Бабин Яр: 2003—2020. Бізнесмени, історики та громадські діячі не можуть домовитися, як увічнити памʼять жертв. Великий експлейнер із картами

Восени 2019 року в Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр» (BYHMC) зʼявилася посада художнього керівника, на яку призначили режисера Іллю Хржановського. Після цього команда BYHMC розкололася, більша її частина пішла з проєкту. Розкол став публічним тільки через пʼять місяців — і тоді в конфлікт щодо BYHMC вступили люди, які сперечаються про Бабин Яр з 2003 року. Своє бачення історичної памʼяті відстоюють дві групи істориків, працюють два різні благодійні фонди, написані дві концепції меморіального комплексу, а територія урочища Бабин Яр поділена на дві зони, одна з яких закріплена за приватним проєктом, а інша — за державною структурою. Ми вже описували історію конфлікту всередині команди BYHMC, повʼязаного з фігурою Іллі Хржановського. Цього разу «Бабель» описує історію «зовнішнього» конфлікту навколо Бабиного Яру — який почався сімнадцять років тому.

У проєктах меморіалізації Бабиного Яру легко заплутатися: за сімнадцять років їх зʼявилося чимало, вони обросли фондами, приватними і державними програмами, історичними наративами (описами й трактуваннями подій ХХ століття), проєктами музеїв і деклараціями про партнерство. Заплутатися в них тим простіше, що в назві всіх або майже всіх присутній топонім Бабин Яр.

1

Першим помітним проєктом такого роду став Фонд памʼяті «Бабин Яр» (ось сторінка фонду в базі даних YouControl). Заснував його бізнесмен Вадим Рабінович у 2003 році, він же став головою опікунської ради. Засновниками фонду, крім Вадима Рабиновича, стали члени створеного ним Всеукраїнського єврейського конгресу й однієї з єврейських релігійних громад Києва, центром якої є київська Хоральна синагога Бродського: бізнесмен Олександр Лойфенфельд, заслужений тренер Марк Тальянський, бізнесмен і голова громади Олександр Левін, рабин Хоральної синагоги Моше Реувен Асман.

Фонд отримав в оренду від Київської міськадміністрації дві земельні ділянки в Бабиному Яру. Інформація про проєкт цього центру різниться від джерела до джерела: планувалося висадити понад 30 тисячі дерев (за кількістю розстріляних у Бабиному Яру), побудувати музей, звести храми чотирьох конфесій. У 2011 році Фонд навіть заклав перший камінь — у тому місці, де мав зʼявитися центр. Але так нічого і не побудував.

2

Увесь цей час право Вадима Рабіновича займатися памʼяттю жертв Бабиного Яру оскаржував Громадський комітет «Бабин Яр». Його у 2003 році створили історики, правозахисники, колишні політвʼязні — загалом вісімнадцять осіб. У громадській раді організації вистачає гучних імен, але двома найпомітнішими особами комітету стали історик Віталій Нахманович і Йосип Зісельс — дисидент, член Української Гельсінської групи та голова Асоціації єврейських організацій і громад України («Ваад України»).

Комітет наполягав, що на ділянках, які взяв в оренду фонд Вадима Рабіновича, не можна будувати, оскільки до 1937 року на цій території діяло Лукʼянівське єврейське кладовище. В одному з інтервʼю Йосип Зісельс пояснював заборону так: «Іудаїзм забороняє будувати що-небудь на кістках. Найбільший фахівець у цій сфері [...] постановив, що власне на території Бабиного Яру не можна рити котловани або зводити великі обʼєкти». У 2003 році, на самому початку конфлікту навколо Бабиного Яру, єврейська громада оголосила Йосипа Зісельса персоною нон ґрата, пригрозивши йому забороною відвідувати синагогу.

У 2006 році комітет домігся того, щоб держава створила Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» (НІМЗ) у складі Міністерства культури. За земельним кадастром територія Бабиного Яру нарізана на понад десять ділянок. Із них важливими для будь-якого меморіального комплексу є чотири — ті, що покривають територію урочища. Дві з них вже перебували в оренді у фонда Вадима Рабіновича. Ще дві належать не територіальній громаді (місту), а державі. Ці дві ділянки у 2010 році передали в управління НІМЗ.

3

Якийсь час повʼязані з Бабиним Яром проєкти стояли на паузі — до вересня 2016 року, коли в Україні відзначали 75-ту річницю трагедії. Того дня президент Петро Порошенко провів велику церемонію, під час якої стало відомо, що увічнить памʼять жертв Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (BYHMC).

