80 років тому радянські війська окупували країни Балтії. Після цього нові «народні уряди» Литви, Латвії та Естонії щонайперше попросилися до складу СРСР

Сімнадцятого червня 1940 року радянські війська захопили ключові точки і головні стратегічні обʼєкти Латвії та Естонії. На територію Литви Радянський Союз вторгся двома днями раніше. Таким чином завершилася окупація країн Балтії, які увійшли до сфери впливу СРСР після пакту Молотова — Ріббентропа у серпні 1939 року. Після початку Другої світової війни балтійські уряди під тиском Радянського Союзу підписали пакти про взаємодопомогу, а влітку 1940-го СРСР звинуватив Литву, Латвію і Естонію в порушенні договорів. Усім трьом країнам висунули ультиматум — створити новий уряд, схвалений Москвою, і дозволити ввести необмежену кількість радянських військ. Балтійські уряди прийняли ці умови, щоб уникнути кровопролиття. Уже в середині липня в усіх трьох країнах відбулися позачергові парламентські вибори, на яких перемогли прорадянські кандидати. А на початку серпня нові парламенти попросили Москву включити їхні країни до складу СРСР. «Бабель» згадує події літа 1940 року, коли країни Балтії втратили незалежність.

Питання про незалежність трьох балтійських держав — Литви, Латвії та Естонії — було фактично вирішене ще в серпні 1939 року. Тоді Німеччина і СРСР підписали пакт Молотова — Ріббентропа. Згідно з секретним додатковим протоколом до цього договору, країни Балтії включалися до радянської сфери інтересів. Спочатку Литва була в сфері впливу Німеччини, але потім Сталін виміняв її на польські території, окуповані німцями на початку Другої світової війни.

«Доля балтійських країн не перебувала в їхніх власних руках. Їх захоплення готувалося заздалегідь. Радянські штаби вже у 1938—1939 роках друкували військові карти, на яких наші країни позначалися як Литовська, Латвійська і Естонська РСР. Наперед, щоб потім не передруковувати. За цими картами і відбувались усі пересування військ», — говорить перший керівник Литви після відновлення незалежності в 1990 році Вітаутас Ландсбергіс.

Ось як про це розповідав сам Вʼячеслав Молотов: «Питання про Прибалтику, Західну Україну, Західну Білорусію, Бессарабію ми вирішили з Ріббентропом у 1939 році. Німці неохоче йшли на те, що ми приєднаємо до себе Латвію, Литву, Естонію і Бессарабію. Коли через рік, в листопаді 1940 року, я був у Берліні, Гітлер запитав мене: «Ну добре, українців, білорусів ви поєднуєте разом, ну, гаразд, молдаван, це ще можна пояснити, але як ви поясните всьому світові Прибалтику?». Я йому сказав: «Пояснимо».

За словами литовського історика і дипломата Альфонсаса Ейдінтаса, «окупація не була традиційною, а радше «повзучою», з поступовим обмеженням суверенітету усіх трьох країн.

Наприкінці вересня 1939 року радянські військові кораблі зʼявляються біля балтійського узбережжя, а літаки порушують повітряний простір усіх трьох країн, збираючи розвіддані. На початку жовтня 1939-го Естонія, Латвія і Литва під тиском підписують з Радянським Союзом пакти про взаємодопомогу. За умовами цих угод СРСР створив на територіях балтійських країн морські, повітряні і сухопутні бази, розмістивши там близько 75 тисяч своїх солдатів.

У квітні 1940 року Німеччина окуповує Данію і Норвегію, на початку травня — Бельгію, Нідерланди і Люксембург, а німецькі війська вторгаються до Франції. На цьому тлі радянська преса починає критикувати уряди балтійських країн за те, що вони «псують добросусідські відносини».

Наприкінці травня СРСР звинувачує Литву у викраденні двох радянських солдатів. На початку червня в Ленінградському, Калінінському і Білоруському військовому округах була оголошена тривога. Під прикриттям навчань радянські війська концентруються біля кордонів країн Балтії. Військове угруповання налічувало близько 435 тисяч людей, до 8 тисяч гармат і мінометів, понад 3 тисячі танків, понад 500 бронемашин, 2 601 літак.

Чотирнадцятого червня німецькі війська вступають до Парижу. Цього ж дня СРСР звинувачує Литву в порушенні договору про взаємодопомогу і висуває ультиматум. Його суть зводилася до того, щоб створити новий уряд, схвалений Москвою, і дозволити ввести на територію країни необмежену кількість радянських військ. Вже за два дні аналогічні ультиматуми отримали Латвія та Естонія.

На цей час країни Балтії були фактично заблоковані з моря і повітря. Радянські війська нападають на кілька латвійських і литовських прикордонних постів, намагаючись спровокувати збройні сили на відповідні дії. Литовський президент Антанас Сметона наполягав на організації опору радянським військам, однак не знайшов підтримки більшої частини уряду і втік до Німеччини. Його латвійський і естонський колеги — Карліс Улманіс і Константін Пятс — прийняли умови ультиматуму. Пізніше їх заарештували і відправили в табори Сибіру, де вони померли.

Офіційне видання Valdibas Vestnesis («Вісник Уряду») 18 червня опублікувало заклик президента Латвії Карліса Улманіса до народу: «До нашої країни увійшли радянські війська. Це відбувається з відома і згоди уряду, що, в свою чергу, випливає з існуючих дружніх відносин між Латвією та Радянським Союзом. Тому я хочу, щоб і жителі нашої країни на введення військових частин дивилися дружньо».

На цей момент радянські війська вже контролювали основні центри і стратегічні обʼєкти всіх трьох балтійських країн. У кінці червня сформувалися перехідні «народні уряди». А 14—15 липня у Литві, Латвії та Естонії відбулися позачергові парламентські вибори, на яких перемогли прокомуністичні «Блоки трудового народу». Списки їхніх кандидатів визнали єдиними, що «відповідають вимогам закону», таким чином на виборах у них просто не було конкурентів. Але навіть в таких умовах не обійшлося без фальсифікацій. Латвійський історик Інесіс Фелдманіс пише, що «радянське агентство новин ТАРС дало інформацію про згадані результати виборів за дванадцять годин до початку підрахунку голосів у Латвії».

На перших же засіданнях нові уряди проголосували за петицію про приєднання до Радянського Союзу. І на початку серпня 1940 року Москва «задовольнила» їхні прохання. Після цього НКВС влаштував у країнах Балтії масштабні чистки «неблагонадійних і контрреволюційних елементів». До літа наступного року з Литви, Латвії і Естонії депортували близько 130 тисяч громадян.

Радянські історики характеризували події 1940 року як соціалістичні революції і наполягали на добровільному характері приєднання балтійських держав до СРСР. Але, за словами латвійського журналіста, політолога і колишнього депутата парламенту Алекса Грігорʼєвса, говорити про будь-яку «добровільність» не доводиться: «Моя мама розповідала, як вона побачила це «добровільне приєднання»: «Я йшла на роботу, на вулицях стояли танки». Жодних ілюзій щодо «добровільності» ні в кого не було, навіть у тих, хто це все вітав. Маврік Вульфсон, тоді член компартії, пізніше історик, а ще пізніше один з ідеологів відновлення незалежності Латвії, говорив: «Я ж сам ці танки цілував».