Тексти

«Планету кіно» підкосив локдаун, урятував «Тенет» і добив карантин вихідного дня. Як кінотеатри виживають у пандемію — розповідає співвласник компанії Дмитро Деркач

Автор:
Катерина Коберник
Дата:

«Бабель»

До весняного карантину один із засновників мережі кінотеатрів «Планета кіно» Дмитро Деркач рідко спілкувався з журналістами і розповідав про сімейний бізнес. Якщо розповідав, то про нові напрями, інновації та особистий стиль. Тепер головна тема його інтервʼю — як кінотеатри виживають у кризу. Після першого локдауну по ним боляче вдарив карантин вихідного дня, а попереду різдвяний локдаун — його прогнозують на кінець грудня — початок січня 2021 року. У листопаді у «Планети кіно» закінчилися гроші та пройшли перші скорочення. У себе в соцмережах Деркач написав, що через карантин вихідного дня компанію, ймовірно, доведеться закрити, а 500 співробітників — звільнити. У Facebook цей пост зібрав майже три тисячі лайків і понад 400 шерів. Напередодні першого некарантинного вікенду шеф-редактор «Бабеля» Катерина Коберник розпитала Дмитра Деркача, на чому «Планета» планує заробити, чому в кіно не залишилося хороших фільмів і скільки коштує перевезти кінотеатр. Це перший матеріал із серії, як бізнесу пережити кризу і не зʼїхати з глузду.

До карантину ми робили прогнози по доходах на рік. У 2017-му помилилися на 10 відсотків, у 2018-му — на три, у 2019-му — на пʼять. У 2020 році планували отримати 1,1 мільярда гривень доходу. Коли люди чують «мільярд», то говорять «ого!», але більшу частину цих грошей ми відразу віддаємо дистрибʼюторам [фільмів], ТРЦ — за оренду, на зарплати співробітникам. У цей мільярд входила виручка від квитків і супутніх продажів. Квитки — це 65—70 відсотків доходів. Попкорн, снеки, ресторани, оренда залів тощо — решта. Якщо говорити про прибуток, то до кризи він становив мільйони доларів [на рік]. За продажем квитків ми займали приблизно пʼяту частину українського ринку. На сьогодні від початкового плану ми зібрали менше половини, суттєво менше.

Коли оголосили перший локдаун, ми зібралися на нараду. Був список питань, який зводився до одного — як усе це пережити? Думали, як скоротити витрати, скільки протягнемо на запасах, яким підрядникам скільки платитимемо. За різних розкладів грошей вистачало на два-три місяці.

У нас три основні статті витрат: дистрибʼютори, оренда, зарплати. Дистрибʼюторам ми віддаємо половину від проданих квитків. Якщо не працюємо, то й витрат немає. Цей пункт у березні ми виключили. Зарплату вирішили скоротити всім на 30 відсотків, а в кінці березня — на 50. Боялися сказати про це людям, думали, розбіжаться, але майже ніхто не пішов. Залишилася оренда. Це складна історія. Із багатьма ТРЦ ми домовилися, що платимо тільки комунальні й експлуатаційні, але були ті, хто не пішов на поступки.

Ідея про кризові сертифікати виникла одразу. Ми думали, як отримувати додаткові доходи при закритих кінотеатрах, і це було на поверхні. Конкуренти запустили сертифікати з різними обмеженнями, ми вирішили запускати без них — щоб після карантину людина могла обміняти його на будь-який квиток. Тепер багато хто ходить по них у REʼLUX, де квиток коштує 450 гривень. Ми не прораховували фінмоделі за сертифікатами. Було зрозуміло, що це потенційно відкладена проблема, але на той час кеш нам був потрібен більше за недоотримані доходи в майбутньому. З іншого боку, якщо людина купила квиток навіть за сто гривень, вона прийде в кіно, купить попкорн і колу — і це вже добре. Не скажу, скільки таких сертифікатів ми продали — це закрита інформація. Однак вони дозволили нам протриматися і просто дуже порадували — ми побачили, які в нас лояльні клієнти.

Навесні, коли був жорсткий локдаун, ми намагалися нагадувати про себе — робили різні проєкти з партнерами. Із «Київстаром» показували фільм у житловому масиві Києва. Люди дивилися кіно з вікон. Ще організували автокінотеатр, в Одесі зробили кінотеатр на воді. Опрацьовували варіанти авто- і літнього кінотеатрів на постійній основі, але коли порахували, стало зрозуміло, що це не про гроші. Це можливо тільки зі спонсорами. Для літнього кінотеатру ми його [спонсора] навіть знайшли, але був липень і відкриватися було пізно. Робили доставку їжі з ресторану REʼLUX. Попрацювали два тижні, не окупили витрати на персонал і відмовилися від цієї ідеї.

Багато хто говорить про наш попкорн, який продається в супермаркетах. Було б круто сказати, що ми придумали і запустили це в карантин, але це не так — ми запустилися в кінці 2019 року, а планували задовго до цього. Це окремий бізнес. Про нього стали більше говорити під час карантину, тому що раніше внутрішні розсилки та якісь публікації «Планети кіно» ми присвячували новим фільмам, а зараз їх немає, і ресурси переключили на промо попкорну.

