Кандидати в депутати від «Слуги народу» їздять країною з передвиборчим туром. Ми провели з ними три дні та дізналися більше, ніж вони хотіли — репортаж у двох частинах

Партії готуються до виборів. «Слуга народу» теж. Щоб підтримати своїх мажоритарників, пʼять кандидатів, які проходять у Раду за списком, вирушили в тур Західною Україною. Галина Янченко (№ 5, 31 рік), Святослав Юраш (№ 27, 23 роки), Денис Монастирський (№ 19, 39 років), Марʼян Заблоцький (№ 82, 33 роки), Олександр Мариковський (№ 91, 36 років) і Степан Мокан (№ 103, 34 роки) їдуть через міста і села і закликають людей віддавати голоси за своїх однопартійців. Найстаршому з компанії немає сорока, наймолодшому — 23. Кореспондент theБабеля Євген Спірін проїхався з кандидатами, жив з ними три дні та почув багато того, чого не повинен був почути. А все тому, що політики так і не зрозуміли, що він не із «ЗеКоманди».

День 1. Здолбунів — Рівне

12:00. Завод «МААНС»

Прохідна заводу сільськогосподарської техніки «МААНС» у місті Здолбунів, біля Рівного. На парковці стоять автобуси «Слуги народу», чорний Мерседес і кілька знудьгованих людей. Сьогодні в актовому залі підприємства, на якому роблять сільгосптехніку, робітники зустрічаються з київськими представниками партії Зеленського та мажоритарником 154-го округу Олександром Алексійчуком. У холі заводу пʼють чай охоронці, на столи поряд розклали свіжі брошурки про кандидатів. На першій сторінці — усміхнений Алексійчук і напис: «10 фактів про мене». Один з охоронців крутить буклет у руках і читає вголос:

— Факт №7: «Недавно в моєму житті зʼявилося захоплення — вирощувати малину. У своєму селі я посадив понад півтора гектара цієї ягоди». Теж мені. Я теж малину садив. Пару кущів. На наливку.

В актовому залі близько ста людей. Дехто в робочих куртках заводу. У кінці кімнати, на невеликому пʼєдесталі сидять київські гості — майбутні депутати від «Слуги». Більше за всіх говорить Янченко, пʼятий номер списку. Їй 31, вона експерт із боротьби з корупцією.

— Владі сьогодні довіряють менше від чотирьох відсотків українців. Ми приїхали послухати вас, ваші проблеми, дізнатися, чим ви живете.

Перше запитання із залу про нову українську церкву, друге — про розведення сил у Станиці Луганській. Далі запитують про главу МВС Арсена Авакова — чи будуть його міняти, і про реформу освіти. Розмова триває не більше ніж годину, у кінці Янченко підсумовує:

— Пора брати владу в свої руки, ви, народ, і є влада. Досить це все терпіти, так більше не буде. Ми вас почули, ми все записали.

Делегація виходить на вулицю і розсідається в автобуси. Час їхати в Рівне. Там за програмою відвідування мототреку, а потім пресконференція. Двоє охоронців заводу дивляться комедійні ролики на YouTube.

— Ти мені одне скажи.
— А?
— Я так і не знайшов жодного нормального сайту, де їх усіх подивитися. Ні в цих, ні в інших. Я такої кількості депутатів на виборах з часів ЦК не памʼятаю.

14:00. Мототрек у Рівному

Кандидати в депутати приїжджають на рівненський мототрек. Тут проходять змагання зі спідвею і тренуються фанати мотоспорту різного віку. Це 152-й виборчий округ, на ньому по мажоритарці висувається представник «Слуги» Олександр Ковальчук. Це високий світловолосий чоловік у синій сорочці і брюках. Він довго ходить по мототреку і спілкується з тренерами.

Кандидати дивляться кілька заїздів і йдуть на обід у кафе «Касабланка» через дорогу. По дорозі Ковальчук помічає білборд зі своїм обличчям. Фотографи роблять пару знімків і йдуть далі, через кілька метрів кандидат зупиняється.

— А там хоч наш слоган був чи тільки прізвище моє?

