49 років тому на Бродвеї поставили рок-оперу «Ісус Христос — суперзірка». Її критикували християни, євреї і навіть сам композитор — згадуємо перше інтервʼю творців мюзиклу

Дванадцятого жовтня 1971 року в Нью-Йорку на Бродвеї відбулась театральна премʼєра рок-опери «Ісус Христос — суперзірка». Вона стала одним із найпопулярніших мюзиклів у світі. За майже 50 років її ставили в десятках країн по всьому світу, зокрема і в Україні. Наступного дня після премʼєри її молоді автори, 23-річний лірик Тім Райс і 26-річний композитор Ендрю Ллойд Веббер, стали світовими знаменитостями. Однак разом зі славою прийшов і потік критики. Деякі християни звинувачували їх у спотворенні образу Ісуса, а євреї — в розпалюванні антисемітизму. «Бабель» переказує основні моменти першого інтервʼю Райса і Веббера після бродвейської премʼєри для The New York Times в жовтні 1971-го. Тут вони відповідають критикам, розповідають про історію створення та про те, чому рок-опера спочатку провалилася на їхній батьківщині — в Англії.

На премʼєру мюзиклу «Ісус Христос — суперзірка» у бродвейському театрі Марка Геллінгера зібрався весь бомонд. Тут був і попарт-художник Енді Ворхол, і його протеже — трансгендерна актриса Голлі Вудлон, і відома своїми ексцентричними витівками актриса Сільвія Майлз, і бродвейські колумністи Реді Гарріс та Ерл Вілсон, і драматург Теннессі Вільямс, і багато інших.

Після премʼєри вся тусовка вирушила на банкет в ресторан «Tavern on the Green» на Манхеттені. «Жодного чуда не сталося, коли вино закінчилося о другій годині ночі. Але все ще лишалося море скотча і джина, щоб наповнити келихи і підняти тости», — пише оглядач NYT.

Але наступного ранку настав час «розпʼяття» авторів оригінальних слів і музики — молодих британців Тіма Райса і Ендрю Ллойда Веббера. Журналіст Гай Флетлі зустрівся з ними в квартирі їхнього продюсера Роберта Стігвуда, щоб обговорити претензії критиків до постановки.

Християни звинувачували авторів у святотатстві, а євреї — в розпалюванні антисемітизму

Після премʼєри вистави дехто з католиків, протестантів і євреїв влаштовували пікети перед театром. Релігійним критикам не сподобалося, що одним із центральних персонажів твору став Іуда. Один із баптистських священників сказав, що мюзикл варто було б назвати «Іуда — суперзірка».

Американський єврейський комітет і Антидефамаційна ліга переймалися, що мюзикл створює враження, ніби євреї несуть відповідальність за розпʼяття Ісуса. А це, на їхню думку, знову розпалить антисемітизм.

Райс і Веббер вважають звинувачення в антисемітизмі безглуздими і навіть образливими. «Ми не за і не проти будь-яких догм або сект. Ці антисемітські звинувачення сміховинні. Наш менеджер [Девід Ленд] єврей, і він зробив для нас більше, ніж будь-хто інший», — говорить Райс. «Священники в опері представляють істеблішмент, а не націю євреїв», — додає Веббер. Автори також розповідають про те, що екранізацію мюзиклу збираються знімати саме в Ізраїлі.

Ні Райс, ні Веббер не думають про Христа як про бога, хоча вони обидва виросли в пуританських англіканських сімʼях. «Я бачу Христа як одну з найбільших фігур у історії», — говорить Веббер, називаючи себе агностиком. «Я безумовно не атеїст, але Христос має більше значення для мене як людина, ніж як бог», — говорить Райс. «Ми просто намагалися висловити наші почуття до Христа, намагалися розповісти його історію. Ми не намагалися коментувати. Хто ми такі, щоб коментувати? Усе це узагальнено в ліриці Іуди: «Не зрозумійте мене неправильно — я лише хочу знати».

