Вірменія і Азербайджан воюють за Нагірний Карабах понад 100 років. Цей конфлікт створив Орджонікідзе, підігрів Сталін і посилив розпад СРСР — дві версії однієї війни

Уранці 19 вересня 2023 року давній конфлікт між Вірменією та Азербайджаном у невизнаному Нагірному Карабаху знову загострився. Країни звинуватили одна одну в провокаціях та обстрілах. Згодом азербайджанське Міноборони заявило про початок «антитерористичної операції з метою відновлення конституційного ладу». Пообіді 20 вересня сторони домовились припинити вогонь у Нагірному Карабасі, який тепер найімовірніше перейде під повний контроль Азербайджану. Християнська Вірменія і мусульманський Азербайджан сперечаються за Нагірний Карабах понад століття. Кожна з країн вважає район своєю історичною територією, у кожної свої аргументи і трактування історії. Після війни 1991—1993 років та підписаної мирної угоди Нагірний Карабах став невизнаною республікою, яку де-факто контролювала Вірменія, а де-юре вона була частиною Азербайджану. На кордоні Нагірного Карабаху постійно спалахували конфлікти. Восени 2020 року почалась нова війна, яка тривала півтора місяця. В результаті Азербайджан узяв під контроль близько 40% території невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки. «Бабель» пояснює, з чого почалося протистояння двох країн і до чого тут Йосип Сталін і Серго Орджонікідзе.

Дорадянський період

Версія Вірменії

Карабах, або Арцах — історично територія Вірменії. Як частина Вірменії він згадується з VI століття до нашої ери в роботах античних істориків — Плінія Старшого, Плутарха і Клавдія Птолемея. Після розпаду царства Великої Вірменії в 387 році Арцах увійшов до складу Східновірменського царства, а згодом потрапив під панування Персії. У 1813 році, після закінчення російсько-перської війни, Карабах відійшов до росії.

У 1917 році Російська імперія розпалася. У цей же час почали формуватися три республіки: Вірменська, Азербайджанська і Грузинська. Нагірний Карабах — район великого Карабаху, де компактно проживали вірмени, скликав перший конгрес, вибрав уряд і Національну раду та оголосив себе незалежним. З травня 1918 року Азербайджан за підтримки Туреччини намагався захопити Нагірний Карабах. У 1919 році Карабах і Азербайджан уклали угоду, за якою статус регіону мали визначити на Паризькій мирній конференції.

Версія Азербайджану

Карабах — історичний район Азербайджану, який згадується в джерелах 1300-річної давності. Його назва походить від азербайджанських слів «гара» — чорний і «бах» — сад. Назва частини району — Нагірний Карабах, зʼявилася на початку 1800-х, у період занепаду Карабаського ханства. В Азербайджані не поділяють Карабах на гірський і рівнинний, для країни весь район цілісний — Карабах.

У травні 1805 року під час російсько-перської війни Карабаське ханство і росія підписали Кюречкайську угоду. За нею карабаський хан Ібрагім відрікся від будь-якого васальства Персії та інших держав і визнав владу російського імператора та його спадкоємців. Документ підтверджував, що ханство Ібрагіма було мусульмано-азербайджанським, а отже Карабах — споконвічно азербайджанська земля.

Перепис населення, який провели після ліквідації ханства, показав, що «з 20 095 сімей 15 729 були азербайджанцями». Пізніше, з 1828 по 1830 рік з Османської імперії в Азербайджан, зокрема й у Карабах, переселили 90 тисяч вірмен, а ще 40 тисяч — з Ірану.

У 1917 році Російська імперія розпалася, а в 1918 році зʼявилася республіка Північний Азербайджан, яка претендувала і на Карабах. Свої претензії на район висунула й Вірменія, після чого почалися зіткнення, які тривали до 1920 року.

Радянський період

Версія Вірменії

У квітні 1920 року більшовики створили Азербайджанську РСР, а в листопаді 1920 — радянська влада частково зміцнилася і в Вірменії. Революційний комітет Азербайджану в своїй заяві визнав Нагірний Карабах, Нахічевань і Зангезур частиною Вірменії. У червні 1921 року Національна рада Азербайджанської РСР на підставі цієї заяви видала декларацію, за якою Нагірний Карабах переходив до Вірменії. Вірменія теж проголосила Нагірний Карабах своєю невіддільною частиною. Декрет опублікували в офіційному органі ЦК азербайджанської компартії — газеті «Бакинський робітник» 22 червня 1921 року.

Четвертого липня у Тбілісі відбувся зʼїзд компартії росії, там підтвердили, що Карабах — частина Вірменії. Але вже 5 липня Йосип Сталін це рішення скасував і включив Карабах до складу Азербайджанської РСР. А в 1923 році Москва сформувала Нагірно-Карабаську автономну область у складі Азербайджану. Так Нагірний Карабах на правах автономії став частиною Азербайджанської РСР і залишався там аж до 1991 року.