У кафе для кандидатів подають курячий суп, плов, шашлик, рибу під лимоном, картоплю, салати та компот. За обідом обговорюють, як списочники будуть у Раді працювати з мажоритарниками, і програму партії. Поївши, виходять на вулицю з кавою, надворі спекотно.

Ковальчук трохи розповідає про себе. Він 10 років жив в Америці. Каже, спочатку виграв програму стажування, щоб подивитися, як влаштований агропромисловий бізнес, залишився там працювати, зацікавився IT-індустрією і заснував свої компанії. Потім вирішив на рік зʼїздити в Україну, побачити друзів, так і залишився. В Україні у нього нова сімʼя, троє дітей і нові компанії.

— Потім був Майдан. Ну, я — на Майдан. Приїхав після, почуття було: зараз зробимо з Рівного місто! Балотувався до обласної ради від партії Петра Порошенка. Напевно, тепер цим тролити будуть. Вибори виграв, але не пройшов — система там дурна була. Вирішив не здаватися і зробив ГО.

У розмову втручається координатор туру — треба поспішати на пресконференцію з місцевими ЗМІ.

16:00. Пресконференція

Пресконференція відбувається в готелі «Оптіма». На вході — банер з логотипами «Слуги». Усередині місцеві журналісти телеканалу «Рівне 1», сайту «ВЕСЬ» і телеканалу «112». На столах вода і стаканчики з логотипом «Зе!» Починає, за традицією, Янченко.

— Владі сьогодні довіряють менше від чотирьох відсотків українців. Президент Зеленський не став чекати виборів у Раду і відразу почав міняти систему, але ми бачимо повний саботаж. Депутати не ходять в Раду, прогулюють. Ми вирушили в тур...

Частина журналістів і активістів боязко пересідають за загальний стіл, решта залишаються на стільцях у залі. Крім Ковальчука, представляють кандидатів по інших округах: усього їх у Рівненській області пʼять. Кандидати виступають по черзі. Вони обіцяють повернути заробітчан додому, зробити «державу для людини, а не людину для держави» і не підвести Зеленського.

Найскладніший — «бурштиновий»155-й округ. Там від «Слуги» іде Володимир Ражовський. Він кілька років займався видобутком торфу.

— Я скажу так: моя мета — перезавантаження влади, а ці всі хай ідуть до дідька! Дайте нам рік-два, і країна зацвіте. Мої ідеї — легалізація видобутку бурштину, щоб його не продавати, а робити вироби. Ще я хочу повернути чорнобильські пільги.

Журналісти знову ставлять питання про Станицю Луганську і розведення сил, про місцеві проблеми і про те, чи будуть депутати публічно обіцяти зʼявлятися у своєму окрузі. Роман Іванісов підводить підсумок зустрічі.

— Дякую Господу Богу, що зʼявився такий президент, який і правда змінить систему.

Юлі, координатору туру в області, надсилають повідомлення з питаннями для мажоритарників, які будуть ставити на місцевому телеканалі. Навпроти кожного прізвища — конкретне питання, в якому кандидат орієнтується. Вона копіює їх у документ просто на телефоні. Після цього просить усіх, разом зі знімальною групою, вийти, «щоб депутати попрацювали у групах».

17:30. Телеефір та агітація

Біля телеканалу «Рівне 1» прогулюються пенсіонерки. З мікроавтобусів з логотипами партії виходять кандидати.

— Ось, візьміть нашу газетку!
— Нам уже приносили все... Від кого? Ну, цей, Славка [Вакарчук]. Ох, добре співав.

Ковальчук намагається перевести увагу на команду.

— Ось, дивіться, які всі молоді! Які всі свіжі!
— Молоді, так. Але папірці ви свої даремно не роздаєте. Хоч би в ящики нам розсовували.

Ковльчук іде готуватися до ефіру. На цьому каналі, як кажуть працівники, він коштує 1 тисячу гривень за хвилину. Передача «На часі», у якій покажуть кандидатів, триває 45 хвилин. Поки телевізійники пишуть основного кандидата Ковальчука в студії, експерт з інформаційної політики Олександр Мариковський розмірковує на балконі телеканалу про розцінки на джинсу.