Критики називали постановку режисера Тома ОʼХоргана «театральним святотатством»

Оригінальна версія рок-опери «Ісус Христос — суперзірка» вийшла на двох вінілах у вересні 1970 року. Спочатку ніхто не хотів продюсувати проєкт як сценічне шоу. Але після того, як до наступного літа платівка розійшлася мільйонними тиражами, продюсер Роберт Стігвуд спочатку організував концертний тур. А восени вийшла театральна премʼєра.

3 000 000 копійплатівки «Ісус Христос — суперзірка» продано в усьому світі на момент постановки на Бродвеї.

Щодо театральної версії думки розділилися навіть у самих творців рок-опери. Райсу спектакль сподобався. «Ми всього лише пара англійських хлопців. Але нам здається, що це гарне шоу для Бродвею. ОʼХорган чудово впорався».

Веббер же, навпаки, вважав, що постановка вийшла дуже пафосною. Він згадує, що коли побачив Іуду, що спускається на мотузці, то подумав: «Що в біса він робить?». «Я бачив це скоріш як інтимну драму трьох або чотирьох людей. І взагалі, в постановці оригінальна музика трохи постраждала», — говорить Веббер.

Єдине, на чому сходяться обидва автори — на тому, що режисерська версія ОʼХоргана вийшла дуже емоційною.

Виконавця ролі Христа назвали непереконливим, а в самому образі знайшли сексуальний підтекст

Крім претензій до зображення Ісуса як простої людини, консервативні християни угледіли сексуальний підтекст в його стосунках із Марією Магдалиною. Знайшлися й ті, хто вважав, що Ісус зображений у постановці як «ватажок зграї геїв». «Так міг подумати тільки ідіот», — кричить автор тексту Тім Райс.

Він також заперечує натяки на любовні стосунки Ісуса з Марією Магдалиною. «Останній куплет пісні Марії доводить, що роману не було: “Але якби він сказав, що любить мене, я б розгубилася, я б злякалася”».

Виконавцем ролі Христа в бродвейській постановці 1971 року став молодий американський співак Джефф Фенхольт. «У цього Джеффа прекрасний голос. Але як на мене, Ісуса мав зіграти хтось на кшталт [вокаліста британської рок-групи The Rolling Stones] Міка Джаггера. Хтось із величезною харизмою і силою, щоб показати особливу владу над людьми», — говорить Веббер.

Рок-опера провалилася в Англії, але стала популярною в США, особливо серед молоді

Райс і Веббер співпрацювали з 1965 року. Написавши кілька мюзиклів, вони підшукували нову тему. Їх надихнула пісня Боба Ділана «With God on Our Side», в якій був рядок: «Чи був Бог на боці Іуди Іскаріота?».

«Дехто говорив нам, що гратися з таким важливим персонажем, як Христос, небезпечно, що ми відкусили більше, ніж зможемо прожувати. Можливо, вони мали рацію», — зізнається Веббер.

Райс так пояснює популярність рок-опери серед молоді: «По-перше, їх зацікавила назва. По-друге, там є неймовірні мелодії, які запамʼятовуються. А коли вони знову повертаються до твору, то кажуть: “Агов, я думаю, цьому Ісусові є що сказати. І я з ним згоден або не згоден”».

Однак, коли альбом вийшов в Англії, він «каменем пішов на дно». «Англія — найбезтурботніша країна. І тому її жителі з меншою ймовірністю звернуться до релігії. Національний характер Англії такий, що молоді не потрібно ні до чого звертатися для порятунку», — нарікає Веббер.

Попри всю критику Райс і Веббер вже самі стали «суперзірками», а їхній твір обіцяє їм великі прибутки. «Я б хотів, щоб ви подзвонили мені через пʼять років і запитали: “Що ти зробив зі своїми грошима?”. Якщо я витрачу їх на бурхливе життя і розпусту, то ви зможете сміливо сказати, що з мого боку було неправильно стільки заробляти», — підсумовує Райс.