У Середньовіччі європейці ховали загиблих від епідемій обличчям вниз, щоб вони не повстали з мертвих — переказуємо статтю National Geographic

Археологи знаходять у Європі середньовічні поховання людей обличчям вниз. Вони припускають, що під час пандемій європейці боялися, що мертві повстануть і мститимуть живим. Науковці на чолі зі швейцарською ученою-антропологом Амелі Альтеруж виявили, що так почали ховати у XIV столітті, коли лютувала чума, а у фольклорі того часу зʼявилися згадки про вампірів і нежить. «Бабель» переказує статтю National Geographic про незвичайні поховання.

У 2014 році швейцарська вчена-антрополог Амелі Альтеруж досліджувала дивне поховання на старовинному кладовищі, яке розкопали під час будівництва. Із приблизно 340 могил виділялася одна: чоловік середніх років, похований обличчям вниз у покинутому кутку кладовища. Під рукою у нього був залізний ніж і гаманець з монетами, розташовані так, ніби їх заховали під одягом. Монети допомогли археологам датувати тіло періодом між 1630 і 1650 роками — приблизно в цей час Швейцарією прокотилася хвиля епідемій. «Було схоже, що сімʼя або трунар не хотіли обшукувати тіло, — каже антрополог. — Можливо, до похорону труп уже розклався або у померлого було інфекційне захворювання, і ніхто не хотів підходити надто близько».

Це відкриття підштовхнуло Альтеруж до пошуку інших прикладів поховань обличчям вниз у Швейцарії, Австріі та Німеччині. Хоча такі поховання вкрай рідкісні, їх знаходили й раніше, особливо у словʼянських областях Східної Європи. Їх часто порівнюють з іншими практиками, як-от нанесення каліцтв або утяжеління тіл камінням, що мало завадити вампірам і нежиті втекти з могил. Але Альтеруж каже, що ніхто систематично не вивчав феномен поховань у середньовічних німецькомовних районах на території сучасних Швейцарії, Німеччини й Австрії.

У новому дослідженні група Альтеруж розкриває аналіз майже 100 поховань за 900 років, задокументованих археологами з німецькомовної Європи. Дані показують зміни у практиці поховання — дослідники повʼязують їх зі смертями від епідемій, а також із вірою тих, хто вижив, у те, що жертви можуть повернутися, щоб переслідувати живих. У період раннього Середньовіччя в Європі (950—1300 роки) кілька тіл, похованих обличчям вниз, поміщали в центрі церковних кладовищ або навіть усередині священних будівель. Деякі з них були з коштовностями, красивим одягом і письмовим приладдям — імовірно, високопоставлені дворяни і священники вирішили бути похованими таким чином на знак смирення перед Богом. Одним з історичних прикладів є Піпін Короткий — батько Карла Великого, який у 768 році попросив, щоб його погребли обличчям вниз перед собором як покаяння за гріхи свого батька.

До початку 1300-х археологи починають помічати збільшення кількості поховань обличчям вниз в Європі, зокрема й на околицях освячених християнських кладовищ. Це збігається за часом із руйнівними епідеміями, які охопили Європу починаючи з 1347 року та забрали життя мільйонів людей по всьому континенту. Оскільки хвороби вбивали людей швидше, ніж громади могли з ними впоратися, вигляд і звук тіл, що розкладалися, стали звичним явищем. Трупи роздувалися і рухалися, а наповнені газом нутрощі мертвих видавали тривожні та несподівані звуки. Тіла розкладалися і висихали дивним чином, тому здавалося, ніби волосся і нігті ростуть, а плоть навколо них зморщується. «Могло скластися враження, що вони зʼїдають себе і свої похоронні савани», — каже Альтеруж.

Середньовічні європейці намагалися пояснити те, що бачили і чули, тому зʼявилися ідеї про нежить, які вже були у словʼянських громадах Східної Європи: «У нас немає [концепції] вампірів у Німеччині, — каже Альтеруж. — Але є ідея про ходячих мерців, яка потрапила до Західної Європи зі словʼянських областей незабаром після перших спалахів чуми в середині 1300-х». До 1300-х років середньовічні казки в німецькомовній Європі описували корисних привидів, які повертаються, щоб попередити своїх близьких або допомогти їм. Але під час епідемій вони набули іншої форми — ходячі мерці. «Цей перехід до злих духів відбувається приблизно у 1300-х або 1400-х», — говорить Матіас Топлак, археолог з Тюбінгенського університету в Німеччині.

У пошуках підказок Альтеруж та її співавтори звернулися до середньовічного фольклору і знайшли розповіді про nachzehrer — пожирачів трупів. Неспокійні, голодні трупи, які пожирали себе і свої похоронні савани та в процесі висмоктували життєву силу у своїх живих родичів. «Нахцерер зʼявляється внаслідок незвичайної або несподіваної смерті, — каже Альтеруж. — Була теорія, що хтось став нахцерером, якщо під час епідемії помер першим з громади». У Європі епохи пандемії легенда мала переконливу логіку: коли у близьких родичів жертви починали зʼявлятися симптоми і вони непритомніли протягом декількох днів після похорону, здавалося, ніби вони прокляті померлими. «Підігрівали ці надприродні переконання й раптові смерті кількох людей з однієї спільноти, — говорить Топлак. — Цілком очевидно, що люди звинувачували духів і вживали заходів, щоб не допустити повернення мертвих».

Не менше середньовічні європейці боялися й wiedergänger, або «тих, хто знову ходить» — трупів, здатних вийти з могили і переслідувати громаду. «Якщо людина зробила щось не так, не змогла завершити свої справи у житті через несподівану смерть або мала спокутувати чи помститися за щось, вона могла стати відергангером», — пояснює Альтеруж. Нове дослідження показує, що похованих обличчям вниз тіл на околицях християнських кладовищ стає більше в період з XIV до XVII століття. Дослідники стверджують, що в цій частині Європи поховання людей обличчям вниз було способом запобігти поверненню злих мерців до світу живих.

Археологи кажуть, що це може мати й інші пояснення. У світі, спустошеному смертоносними пандеміями, поховання першої жертви з громади обличчям вниз могло бути символічним — відчайдушною спробою запобігти подальшому лихові. «Якщо хтось захворів, це могло сприйматися як покарання від Бога, — каже Петар Парванов, археолог з Центральноєвропейського університету в Будапешті. — Такі поховання були способом показати, що суспільство скоїло занадто багато гріхів, тому люди каються».

Наступним кроком стане вивчення поховань, щоб знайти більш чіткі звʼязки зі спалахами хвороб, каже антрополог Сандра Леш з Інституту судової медицини Бернського університету. Наприклад, аналіз ДНК померлих дозволяє провести секвенування чумних мікробів. «Ізотопний аналіз кісток і зубів жертв може показати сліди дієти або географічного походження, відмінного від решти населення, пропонуючи інше пояснення їхнім незвичайним похованням», — додає вчений. Амелі Альтеруж сподівається, що найближчим роками зʼявиться більше свідчень, оскільки археологи повторно досліджують старі дані та переглядають незвичайні середньовічні поховання з нової точки зору.