— Зросли ціни. Але тепер ще й зʼявилася нова фішка. Пишуть про тебе каку, а потім кажуть, що можуть прибрати, але в 4 рази дорожче, ніж написали.

Юлія дивується.

— Треба ж! Стільки грошей на це все вбухують! Я вперше в політику от влізла, і шокована. Такі кошти на це все йдуть.

Ковальчук виходить зі студії весь мокрий, наче сидів у лазні. Каже, що там неймовірно спекотно. Уся команда спускається до автобусів і переодягається в футболки з логотипами партії. У них на центральній площі міста кандидати будуть агітувати городян підтримати партію. Декому не дістається потрібних розмірів. Ковальчук не може знайти підходящу футболку, Юля його заспокоює.

— Це M, а мені треба XL. Ну ось, тепер пузо стирчить!
— Нічого, пузо — це ознака ситого життя.

У центрі кандидати по черзі звертаються до перехожих із питаннями та обіцянками. Питають, чого не вистачає, обіцяють «покінчити з епохою бідності». Люди переважно налаштовані доброзичливо, хтось скептично. Усе обходиться без суперечок і дискусій. Дорогою на легкий фуршет Олександр Мариковський ділиться враженнями.

— До кого б я не підійшов, усі кажуть, що підтримують Зеленського. Це якийсь феномен. Я цього зрозуміти не можу.

На фуршеті Ковальчук розповідає, як пройшов відбір і став мажоритарником «Слуги». Всього в окрузі було 16 претендентів, але хто вони — він не знає.

— Вони мені просто надсилали завдання: у тебе є 20 хвилин, зніми ролик, чому ти в «Слугу» йдеш. Або: у тебе є 30 хвилин, напиши есе. Усе це було більше схоже на гру — я грав, а потім, дивлюся, лишилося 10 кандидатів, пʼять, три, і в підсумку я виграв.

Ковальчук у місті відома людина: за його замовленням зробили логотип Рівного, він орендував місце під артцентр «Простір». Сам він упевнений, що в нього великі шанси перемогти: «Я спираюся на 10—12 великих людей міста, тому шанси є, і вони значні».

Після фуршету до автобуса витягують великі коробки.

— Тут горілка, настоянка на бурштині, цукерки і мацинки. Ви це спробуєте і прошутто ніколи не будете, — говорить один із місцевих мажоритарників.

Делегація прощається з місцевими кандидатами і вантажить ящики в автобуси. Хтось із операторів жартує: «Ще не депутати, а вже ящиками берете». Ковальчук махає наостанок. «Побачимося на депутатський присязі, повним складом». Завтра — Луцьк.

День другий. Угринів — Маневичі — Луцьк

09:00. Угринів

Вранці 3 липня автобус із кандидатами та знімальною групою виїжджає в село Угринів Волинської області. Там зустріч із робітниками Сільськогосподарського підприємства імені Тараса Шевченка та зустріч на молокозаводі. Команді потрібно представити виборцям мажоритарника в окрузі № 20 Вʼячеслава Рубльова. О 9 ранку у дворі колишнього колгоспу, пізніше радгоспу, зібралися 70 людей, усі в робочому одязі. Хтось палить, хтось читає агітаційні газети «Слуги», які заздалегідь роздали волонтери. Навколо ангари, гній, сіно та корівники. У центр півкола виходить директор — Андрій Антонович. Поруч із ним стає Рубльов і всі кандидати-списочники. Натовп хвилюється.

— Антонович, говори.

Директор дивиться на Рубльова, той одягнений у джинси, білу сорочку, а на ногах зелені туфлі зі шкіри.

— Ось наш кандидат від «Слуги народу», Вʼячеслав Рубльов. Розумієте, Україна — бідна країна, і якщо так піде, усі виїдуть. У нас останній шанс щось змінити, повірити нашим депутатам. А ми знаємо, що 21-го вибори?
— Знааааємо, — відповідають у натовпі.
— Голосувати підемо? — запитує Антонович.
— Пііідемо.

Рубльов видає промову.

— Я розумію, що у вас 10 років один депутат, але я його жодного разу не бачив на окрузі. У нас історичний шанс щось змінити, зламати цю систему. Зрозумійте, він дається один раз у житті.

