Усі побоюються вторгнення Китаю на Тайвань. Він може захопити його за лічені дні, і США не завадять — ось як це пояснюють військові експерти

Острівна держава Тайвань, яку Китай вважає своєю провінцією — головний претендент на те, щоб стати новою гарячою точкою. Якщо ще кілька років тому військові аналітики сходилися на тому, що спроба військового вторгнення Китаю провалиться, то зараз вони пишуть рівно протилежне. Китай давно переважає Тайвань за військовою потужністю, а зараз готовий протистояти його головному союзникові — США. Якщо лідер КНР Сі Цзіньпін зважиться на вторгнення (це буде наймасштабніше морське вторгнення в історії людства), щоб підняти свій престиж усередині країни, то тайванська армія протримається всього кілька днів. Оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров вивчив матеріали військових експертів, звіти аналітичних центрів — і коротко переказує їхні висновки. (Бонус: історія конфлікту Китаю і Тайваню.)

КНР і Тайвань уже понад 70 років сперечаються, хто з них «справжній Китай»

Тайвань — це великий острів, відділений від материкового Китаю протокою. Де-факто це окрема демократична держава зі своїм урядом, Конституцією, армією і сильною економікою; де-юре — одна з провінцій авторитарної Китайської Народної Республіки. Усе почалося в 1949 році, коли після поразки у громадянській війні від комуністів Мао Цзедуна близько двох мільйонів прихильників Китайської Республіки на чолі з правлячою націоналістичною партією Гоміньдан втекли на Тайвань.

Відтоді КР на Тайвані вважає себе єдиним законним представником китайської нації, а материк — тимчасово підконтрольним заколотникам. У комуністичної КНР протилежна риторика. Вони називають острів своєю провінцією, а КР — сепаратистами. До 1971 року Тайвань був міжнародно визнаним представником Китаю в ООН. Потім більшість країн стали налагоджувати звʼязки з Пекіном, визнали його юрисдикцію над Тайванем і припинили офіційні контакти з Китайською Республікою. Зараз Тайвань підтримує дипломатичні взаємини лише з 15 країнами, серед яких Маршаллові острови, Тувалу, Беліз, Нікарагуа, а з європейських — тільки Ватикан.

Протягом 71 року взаємини між КНР і Тайванем то загострювалися, то теплішали. Комуністи навіть пропонували формулу «одна країна, дві системи», але Тайвань відмовився. Нова напруга виникла у 2016 році, коли до влади в Китайській Республіці прийшла Демократична прогресивна партія на чолі з президенткою Цай Інвень. Вони розглядають варіант про те, щоб офіційно проголосити незалежність Тайваню.

У 2017-му голова компартії Сі Цзіньпін оголосив, що до 2049 року, з нагоди 100-річчя заснування КНР, Китай досягне «великого оновлення китайської нації». А оскільки «Тайвань є невідʼємною частиною національного відродження», то його приєднають якщо не мирним, то військовим шляхом.

США — найважливіший неофіційний союзник Тайваню

Офіційно Білий дім припинив дипломатичні контакти з Тайванем ще в 1979 році. Однак тоді ж американський Конгрес ухвалив «Закон про взаємини з Тайванем», згідно з яким США могли постачати оборонне озброєння і виступали гарантом безпеки острова.

Ключова роль США найяскравіше проявилася в 1996 році, коли Китай влаштував провокаційні ракетні випробування напередодні президентських виборів на Тайвані. У відповідь тодішній президент США Білл Клінтон відправив військовий флот у Тайванську протоку.

Натомість нинішній президент США Дональд Трамп тільки підлив олії у вогонь на тлі наростання напруги між КНР і Тайванем. Він став першим з 1979 року американським лідером, який безпосередньо поговорив з тайванським президентом. На початку 2018 року він підписав закон, який уперше дозволив офіційним особам США на будь-якому рівні уряду зустрічатися зі своїми тайванськими колегами. За часів Трампа зросли продажі американської зброї Тайваню, включаючи винищувачі F-16. Дійшло до того, що Міноборони США у своїх звітах стало називати Тайвань країною.

