51 рік тому на Олімпіаді в Мюнхені палестинські терористи захопили й вбили спортсменів з Ізраїлю. Згадуємо провальну операцію зі звільнення заручників, про яку Німеччина пів століття намагалася забути

Уранці 5 вересня 1972 року озброєні палестинські терористи безперешкодно проникли до будинку в Олімпійському селищі Мюнхену, де мешкали ізраїльські спортсмени. Вони вбили двох атлетів і девʼятьох захопили в заручники. Німецька влада відмовилася від ізраїльської допомоги й після тривалих переговорів спробувала самотужки звільнити заручників. Але німецькі поліцейські виявились до цього не готові та ледь не перестріляли один одного. Зрештою загинули всі 9 заручників, один поліцейський та 5 із 8 терористів. Попри це після одноденної перерви олімпійські змагання в Мюнхені продовжилися. А офіційних вибачень від Німеччини родичам загиблих довелось чекати 50 років. «Бабель» згадує про теракт на мюнхенській Олімпіаді та розповідає деталі провальної операції зі звільнення заручників.

У 1972 році в Мюнхені Німеччина приймала першу з часів Гітлера Олімпіаду. Організатори прагнули показати всьому світу, що тепер країна не має нічого спільного з нацистським мілітаристським минулим. Німці так сильно хотіли створити атмосферу миролюбності та доброзичливості, що знехтували заходами безпеки. Поліція концентрувалася здебільшого на боротьбі з шахрайством із квитками на змагання. Охорона Олімпійського селища не мала при собі зброї та намагалась бути якомога непомітнішою. Систему контролю за входами спростили настільки, що багато спортсменів часто заходили до селища без перепусток, а іноді просто перелізали через огорожу.

Саме так опів на пʼяту ранку 5 вересня на територію Олімпійського селища потрапили восьмеро членів палестинської терористичної організації «Чорний вересень» ― вони просто перелізли через паркан. Пізніше зʼясувалося, що перелізти їм допомогли канадські вотерполісти, які сприйняли їх за атлетів іншої збірної, що трохи підгуляли на вечірці ― палестинці були вдягнені в олімпійські спортивні костюми, а автомати й гранати вони сховали у спортивні сумки.

Після цього терористи увірвалися до будинку, де жили ізраїльські спортсмени. Двоє атлетів голіруч намагались чинити опір. Одним з них був штангіст Йосеф Романо, ветеран Шестиденної війни 1967 року. Зрештою їх обох застрелили терористи. Ця затримка дала шанс втекти більшості спортсменів. Але девʼятьох членів збірної таки захопили в заручники.

Невдовзі до Олімпійського селища прибули поліція і, ясна річ, купа журналістів. Близько 900 мільйонів глядачів у всьому світі спостерігали по телебаченню за подіями в Мюнхені.

Терористи одразу висунули вимоги: звільнити з ізраїльських вʼязниць 234 палестинців, а також керівників німецької ліворадикальної терористичної організації «Фракція Червоної Армії», які відбували покарання в Німеччині. Ізраїль одразу відкинув будь-які переговори та натомість запропонував відправити в Мюнхен загін спецпризначенців. Німецька влада цю пропозицію відхилила.

Утім, ситуація для Німеччини була критичною. Олімпіада мала створити позитивний імідж оновленої мирної країни, однак обернулася вбивством євреїв на німецькій землі. Тоді канцлер Віллі Брандт і міністр внутрішніх справ Ганс-Дітріх Геншер вирішили піти на переговори. Вони пропонували заплатити будь-які гроші та навіть були ладні замінити ізраїльських заручників німецькими високопосадовцями. Але терористи відмовилися від обох пропозицій.

Тоді німці спробували влаштувати першу операцію зі звільнення заручників: поліцейські мали пробратися через дах будівлі й знищити терористів. Цей план був приречений на провал. Поліцейських для «маскування» вдягнули в яскраві олімпійські спортивні костюми, а їхні приготування до штурму транслювали у прямому ефірі журналісти, які розташувалися на балконах і дахах сусідніх будівель. Терористи теж дивились телевізор. Зрештою один із нападників вийшов на балкон і пригрозив убити заручників, якщо поліція не забереться.

Надвечір переговори вже зайшли в настільки глухий кут, що від них, схоже, втомилися й нападники. Тепер вони погоджувались, аби їх разом із заручниками доставили літаком до Каїру. Навіть були згодні летіти гелікоптерами не до міжнародного аеропорту Мюнхену, а до аеродрому на військовій базі у Фюрстенфельдбруку за 20 кілометрів від олімпійської столиці.