Після його спічу вся команда кандидатів зі списку представляється і розповідає практично дослівно те саме, що й за день до цього, на округах у Рівному. Янченко говорить про критичну недовіру до влади і чотири відсотки, про те, що «Зеленський відрізняється, він уже подав проєкт, але Рада прогулює».

— Ми можемо пообіцяти вам в очі, що перше, що буде, — це зняття недоторканності. Тому нам потрібна ваша підтримка, нам і Зеленському.

Мариковський розповідає, що влада так і не навчилася слухати, Рада працює за дивним регламентом, і на всіх рівнях бюрократія.

— Дивіться, у кожного другого смартфон! Ми збудуємо таку державу, де ви зможете впливати на процеси онлайн.

У цей час в однієї з жінок у натовпі дзвонить старенька Nokia. Вона виходить і кричить у трубку: «Ало, Лідо? Лідо!? Звʼязок!» Після короткого представлення Антонович пропонує ставити кандидатам питання і розповісти, чого хоче народ. З натовпу лунають крики: «хочемо газ дешевше», «пенсійний вік нижчий», «медицину кращу», «дороги щоб хороші». Рубльов усім дякує.

— Спасибі, голосуйте за мене, іншого шансу у Волині не буде. А тепер нам пора на молокозавод!

Натовп розходиться працювати на фермерському господарстві. Делегація вантажиться в автобус і їде на сусідній молокозавод. Тут у кінці нульових поставили ізраїльське обладнання і весь процес став автоматичним. Антонович дуже пишається ним.

— Тепер доярки не носять ці брудні відра з брудних корів незрозуміло як, тепер у нас все автоматика!

Весь цей час поруч із ним стоять два величезних хлопці з ланцюгами і хрестами на шиях і перешіптуються.

— Так, дід наш — красень, нормально заливає.

11:00. Центр села

Після молокозаводу остання точка на окрузі — невеликий скверик біля будинку культури. Тут густі дерева, фонтан посередині, а поруч стоїть банер з написом: «Вʼячеслав Рубльов — слуга народу». Біля фонтану — невелика група селян.

Усе знову починається по колу: Янченко говорить про чотири відсотки довіри до влади, Монастирський — про систему МВС, Мариковський — що в кожного другого смартфон, Рубльов обіцяє змінювати пенсійне законодавство. З натовпу пенсіонерка запитує.

— Ви мені одне скажіть: яке ваше ставлення до МВФ? А газ? Співпрацювати знову з МВФ будете?

Заблоцький відповідає, що доведеться співпрацювати, жінка невдоволено хмикає. Раптом хтось згадує, що в селі немає аптеки. Антонович викликає в коло сільського старосту.

— Ти мені скажи, чому аптеки немає? Ну ось, зуб болить, і як? Де аптека? Приміщення не даєте.

Староста намагається виправдатися і каже, що аптеки не будує область, а області не дає Київ, а Київ не знає, що потрібна аптека, і так по колу. Кандидат Мариковський намагається швидко завершити суперечку.

— Друзі, навіщо ми дискутуємо, просто давайте до кінця року в нас буде тут аптека, от і все.

Антонович усім дякує і, посилаючись на щільний графік, прощається. Натовп розходиться, літня жінка підходить до мажоритарника Рубльова і просить залишити візитку.

— Я залишу вам телефон помічника, — відповідає кандидат.

14:00. Село Маневичі.

До Маневичів їхати півтори години. Усю дорогу на задньому сидінні автобуса сперечаються Юраш, Янченко та Заблоцький. Юраш пропонує ввести закон про кооперативи і давати кооператорам підйомні.

— Ну ви пообіцяєте їм підйомні 500 гривень. Прийде Ляшко і пообіцяє пʼять тисяч, а потім Тимошенко пообіцяє 10. І що? — каже Янченко

Дуже швидко суперечка заходить у глухий кут: Заблоцький каже, що всі потрібні закони вже давно є, а йому відповідають, що потрібні нові, спеціально для фермерів. Група запізнюється на зустріч з виборцями через обід у ресторані «Околиця» на краю села. Біля місцевого Будинку культури незадоволені люди.