Китай десятиліттями нарощував і модернізував армію, і тепер може змагатися навіть зі США

З 1990-х Китай постійно розвиває свою армію технічно й тактично. Особливо помітно це стало в останнє десятиліття, коли в китайців зʼявилися нові авіаносці та десантні кораблі, винищувачі й бомбардувальники, ракети та безпілотники. Китайський військовий бюджет становить понад 170 мільярдів доларів. Він найбільший в Азії і в 15 разів більший за тайванський. Причому Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) зростає як у кількісному, так і в якісному плані, освоюючи і розвиваючи передові технології.

Ієн Істон, експерт з НВАК і науковий співробітник Інституту Project 2049, у своїй книзі «Китайська загроза вторгнення: оборона Тайваню та американська стратегія в Азії» так описує можливий сценарій захоплення Тайваню:

• Китай починає кібератаки на ключові обʼєкти інфраструктури Тайваню;
• військові супутники НВАК блокують звʼязок і радари командних пунктів Тайваню і США в цьому регіоні;
• ракетні удари і бомбардування знищують якомога більшу частину ВПС і ВМС Тайваню, руйнують транспортну, енергетичну та промислову інфраструктуру;
• китайські підпільні осередки на Тайвані за підтримки повітряного десанту захоплюють держустанови, намагаються нейтралізувати президента, верхівку уряду та армійського командування;
• переконавшись, що Тайвань більше не зможе загрожувати з повітря та моря, китайські військові висаджують десант на острів, розділяють та оточують осередки опору.

Також у Китаю є план на випадок військового втручання США. Згідно зі звітом американського аналітичного центру CNAS, у підготовці до можливого конфлікту зі США Китай робить ставку на превентивний удар балістичними ракетами малої і середньої дальності по американських військових базах в Азії. У новітніх розробках таких ракет акцент робиться на швидкість, точність і максимальну руйнівну силу. Потенційні цілі таких ударів: командні центри, вузли звʼязку, радіолокаційні станції, укріплені обʼєкти ВПС та ВМФ, паливні склади, центри електропостачання та ударні групи авіаносців. За даними супутникових знімків, протягом 2010-х Китай будує на своїх полігонах точні копії американських військових обʼєктів і тренується вражати їх ракетами.

Вторгнення може трапитися в найближчі роки, якщо не місяці, і тайванська армія не зможе йому протистояти

Коли Ієн Істон у 2017 році описував можливий сценарій вторгнення на Тайвань, він припускав, що Китай на це не наважиться приблизно найближчі років десять. Тепер він, як і багато військових аналітиків, змінив свою думку.

Протягом останніх двох років Китай зосередив сили навколо Тайваню. Його військові винищувачі вперше за 30 років пролетіли над островом. «Ми можемо сперечатися, буде вторгнення у 2020-му чи 2022 році, але ми точно впевнені, що його не будуть відкладати до 2049 року», — говорить Енох Ву, колишній офіцер спецназу тайванської армії й ексконсультант Комітету з питань оборонної політики Тайваню.

Журналіст і військовий експерт Таннер Грір, який довго жив на Тайвані, ще в 2018 році був упевнений, що китайське вторгнення провалиться. Тепер же він дуже сумнівається, що тайванська армія зможе чинити навіть мінімальний опір. Тайвань десятиліттями жив у максимальній готовності до вторгнення і зміцнював свою оборону. Але наразі служба в армії та військові навчання стали формальністю. Офіцери віддають накази через WhatsApp, призовники більше займаються господарськими роботами й розучують армійські пісні, солдатам банально не вистачає навіть патронів, а резервісти абсолютно не готові до партизанської війни в умовах окупації.

У тайванського міністра оборони щороку запитують: «Скільки ми зможемо протриматися у війні з Китаєм?» І відповідь незмінна — «два тижні», з розрахунком, що за цей час надійде допомога США. Але Грір упевнений, що зараз Китаю буде потрібно набагато менше часу. З ним згодні в. о. директора ЦРУ часів Обами Майкл Морелл і відставний адмірал Джеймс Віннефельд. Вони вважають, що Китай зможе повністю захопити Тайвань усього за три дні.

Також аналітики виділяють кілька факторів, які можуть підштовхнути китайського лідера Сі Цзіньпіна розпочати вторгнення. Серед основних: економічна нестабільність через пандемію коронавірусу й політична невизначеність у США через президентські вибори восени 2020 року. Тому він цілком може піти шляхом Володимира Путіна, який вторгся в український Крим, щоб підняти свій престиж усередині країни, навіть незважаючи на міжнародний осуд і санкції.