Київ понад пів століття тому: нове метро, трамвай на Європейській площі, перші багатоповерхівки та озеро в котловані під універмаг «Україна». Публікуємо архівні фото і розповіді з книги «У Києві 60-х»

6 листопада 1960 року в Києві запрацювало метро. Спочатку воно мало лінію завдовжки 5,2 кілометра з пʼятьма станціями: «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З самого початку станція «Хрещатик» вважалась головною, адже виводила в саме серце міста. Наземна споруда, у якій розташований вихід із метро, заповнила розрив в забудові, але не стала її окрасою. Ця будівля була спроектована, в першу чергу, для ресторану «Метро» — на той час найбільшого у Києві. У трьох зайнятих ним верхніх поверхах діяли півтора десятка залів, розраховані на прийом близько 1 600 відвідувачів. А на верхньому поверсі, крім залу, у теплу пору року працював ще й відкритий майданчик зі зручними столиками на балконі. Заклад пропонував власні фірмові страви — велику котлету «Метро» з мʼяса індички з маслом усередині — своєрідну репліку «котлети по-київськи» — та салат, який теж мав назву «Метро».

17 жовтня 1961 року з трибуни Великого Кремлівського палацу Хрущов, несподівано навіть для членів ЦК, різко й рішуче поставив питання про подолання ще не зжитих наслідків культу особи Сталіна.

...З назв міст, селищ, вулиць, площ, заводів і колгоспів прибрали прізвище тирана, а всі встановлені йому памʼятники знищили. Наприклад, рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 4 листопада 1961 року в Києві було змінено назву площі Сталіна на площу Ленінського комсомолу.

Площа на стику трьох напрямків, де зійшлися, продовжуючи одна одну, вулиці, які ведуть на Поділ, Липки, Печерськ, і з якої починається Хрещатик. У центрі — будівля колишнього Купецького зібрання, а тоді вже Київська філармонія, за нею — Піонерський парк, ліворуч — доріжка на Володимирську гірку. Ще діяла перша трамвайна лінія, яка Володимирським узвозом сходила на Поділ.

Ще у другій половині 1950-х років в українську науку, культуру, літературу й мистецтво почало входити покоління, яке творчо найповніше виявило себе за часів «хрущовської відлиги». Згодом їх стали називати «шістдесятниками». Серед інтелігенції почалися арешти зі звинуваченнями в антирадянській діяльності. 5 вересня 1965 року на премʼєрі кінофільму «Тіні забутих предків» у новому широкоформатному кінотеатрі «Україна» з протестом проти арештів виступили Іван Дзюба і Вʼячеслав Чорновіл.

1960-ті стали «плідними» на монументи та нові музеї, які уславили видатних українських і російських митців минулого. Першим у Києві «сидячим» памʼятником (роботи скульптора Олександра Ковальова та архітектора Василя Гнєздилова) стало зображення російського класика Олександра Пушкіна.

Другий «сидячий» монумент постав на Театральній площі у невеличкому сквері поруч з будівлею Київського оперного театру. Спочатку місце в самому центрі Києва на Театральній площі було відведено для увічнення Пушкіна, але якісь розумні голови зметикували, що біля українського Театру опери і балету більш доречним буде закарбувати у камені засновника української національної класичної музики Миколу Лисенка.

У 1960 році на площі Перемоги, на місці знесеного в 1952 році Галицького базару (в просторіччі Євбазу), звели новий цирк за проектом архітектора Валентина Жукова. На фото на даху споруди видно перше слово реклами «Юрій» — це гастролі Юрія Дурова, представника знаменитого родинного клану дресирувальників тварин. Праворуч, неподалік проїжджої частини — автомати газованої води, в яких за вкинуту в щілину монету в 1 копійку наливався стакан «чистої» газованої води, а за 3 копійки — з сиропом, в деяких автоматах тоді були ще й сиропи на вибір.

...На південній стороні площі почали зводити найбільший тоді в УРСР універмаг «Україна». У 1960 році під майбутній універмаг вирили котлован і… надовго його покинули. Котлован заповнився водою, там оселилися жаби, а в літню спеку плескались хлопці.

Вгорі видно будівлю Історичного музею, а тут внизу, на осонні відпочивають старенькі мешканці Гончарів-Кожумʼяк. Будинок додано поверхом, накрито односкатним у бік двору дахом і увічнено виконавцями написом з датою.

На початку десятиліття потроху розпочалася точкова високоповерхова забудова на місці старих будинків, що зносилися саме для «осучаснення» центру. Треба зазначити, що це ніякою мірою не прикрасило стару частину Києва. Сумними первістками стали житлові будинки на розі Хрещатика та бульвару Шевченка і на Володимирській вулиці навпроти оперного театру.

Однією з помітних містобудівних подій стала поява нової транспортної магістралі, прокладеної майже напряму від Басейної вулиці на Бессарабці через Печерськ на Звіринець — так званий Печерський бульвар, 1961 року перейменований на бульвар Лесі Українки. Його по обох боках вулиці забудовували девʼятиповерховими одноманітними житловими будинками, оскільки існувала жорстка нормативна настанова, за якою головними були квадратні метри житлової площі, а не архітектурна виразність.

Дуже великим попитом у теплу пору роки користувався у киян ще один вид транспорту — річковий. Простору чотириповерхову з боку Дніпра споруду Річкового вокзалу, яка трохи нагадує пароплав, побудували на Поштовій площі в 1953—1961 роках за проектом архітекторів Вадима Гопкала, Вадима Ладного, Григорія Слуцького та інших. У будівлі були касовий зал, зали чекання, популярний у киян ресторан, камери схову речей пасажирів, місця загального користування.