— Нам сказали, що привезуть на півгодини, а ми тут уже майже дві. Скільки можна!

У Будинку культури на стінах — штучні квіти та грамоти, на підлозі стоять фікуси в діжках. Тут фотографії місцевого ансамблю і напис: «Наша єдина Україна». У залі повно народу: люди стоять, сидять і товпляться біля входів. Кандидати розсідаються на сцені. Починає традиційно Янченко. Після коронної промови вона представляє кандидата-мажоритарника Максима Приймачука і просить його підтримати.

Приймачук розповідає, що раніше був охоронцем у супермаркеті, а потім побудував успішний бізнес: почав зводити багатоповерхівки і продавати соціальне житло. Після цього переходять до питань із залу. Літній чоловік бере мікрофон.

— Тут у залі майже немає людей з Маневичів, не знаю, хто у вас тут працює, і як вам добирали людей для агітації, але це вам мінус. Дайте відповідь на запитання: ви підтримуєте медреформу?

Кандидати пояснюють, що експерта з медицини серед них немає, але зате Зеленський уже подав закони про зняття недоторканності в Раду, але Рада саботує всі рішення. Чоловік не витримує і перебиває .

— Я нічого не зрозумів з ваших відповідей. У мене питання: от [в. о. міністра охорони здоровʼя Уляна] Супрун дала студентам третього курсу тести англійською мовою. Вони чужі, американські. І студенти їх пишуть пʼять годин, і воду пити заборонено. Скільки будуть калічити людей? Скільки Супрун буде вбивати?

Янченко відповідає, що це незавершені реформи старої влади. Мажоритарник Приймачук розповідає про свої ініціативи. Він дуже хвилюється, збивається і періодично плутає слова. Ініціатив три: прибрати бюрократію і перенести все в онлайн, розвинути страхування та створити робочі місця. Почувши про свою головну тему «держави в смартфоні», Мариковський вставляє пару реплік. Після години запитань люди виходять із залу. Жінка зітхає.

— Мені так спати хочеться, мало не впала, як пороблено.

Частина людей оточують кандидатів, щоб розповісти про особисті проблеми.

— Ми працюємо на пошті. Нас почали скорочувати, працюємо по два дні й отримуємо половину мінімалки, усього 2 тисячі гривень. Я чув, що навіть Зеленський отримує 12 тисяч. А ось глава «Укрпошти» по мільйону отримує. Мільйон у нього! Давайте або телефон, або вашу візитку, — каже чоловік, який прийшов на зустріч з надією врятувати пошту.

17:00. Луцьк

Повернувшись до Луцька, кандидати проводять пресконференцію для місцевих ЗМІ і розʼїжджаються на різні локації — давати інтервʼю та записувати ефіри. О 20:00 усі знову збираються біля Луцької памʼятки — замку Любарта.

У замку безлюдно. Тут кандидати повинні записати свої враження від другого дня туру. Поки команда думає над текстом, оператори знімають силуети замку і міряють корону, яка прикріплена поруч. Кандидати вирішують говорити по черзі: спочатку Святослав Юраш, потім Денис Монастирський, а після Олександр Мариковський і Галина Янченко.

— Ми бачилися з різними людьми, мене здивувала молодь.
— Ми говорили про вирубку лісу, і їй треба покласти край.
— Ми були в селі Угринів на фермерському господарстві, і люди не поїхали звідти, а згуртувалися, щоб розвивати село.
— На Волині живуть особливі люди з підприємницькою жилкою.

Кандидати переодягаються в футболки із символікою партії. Перехожі просять зробити селфі і питають, чому майбутні депутати такі молоді. Юраш відповідає, що йому 23, і він буде наймолодшим депутатом в історії, зовсім без досвіду.

— Я — дилетант широкого профілю.

О 5:20 ранку автобус повинен виїхати в Тернопіль. Дорогою до автобуса хтось із кандидатів звертається до Мариковського.

— Саню, а давай, якщо ми в будинок до сиріт поїдемо, ти там про «у кожного другого смартфон» не будеш говорити, добре?

Далі буде.