувала вилазки на територію Руанди. Генерал Хабіарімана спирався на клани хуту і воював з РПФ, але загалом перебував на поміркованих позиціях — за його влади масових етнічних чисток в країні майже не було.

До 1994 року в Руанді були три головні політичні сили — уряд Хабіарімани, хуту-радикали, які виступали за повне вигнання тутсі з країни, і опозиція тутсі. Хабіарімана під тиском міжнародної спільноти та своїх помірних прихильників пішов на переговори з лідером РПФ Полем Кагаме і вирушив у Танзанію на конференцію з врегулювання конфлікту. На зворотному шляху його літак збили, разом з ним загинув президент Бурунді Сіпрієн Нтарʼяміра.

Дотепер невідомо, хто саме збив літак. Тутсі звинувачують у цьому хуту, тому що саме падіння літака стало сигналом до початку геноциду. Хуту наполягають на тому, що смерть Хабіарімани була вигідна Полю Кагаме та армії РПФ, які в підсумку припинили геноцид, окупували країну і правлять досі.

У будь-якому разі відразу після катастрофи радикали хуту за підтримки армії та жандармерії почали знищення всіх тутсі й поміркованих хуту.

Русесабаджіна рятує тутсі в «Готелі тисячі пагорбів»

Батько Поля Русесабаджіни був хуту, а мати — тутсі. За руандійськими законами він вважається хуту. Початок 1980-х він провів поза межами Руанди — вивчав менеджмент та готельний бізнес у Кенії та Швейцарії. З 1984 року працював менеджером у «Готелі тисячі пагорбів» і в готелі «Дипломат» у Кігалі.

Другий шлюб самого Русесабаджіни теж змішаний — його дружина Татьяна з тутсі. Після початку геноциду хуту використовували готель «Дипломат» як тимчасовий штаб, а сімʼя Поля опинилася під загрозою. Він підкупив солдат-хуту і вивіз свою сімʼю в «Готель тисячі пагорбів». Завдяки своїм звʼязкам серед хуту, грошам і алкоголю з готельного бару для хабарів, а також допомозі миротворців генерала Даллера Полю вдавалося кілька місяців утримувати радикалів з «Інтерахамве» за стінами готелю, подалі від своєї сімʼї й ще понад тисячі біженців.

Родині Татьяни пощастило менше — її батько, мати, брат, невістка, чотири племінники та племінниці загинули. За спогадами Русесабаджіни, батько Татьяни дав хабар ополченцям тільки для того, щоб його вбили швидко.

«Ми всі знали, що помремо, без питань. Питання тільки в тому, як саме. Чи порубають нас на шматки? Своїми мачете вони відрізали тобі ліву руку. Потім вони зникали й зʼявлялися знову через кілька годин, щоб відрізати праву руку. Трохи пізніше вони поверталися за твоєю лівою ногою і так далі. Вони повертаються, поки ти не помреш. Вони хотіли змусити тебе страждати якомога довше. Була одна альтернатива: заплатити солдатам, щоб вони просто тебе застрелили», — писав Поль у мемуарах.

У липні 1994 року війська РПФ зняли блокаду з готелю, Русесабаджіна і його сімʼя виїхали до Танзанії. Пізніше — отримали притулок у Бельгії, де Поль працював таксистом і володів компанією, що займалася садівництвом.

Конфлікт з новою владою, викрадення і вʼязниця

Після подій 1994 року Поль Русесабаджіна був у добрих стосунках з новою владою Руанди — Полем Кагаме і РПФ. Армія допомогла родині Русесабаджіни виїхати в Танзанію, сам Кагаме високо оцінив зусилля менеджера-хуту з порятунку біженців-тутсі. Але до початку 2000-х їхні відносини зіпсувалися.

В автобіографії «Звичайна людина» 2006 року Русесабаджіна розкритикував політику РПФ. На його думку, замість реального примирення народів Руанда отримала чергову диктатуру тутсі, а всі хуту в уряді не мають реальної влади. Кагаме він звинуватив у підтасовуванні результатів президентських виборів. У тому ж 2006 році Русесабаджіна заснував «Демократичну партію Руанди» і кілька разів оголошував про те, що піде в президенти, щоб припинити диктатуру Кагаме.

Влада Руанди відповідала звинуваченнями на звинувачення. Руандійська преса писала, що Поль насправді брав з біженців у «Готелі тисячі пагорбів» гроші за проживання і наживався на їхній біді. Те ж саме заявило керівництво «Ібуку» — асоціації тих, хто вижив у геноциді. Радник Кагаме Альфред Ндахіро звинуватив Русесабаджіну в тому, що він від самого початку був шпигуном уряду хуту і провокатором. Русесабаджіна у відповідь заявив, що саме Кагаме і РПФ збили літак генерала Хабіарімани, розвʼязавши таким чином війну і використавши геноцид у своїх цілях.

Полеміка у пресі тривала до 2020 року, коли Русесабаджіна відправився з ОАЕ в Бурунді, але потрапив у пастку — літак приземлився в Руанді, де Поля тут же заарештували. Його звинувачують у підтримці повстанців-хуту з Національного фронту звільнення, яких офіційна влада Руанди вважає терористами.

Дванадцятого березня 2021 року Русесабаджіна заявив, що більше не буде особисто брати участь у судовому процесі, тому що не вірить в його справедливість. Суд у його справі триває.