Версія Азербайджану

У 1920 році голова ревкому Азербайджану Наріман Наріманов направив до ревкому Вірменії телеграму з привітаннями і виступив з урочистою промовою з приводу встановлення радянської влади у Вірменії. Ревкоми двох країн обговорювали можливу передачу деяких районів Азербайджану до Вірменії. Йшлося про Зангезурський і Нахічеванський райони. У листопаді на засіданні ЦК Компартії більшовиків Азербайджану делегати вирішили, що політично невигідно віддавати райони Вірменії. Попри це вже 30 листопада Вірменії все ж передали Зангезурський район, а 1 грудня Наріманов зачитав декларацію. У ній Зангезурський і Нахічеванський повіти називали невідʼємною частиною Вірменії, а трудовому селянству Нагірного Карабаху гарантували право на самовизначення. Текст надрукували в бакинських газетах.

Наступного ж дня Серго Орджонікідзе направив Володимиру Леніну і Йосипу Сталіну телеграму, в ній говорилося, що «Азербайджан декларував на користь Вірменії Нахічевань, Зангезур і Нагірний Карабах». Новину надрукували в газеті «Правда». Невідомо, чи навмисно Орджонікідзе спотворив інформацію, чи просто помилився, згадавши Нагірний Карабах, але через деякий час голова азербайджанського ревкому Наріманов заявив, що нічого про передавання Нагірного Карабаху Вірменії він не говорив.

У червні 1921 року на засідання Кавказького бюро компартії винесли три питання: Азербайджанське, Зангезурське і питання кочівників. До Зангезурського питання приєднали секретний протокол зі словами: «Вказати в декларації Вірменського уряду про приналежність країні Нагірного Карабаху». Так більшовицька партія фактично спонукала Вірменію заявити права на Нагірний Карабах. Уже 12 червня Вірменія видала декрет: «На підставі рішення ревкому Азербайджану і договорів між республіками Азербайджан і Вірменія відтепер Нагірний Карабах є частиною РСР Вірменія».

28 червня вже Азербайджанська рада народних комісарів і голова ревкому Наріманов відхилили декларацію про визнання Нагірного Карабаху територією Вірменії, а її представника вислали з регіону.

Четвертого липня на засіданні Кавказького бюро за участю Сталіна й Орджонікідзе знову розглядали питання Карабаху. Вирішували, як вчинити: залишити весь Карабах Азербайджану, а в Нагірному Карабаху провести референдум про приєднання до Вірменії, або віддати Нагірний Карабах Вірменії без референдуму, а весь інший Карабах — Азербайджану. Один із впливових учасників бюро, представник радянської росії в Кавказькому регіоні Сергій Кіров голосував за те, щоб просто віддати Нагірний Карабах Вірменії. Але 5 липня, за рішенням Сталіна, бюро залишило Нагірний Карабах Азербайджану без референдуму. Кіров зумів відстояти, щоб Нагірний Карабах увійшов до складу Азербайджану на правах автономії. Через два роки — 7 липня 1923 року Центральний виконавчий комітет Азербайджану утворив Нагірно-Карабаську автономну область (НКАО).

Період Нагірно-Карабаської автономії

Версія Вірменії

Весь час, поки існувала НКАО, керівництво Азербайджану порушувало права вірмен, переслідувало їх з політичних мотивів і дискримінувало за національною ознакою. Азербайджан знищував вірменські памʼятники, спеціально уповільнював економічне зростання району, втручався в демографічний процес. Якщо в 1923 році вірмени становили 94,4% населення району, то до початку війни в 1989-му — 76,6%.

Версія Азербайджану

Створення НКАО призвело до зростання вірменського сепаратизму в регіоні. Декрет 1923 року ввів правило: з носіями вірменської мови в регіоні говорити вірменською, з носіями азербайджанської — азербайджанською. Вийшло, що азербайджанці в НКАО виявилися в меншості і зазнавали дискримінації за мовною ознакою. Вірменське населення користувалося привілеями. Москва, щоб отримати лояльність вірмен, надавала їм ширші права і можливості, ніж азербайджанцям. Врешті НКАО перетворилася на бомбу сповільненої дії, яка вибухнула в 1988 році.

Розпад СРСР, війна в Карабаху

Версія Вірменії

У 1988 році СРСР перебував у глибокій політичній кризі. Населення Нагірного Карабаху вимагало самовизначення. На засіданні Ради народних депутатів НКАО 20 лютого 1988 року представники вірменської громади вирішили направити до Верховних Рад республік прохання про відділення Нагірного Карабаху від Азербайджану і приєднання його до Вірменської РСР. У відповідь на це влада Азербайджану організувала етнічні чистки вірмен по всій республіці. З Баку, Сумгаїту і Кіровобаду почали виганяти і вбивати вірмен. У грудні 1989 року влада НКАО і Вірменії підписали постанову, за якою округ входив до складу Вірменії.