Меморіальний центр BYHMC отримав дві ділянки, які були закріплені за фондом Рабиновича, — для цього фонд Рабіновича «влили» у новий фонд, із новими засновниками. Піклувальниками BYHMC стали російські бізнесмени українського походження Михайло Фрідман, Герман Хан і Павло Фукс, а до його наглядової ради увійшли голова Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер і головний рабин України Яків Дов Блайх.

Виконавчим директором BYHMC стала Яна Барінова — випускниця Сорбонни зі ступенем МВА з культурного менеджменту. Її команда розробила бізнес-план і концепцію меморіального центру, обрала місце для його будівництва. Фонд провів архітектурний конкурс, в якому перемогло австрійське бюро Querkraft Architekten. Із самого початку команда передбачала, що будуватиме не традиційну експозицію, а мультимедійний простір. «Конгломерат імпульсів, що надходять від експозиції, повинен дати людині можливість пропустити крізь себе знання про події під час Голокосту, — писала Яна Барінова. — Реакції та думки відвідувачів можуть стати частиною нашого проєкту».

Команда фонду створила два самостійні науково-дослідні інститути — їх очолили українські історики Андрій Руккас і Владислав Гриневич. Крім того, при BYHMC працювала наукова рада. Її очолив голландець Карел Беркхоф — один з небагатьох західноєвропейських істориків, хто написав монографію про долю мешканців України під час окупації.

Наукова рада BYHMC написала Базовий історичний наратив. У ньому викладена хронологія та причини Голокосту, а у фокусі уваги перебувають події 29—30 вересня 1941 року в Києві — коли вперше в історії в одному з найбільших європейських міст есесівці та німецькі поліцейські вбили майже все єврейське населення. Наратив не залишає поза увагою роль української допоміжної поліції, яка частково складалася з «мельниківців» (членів ОУН, які залишилися вірними полковнику Андрію Мельнику після розколу організації).

Наратив став причиною ідейного конфлікту BYHMC із тими українськими істориками, які оскаржували проєкт Вадима Рабіновича ще з 2003 року.

4

Оскільки BYHMC успадкував земельні ділянки фонду Вадима Рабіновича, він успадкував і всі претензії, що до цього проєкту висував комітет, який представляли історик Віталій Нахманович і голова «Ваад України» Йосиф Зісельс. У 2016 році Зісельс заснував альтернативну організацію — Міжнародний меморіальний благодійний фонд «Бабин Яр» (IMCF BY). Фонд почав збирати пожертви на проєкти, які створювалися на противагу BYHMC. Одним з них став музей памʼяті жертв Бабиного Яру: його хочуть облаштувати у приміщенні контори Єврейського кладовища — єдиному будинку на території, який зберігся з початку ХХ століття.

Зібралася ще одна група істориків — це були працівники Інституту історії України. У 2017 році вони написали свою концепцію історичної памʼяті Бабиного Яру. Заступником голови авторського колективу став Віталій Нахманович — автор найповнішого збірника документів і матеріалів з історії Бабиного Яру. За цією концепцією саму територію Бабиного Яру потрібно розглядати у «широкому сенсі», включивши до неї території семи прилеглих кладовищ (збережених і тих, що не збереглися), зону Куренівської трагедії і колишню територію Сирецького концтабору.

У цьому випадку історія Бабиного Яру стає не тільки і не стільки історією Голокосту, скільки українською історією ХХ століття: від «справи Бейліса» і Першої світової війни — через революцію, Голодомор і Другу світову війну — до радянської техногенної катастрофи на Куренівці. Масовий розстріл євреїв 29 вересня 1941 року в такому трактуванні стає лише однією сторінкою в цій історії, нехай і важливою.

У 2017 році всі сторони ідейного конфлікту щодо Бабиного Яру кілька разів збиралися, щоб обговорити Базовий наратив BYHMC — але розвʼязати конфлікт вони не змогли. За підсумками цих зустрічей Віталій Нахманович опублікував колонку під заголовком «Концепція Меморіального центру: наукове невігластво або шахрайство?». Яна Барінова відповіла колонкою, де натякнула на те, що противники BYHMC заздрять чужому проєкту з великими грошима, куди їх не запросили.

До появи Іллі Хржановського у проєкті Меморіального центру залишалося два роки.