Коли в липні ми відкрилися, продажі квитків одразу впали втричі. Ми дуже залежимо від фільмів. Як би багато не говорили, що кіно — це івент, вихід у світ, люди все одно йдуть на певну картину. За рік у кіно виходить приблизно 250 фільмів. Шістдесят відсотків наших доходів генерують 10 картин, 80 відсотків — 20. Усі решта — для асортименту. Зараз ці 20 картин ми не отримуємо — студії не дають найбільш очікувані премʼєри, тому що кінотеатри не працюють у всьому світі та існує великий ризик просто не повернути інвестиції. Це замкнуте коло — студії не дають фільми, тому що кінотеатри не працюють. Кінотеатри не працюють, тому що немає фільмів.

Ми збираємо фільми всюди, де можемо дістати: повертаємо старі, показуємо фільми-концерти, у нас стало більше європейського і документального кіно. Були думки, що українські кінотеатри врятує українське кіно, але ні. Нашим немає сенсу випускати фільми у прокат, розуміючи, що вони не окупляться. Повернути у прокат старі картини теж складно. Для цього дистрибʼютору потрібно підписати новий контракт зі студією — це паперова робота, якою студіям просто невигідно займатися при таких оборотах. Нам пощастило з «Гаррі Поттером»: IMAX домовився з Warner Brothers, і фільм під час карантину показали в усьому світі.

У липні ми повернули повні зарплати співробітникам, які працюють з клієнтами, а менеджерам і центральному офісу залишили 70 відсотків. Так ми попрацювали до серпня. У вересні-жовтні ми вже всім платили 100 відсотків. Увесь цей час ми боялися, що люди будуть звільнятися, але з центрального офісу й адміністрації кінотеатрів ніхто не пішов. У липні багато дякували, що ми зберегли хоча б 50 відсотків зарплати.

«Тенет» нас врятував. В Україні він пройшов дуже добре. Ми пропрацювали на ньому вересень і трохи в жовтні. Це був єдиний місяць від початку кризи, коли ми отримали невеликий прибуток. Уся індустрія сподівалась, що студії побачать хороший результат «Тенету» і почнуть давати блокбастери. На жаль, у світі «Тенет» пройшов погано, і студії нічого не дали.

MADCATS

У нас складна історія з ТРЦ. Улітку намагалися домовитися, що замість фіксованої орендної ставки платитимемо їм відсоток від обороту — це чесна історія. Кінотеатри — це якорі. Вони генерують потік [відвідувачів ТРЦ]. Якщо потоку не буде, зникнуть інші орендарі, які розташовані поруч із кінотеатрами. Ми з ТРЦ в однаковій ситуації. Їхні ризики навіть вищі.

Карантин вихідного дня — фантастичний ідіотизм. Вихідні дають нам від 60 до 80 відсотків доходу. Коли кінотеатри закрили [у вихідні], люди не стали ходити в кіно у будні. У робочі дні вони їздять у забитому транспорті, ходять в офіси, діти — у школи. Там немає дистанції, а в кіно є правило про 50-відсоткову заповнюваність, хороша вентиляція, люди майже не розмовляють і дистанція. Навіщо закривати кінотеатри? Через цей карантин вихідного дня листопад за цифрами буде як липень — поганим.

Якщо буде новий локдаун, доведеться до мінімуму скоротити співробітників. Перші звільнення почалися в листопаді та торкнулися всіх — у нас більше немає весняного запасу міцності та нічим платити. Ми накопичили великі борги перед IMAX, 4DX, клінінгом, ТРЦ, постачальниками продуктів. З усіма домовляємося про відстрочки, але скоро доведеться вносити свої особисті гроші. Ідеться про кілька мільйонів гривень. Трохи ми вже внесли.

Ми вже не платимо оренду ТРЦ — немає грошей. Найімовірніше, хтось увійде в наше становище, а хтось скаже зʼїжджати. Переїзд кінотеатру — рідкісна історія, але в нас такий досвід є. У 2014 році ми зʼїжджали з ТРЦ в Одесі. Ми не можемо забрати з собою все. У ТРЦ залишаються капітальні конструкції, подіуми із залізобетону, сотні кілометрів кабелів, вентиляція, пожежна система. В одеському ТРЦ ми так залишили близько мільйона доларів. Екран, до речі, теж не можна просто згорнути і забрати — він одноразовий.

Найгарячіша пора в кінотеатрах — різдвяні канікули. Під кінець року студії вирішили випустити кілька очікуваних фільмів, серед них «Чудо-жінка». На ній можна добре заробити, але нас, очевидно, закриють на всі свята. Що далі? Я не можу точно сказати. Напевно, повністю ми не закриємось. Напевно, залишимо життєво важливий мінімум співробітників. Можливо, якісь кінотеатри закриємо. Найскладніше — ми самі не знаємо, що далі, і не можемо нічого прогнозувати. Ми дуже хочемо, щоб у перший після карантину [вихідного дня] вікенд люди прийшли в кіно, але так це не працює. Потрібен час, щоб дізнатися, що кінотеатри знову відкриті. Цей вікенд буде поганим, але ми всіх дуже чекаємо.

MADCATS