Тут німецька влада планувала нову операцію зі звільнення заручників. По периметру аеродрому розставили пʼятьох снайперів. Інша група поліцейських у костюмах пілотів і членів екіпажу мала чекати в літаку. Але знову все пішло шкереберть. За кілька хвилин до підльоту гелікоптерів поліцейські на борту літака вирішили піти, не порадившись із командуванням. Проти вісьмох терористів лишилися пʼятеро снайперів. Утім, снайперами їх було назвати важко ― їх обрали з числа поліцейських, які брали участь у змаганнях зі стрільби, й озброїли звичайними бойовими гвинтівками без оптики та приладів нічного бачення.

Гелікоптери приземлилися близько 22:30. Терористи взяли в заручники ще й пілотів, порушивши домовленості. Двоє з них пішли оглядати літак, побачили, що він порожній, зрозуміли, що це пастка, і помчали назад до заручників. Снайпери намагалися їх вбити, але схибили. Після цього почалась стрілянина, яка тривала близько години. Скориставшись хаосом, пілоти змогли втекти, але заручники лишалися звʼязаними в гелікоптерах.

Поліцейські бронетранспортери підтримки прибули тільки близько півночі, бо дорогою до аеродрому застрягли в заторах. Силовики з підкріплення почали гатити в усі боки ― і по терористах, і по позиціях своїх снайперів. Тоді один із палестинців розстріляв упритул з автомата чотирьох ізраїльтян в одному з гелікоптерів. А в інший кинув гранату, від вибуху загинули решта пʼятеро заручників. Близько пів на другу ночі 6 вересня стрілянина припинилась. Окрім 9 заручників, загинули 5 із 8 терористів, решту взяли живими. Також загинув один зі снайперів-поліцейських, причому, найімовірніше, від «дружнього вогню».

На все це з диспетчерської вежі дивився директор Моссаду Цві Замір, якого останньої миті запросили лише як спостерігача. «Коли ми приїхали до Фюрстенфельдбрука, було дуже темно. Я не міг у це повірити. На їхньому місці ми б залили світлом усе поле. Я подумав, що у них, можливо, було більше снайперів чи броньованих машин, які ховалися в тіні. Але вони й цього не зробили. Німці були абсолютно безпорадні», ― згадував він.

Браузер не підтримує відео

Німеччина передала тіла вбитих терористів Лівії. Згодом туди ж відправили й трьох вцілілих нападників, яких лівійський диктатор Муаммар Каддафі зустрів як героїв. Єдиної примітною реакцією з боку Німеччини в той час стало створення спеціальних поліцейських антитерористичних загонів. Згодом цю практику перейняли інші країни. В усьому іншому німецька влада намагалася поводитися так, ніби нічого не сталося. Ані політики, ані поліція не вибачилися за трагедію. Ніхто не взяв на себе відповідальність за провал операції зі звільнення заручників. Родичів загиблих десятиліттями не допускали до матеріалів слідства. Лише на 50-ті роковини трагедії, у 2022 році, президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр вибачився перед ними в Мюнхені, пообіцяв виплатити їм €28 мільйонів компенсації та нарешті провести незалежне розслідування.

Схожу позицію зайняв і Міжнародний олімпійський комітет. Зранку 5 вересня 1972 року МОК продовжив змагання за розкладом і погодився їх припинити лише через 12 годин після захоплення заручників. Наступного дня, 6 вересня, на Олімпійському стадіоні влаштували панахиду. А вже 7 вересня Ігри продовжились, попри численні протести та відмову від участі ізраїльської делегації та деяких спортсменів з інших країн. Уперше памʼять жертв трагедії МОК зважився вшанувати в Олімпійському селищі під час Ігор у Бразилії у 2016 році. А хвилину мовчання на церемонії відкриття вперше влаштували тільки у 2021-му на Олімпіаді в Токіо.

А от ізраїльтяни не стали чекати так довго. Уже 8 вересня 1972 року вони завдали авіаударів по базах палестинців на Близькому Сході. А потім понад 20 років ізраїльські спецслужби полювали по всьому світу на причетних до нападу в Мюнхені. Подейкують, що їм вдалось знищити двох із трьох вцілілих терористів. Про що точно відомо, так це про ліквідацію керівника відповідального за теракт угруповання «Чорний вересень» Алі Хасана Саламі. У 1979 році його підірвали в Бейруті вибухівкою, закладеною в авто.

Журналісти «Бабеля» памʼятають події, про які багато хто воліє не згадувати. Підтримайте нас: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.