50 років тому президент США Річард Ніксон оголосив про відставку. Він обіцяв завершити велику війну, помиритися з Китаєм і Росією, але погорів на політичному скандалі

Восьмого серпня 1974 року Річард Ніксон оголосив, що достроково складає свої повноваження президента США. Він заступив на цю посаду в 1969-му й кардинально змінив зовнішню політику Сполучених Штатів. Завершив В’єтнамську війну, пожертвував Південним В’єтнамом і заявив, що американські солдати більше не воюватимуть за інші «вільні нації». Ніксон запустив політику розрядки із СРСР. Започаткував дружбу з комуністичним Китаєм, але покинув напризволяще Тайвань. Однак запам’ятався Ніксон як перший президент США, що достроково подав у відставку під загрозою імпічменту. Усе через гучний Вотергейтський скандал з прослуховуванням політичних опонентів. «Бабель» розповідає історію політичного злету і падіння Ніксона (і натякає сучасному скандальному кандидату в президенти США).

На президентські вибори 1968 року республіканець Річард Ніксон йшов з обіцянками повернути американських солдатів із В’єтнаму, а саму війну «закінчити з честю». Одразу після інавгурації він заходився впроваджувати політику «в’єтнамізації», що розроблялася разом з його радником з національної безпеки та майбутнім держсекретарем Генрі Кіссінджером. Головний задум був у тому, щоб Сполучені Штати оснащували та навчали Південновʼєтнамську армію, аби вона дедалі більше воювала самотужки. Водночас Америка мала поступово скорочувати чисельність власних військ.

Уже влітку 1969-го Ніксон почав потроху виводити американські війська з В’єтнаму, а в грудні для військовозобов’язаних запровадили «призовну лотерею». Але «закінчити війну з честю» ніяк не вдавалося. Мирні перемовини постійно зривались. США відновили масовані авіаудари по Північному В’єтнаму й разом із південнов’єтнамськими солдатами вторглися до сусідніх Камбоджі та Лаосу. Від цього постраждало здебільшого цивільне населення, а війна знову зайшла в глухий кут.

Нарешті в січні 1973 року Кіссінджеру вдалось усадовити керівництво Північного й Південного В’єтнаму за стіл перемовин і підписати Паризьку мирну угоду. За її умовами запроваджувалося перемир’я. Це дало змогу американцям спокійно вивести свої війська з Південного В’єтнаму й передати все під контроль місцевим збройним силам у межах ніксонівської «в’єтнамізації». Та невдовзі після виходу американців бої поновилися. Навесні 1975-го Північний В’єтнам розбив Південний і встановив у країні комуністичний режим.

Браузер не підтримує відео

Попри локальний провал, «в’єтнамізація» започаткувала нову зовнішню політику США, відому як «доктрина Ніксона». Це означало, що США більше не відправлятимуть своїх солдатів до інших країн. Тепер союзники мають самі опікуватися власною безпекою. А від Сполучених Штатів отримають хіба що озброєння та гроші, якщо це не зашкодить власне американським національним інтересам.

Окрім цього, «доктрина Ніксона» відійшла від традиційної американської політики стримування комунізму під час Холодної війни до розрядки у відносинах із СРСР. Простими словами, наддержави мали поділити світ на сфери впливу і домовитися про мирне співіснування. Щоб підштовхнути Радянський Союз до переговорів, США скористалися розколом між СРСР і КНР.

Спочатку Ніксон пішов на зближення з Китаєм. Підґрунтя для цього він заклав ще за рік до перемоги на виборах, написавши в колонці для журналу Foreign Affairs, що «На цій маленькій планеті просто не може бути місця, де б мільярд потенційно найздібніших людей жив у суворій ізоляції». Після інавгурації Ніксона Сполучені Штати почали встановлювати контакти з Китаєм, спочатку на низькому рівні. Потім у 1971-му скасували ембарго на торгівлю та подорожі. Того ж року за мовчазної згоди США комуністичний Китай став постійним членом Радбезу ООН замість Тайваню. Після цього радник Ніксона Генрі Кіссінджер вирушив у Китай на таємні зустрічі з місцевими чиновниками. Дійшло до того, що китайське керівництво запросило до країни Ніксона.