У відповідь азербайджанська армія обстріляла кордон Карабаху. Уже в січні 1990 року Верховна Рада СРСР оголосила в регіоні надзвичайний стан. З квітня до травня 1991 року Азербайджан провів у районі операцію «Кільце». ОМОН і МВС депортували з 24 вірменських сіл Нагірного Карабаху все населення. Радянська міліція намагалася роззброювати учасників конфлікту, але в серпні 1991 року в Москві почався путч, який призвів до розвалу СРСР.

У грудні того ж року в Нагірному Карабасі відбувся референдум, на якому більшість жителів проголосувала за незалежність Нагірно-Карабаської Республіки. Після цього в регіоні почалася повномасштабна війна. Самооборона Нагірного Карабаху за підтримки армії Вірменії чинила опір армії Азербайджану протягом трьох років. У війні вбили понад 25 тисяч людей з обох сторін, сотні тисяч стали біженцями. У 1994 році Вірменія, Азербайджан і Нагірний Карабах уклали перемирʼя.

Версія Азербайджану

Уряд Вірменської РСР у 1988 році скористався з нестабільності в СРСР і почав підігрівати сепаратизм у регіоні. По всій республіці почалися гоніння і напади на азербайджанців — з Вірменії вигнали понад 250 тисяч людей. У лютому 1988 року вірмени біля міста Аскеран відкрили вогонь по мирній демонстрації азербайджанців, які протестували проти можливої незалежності НКАО. У результаті загинули двоє азербайджанців. У відповідь почалися акції проти вірмен. У грудні 1989 року Верховна Рада Вірменської РСР ухвалила рішення про «воззʼєднання» Вірменської РСР і Нагірного Карабаху. Президія Верховної Ради СРСР засудила це рішення — його не можна було ухвалювати без згоди Азербайджану.

У серпні 1991 року Азербайджан став незалежним, через три місяці Верховна Рада вже незалежної республіки ліквідувала Нагірно-Карабаську автономну область, створену СРСР в 1923 році.

Вірменія почала війну проти Азербайджану. У 1992 році Вірменія влаштувала Ходжалінський геноцид — військові вбили сотні азербайджанців, зокрема жінок і дітей, тисячі пропали безвісти, а місто Ходжали знищили. За рік армія Вірменії окупувала вісім районів навколо Нагірного Карабаху: Лачинський, Шушинський, Кельбаджарський, Агдамський, Фізулінський, Джебраїльський, Губадлінський і Зангеланський. За 1993 рік Рада Безпеки ООН прийняла чотири резолюції з вимогою вивести вірменські війська з азербайджанських територій. 12 травня 1994 року Вірменія і Азербайджан підписали договір про припинення вогню.

До цього часу Вірменія окупувала двадцять відсотків республіки Азербайджан, 20 тисяч жителів загинули, 50 тисяч були поранені, чотири тисячі пропали безвісти, близько 900 населених пунктів було зруйновано.

Конфлікти у ХХІ столітті

Попри мирну угоду, в районі Нагірного Карабаху між військовими Вірменії та Азербайджану періодично відбувалися зіткнення. У 2014 році азербайджанські військові збили вірменський вертоліт Мі-24. Уряд Нагірного Карабаху стверджував, що вертоліт належав республіці, а керівництво Азербайджану — що це був вірменський вертоліт, «який проводив ворожі маневри». Після цього випадку на кордоні з Нагірним Карабахом поновилися постійні обстріли. У 2016 році Міністерство оборони Вірменії заявило про наступ армії Азербайджану на Нагірний Карабах — Азербайджан застосовував танки й артилерію. Бої тривали три доби, поки Азербайджан не припинив операцію. Вірменія повідомила про підписання мирної угоди. За підрахунками ООН, тоді загинули 33 людини, 200 отримали поранення.

У вересні 2020 року конфлікт спалахнув із новою силою, Вірменія звинувачувала азербайджанців у нападі та обіцяла «пропорційну відповідь». У Вірменії та Нагірному Карабасі оголосили воєнний стан та мобілізацію.

Своєю чергою, Азербайджан заявив, що почав контрнаступ у відповідь на вірменські обстріли. Згодом азербайджанська влада оголосила, що «Нагірний Карабах — історична частина Азербайджану, країна повертає собі свої землі».

Браузер не підтримує відео

Бої тривали з 27 вересня до 10 листопада 2020-го. За цей час загинули близько семи тисяч військових з обох сторін. Також загинули або дістали поранень близько тисячі цивільних. Війна завершилась перемир’ям за посередництва росії, яка відправила до регіону своїх миротворців. За домовленостями Вірменія віддала Азербайджану більшу частину територій, які контролювала від початку 1990-х. Карабах втратив райони, зайняті азербайджанською армією в ході боїв. Подальші переговори щодо статусу решти територій були безрезультатними, а перемирʼя між Вірменією та Азербайджаном у Нагірному Карабасі неодноразово порушували.