У лютому 1972 року Річард Ніксон став першим американським президентом, який приїхав до комуністичного Китаю. Він зустрічався з Мао Цзедуном та іншими китайськими урядовцями. Відвідав Заборонене місто, Великий мур та інші історичні пам’ятки. Головні події візиту Ніксона транслювали на американському телебаченні в прайм-тайм.

Браузер не підтримує відео

Сполучені Штати і Китай підписали ряд торгових угод, домовилися відкрити посольства в обох столицях. А ще під час цієї зустрічі яскраво проявилася зовнішньополітична «доктрина Ніксона». У заяві за підсумками зустрічі Ніксон сказав, що Тайвань є частиною Китаю, і він сподівається на «мирне воззʼєднання». Хоча ще після Другої світової США обіцяли саме Тайваню політичну, економічну та військову підтримку. «Нам важлива не внутрішня політична філософія нації. Нам важливо те, яку політику ця чи інша держава проводить стосовно світу і нас», — казав Ніксон під час поїздки в Китай.

Дружба з Китаєм стала для США важелем впливу на Радянський Союз. Уже на першій пресконференції після вступу на президентську посаду Ніксон заявив, що Сполучені Штати згодні на ядерний паритет, а не на перевагу над Радянським Союзом. У 1971-му почалася розрядка у відносинах і дипломатичний діалог між країнами.

Після того, як Ніксон з’їздив до Китаю, уже в травні 1972-го радянський генсек Леонід Брежнєв запросив американського президента до СРСР. Під час цієї зустрічі вони підписали перший в історії договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Після цього Ніксон і Брежнєв проголосили нову еру «мирного співіснування».

США покращили відносини із СРСР і Китаєм та заразом вирішили свою тодішню головну проблему — В’єтнам. Москва й Пекін натисли на Ханой. Це допомогло Кіссінджеру укласти Паризьку угоду в 1973-му, і Сполучені Штати вийшли з В’єтнамської війни «з честю».

Усі здобутки Ніксона перекреслив гучний політичний Вотергейтський скандал. Усе почалося в розпал президентських перегонів у червні 1972 року. Тоді поліція заарештувала п’ятьох «водопровідників», які встановлювали підслуховувальну апаратуру й фотографували документи в штаб-квартирі Демократичної партії в готелі «Вотергейт» у Вашингтоні. У вересні та жовтні 1972 року журналісти The Washington Post Карл Бернстайн і Боб Вудворд опублікували серію матеріалів про те, що до прослуховування і шпигунства причетна адміністрація Ніксона. Утім, це не завадило Ніксону в листопаді 1972-го здобути переконливу перемогу й переобратися на другий президентський термін.

Але в травні 1973-го за Вотергейтську справу взявся сенатський комітет. Він з’ясував, що з 1969 року в Білому домі встановили нову систему, яка записувала всі розмови. Комітет затребував ці записи. Ніксон викручувався як міг. Звільняв прокурорів, які вели розслідування. Намагався тиснути на журналістів. Відмовлявся віддати плівки, прикриваючись президентськими повноваженнями. А коли його змусили це зробити за рішенням Верховного суду, то намагався приховати й зредагувати деякі записи. Скандал розгорався все дужче, судові засідання транслювали в прямому телеефірі. Ніксон стрімко втрачав популярність у народі та серед політичних соратників. У Конгресі запустили процедуру його імпічменту.

П’ятого серпня 1974-го оприлюднили запис, на якому Ніксон наказував залучити ФБР і ЦРУ, щоб зам’яти справу. Після цього навіть найзатятішим прихильникам президента стало ясно, що імпічменту точно не уникнути. Аби зберегти обличчя, Ніксон уверечі 8 серпня 1974 року під час телезвернення заявив, що наступного дня йде у відставку. Наступним главою держави став віцепрезидент Джеральд Форд. Уже у вересні він надав Ніксону повну амністію «за всі злочини, які той міг вчинити», щоб «не паплюжити інститут американського президентства».

Браузер не підтримує відео

Так Ніксон увійшов в історію як перший і поки що останній президент США, який достроково пішов у відставку. Його ім’я здебільшого асоціюється з наймасштабнішим політичним скандалом у Сполучених Штатах. А друга частина назви готелю «Вотергейт» увійшла в міжнародний політичний словник на позначення гучних скандалів.

«Бабель» ще напише про багато політичних «гейтів» завдяки вашим донатам: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.