Юрій Луценко служив у Бахмуті — це не подобалось владі. Його списали з армії — проти Facebook. Як не догодити усім одразу — велике інтервʼю

Пʼятого липня колишній генеральний прокурор і військовий Юрій Луценко написав у Facebook, що за станом здоровʼя його зняли з військового обліку. Пост швидко розійшовся мережею і спровокував бурхливу дискусію (насправді «срач»). Деякі військові, в тому числі парамедик Аліна Михайлова, заявили, що Луценко неправильно описав процедуру «списання», а отже, навряд чи пройшов усе за законом. Мер Дніпра Борис Філатов, військовослужбовці Масі Найєм, Юрій Гудименко і багато політиків, навпаки, підтримали Луценка. Багато хто згадав, що в 2020 році Луценку поставили онкологічний діагноз і, за великим рахунком, він міг не йти на фронт. Туди в лютому 2022-го Луценко пішов добровольцем. За цей час він воював під Ірпенем, на кордоні Миколаївської та Херсонської областей, потім — під Бахмутом. На ротації був у Каневі і місяць (не зі своєї волі) — в Києві. Луценко каже, що його службою постійно цікавились в Офісі президента і навмисне намагалися тримати подалі від фронту. Про це дивне покарання, своє списання, службу в Бахмуті, синів і допомогу головнокомандувача Валерія Залужного Луценко розказав шеф-редакторці «Бабеля» Катерині Коберник і політичній оглядачці Маші Жартовській — велике інтервʼю.

Почнімо з кінця — з того, як вас визнали непридатним до військової служби і зняли з військового обліку. Розкажіть усе по порядку.

Логічно почати з іншого — з 24 лютого [2022 року], тоді ніхто не думав про якийсь піар або політичні дивіденди, усі думали, де взяти автомат. Потрапити в ЗСУ тоді було важко, черги в військкомати не рухались, набагато легше було записатися до складу Територіальної оборони (ТрО). Я разом з багатьма своїми друзями прибув у 206 батальйон ТрО, що формувався в офісі Петра Порошенка [на вулиці Лаврській у Києві]. Прибув зі своїми автоматом і пістолетом.

З лютого по березень ми обороняли Київ, була служба під Ірпенем. З квітня по серпень — служба на адміністративному кордоні Миколаївської та Херсонської областей, після того коротка служба в Каневі. І тут є важливий момент для усієї цієї історії. В Каневі я зрозумів, що можу служити тільки на передовій. Бо йти досить мирним містом і пояснювати всім, що я там роблю у військовій формі, не приносило мені жодного задоволення. Я не розумів своєї ролі в тилу.

Тоді у вересні я вперше за всю війну включив свої знайомства і через людей вийшов на головнокомандувача Валерія Залужного з проханням перевести мене на лінію фронту. Я був не сам, йшлося про взвод БпЛА, командиром якого є широко тепер відомий Роберт «Мадяр» Бровді. Нас було 26 чоловік, і Залужний, коли йому принесли проєкт цього наказу [про переведення], наказав подзвонити і запитати, чи дійсно Луценко готовий служити в Бахмуті. Я сказав, що це найкраще призначення і я дуже вдячний.

За два дні ми вперше виїхали туди у складі взводу БпЛА. Потім була публікація на «Українській правді» про те, що Залужний призначив Луценка капітаном і командиром взводу — це найменша посада, що існує в ЗСУ. Після того була вказівка найвищого політичного керівництва негайно відкликати мене [з Бахмуту].

Історія була смішною, бо президент якраз повернувся з пресконференції, де недобиті опозиційні канали поставили йому неприємні запитання. Він був роздратований, а помічники показали йому цю новину і сказали: «Ця людина зробила вже двох президентів, ви чекаєте третього?» Коротше кажучи, через 19 годин я вже був у Києві, у розпорядженні командувача ТрО, без права виїзду з міста.

Звідки ви знаєте про цю розмову помічників із Зеленським?

У мене багато знайомих.

«Третього президента» — мається на увазі Залужний?

Не знаю, кого там мають на увазі. Страхи господаря Банкової стосовно Залужного взагалі відомі, але я не хотів би брати в цьому участь, у ході війни вважаю це абсурдним, аморальним і непристойним. Але на цьому грає оточення Зеленського, заробляючи бали.

Як до вас донесли цей наказ? Що конкретно сказали?

Спочатку подзвонив командир і сказав, що мене звільнено з ЗСУ, мене повернули назад у ТрО і треба негайно прибути в розпорядження командувача ТрО. Я, звичайно, повпирався, ще тиждень повоював, поки наказ прийшов. Відповідно, я прибув назад у свій батальйон, зробив усі необхідні перевідні документи і приїхав у Київ.

Там я не зміг потрапити в розпорядження до командувача — на прохідній військової частини мене не пропускали. Тоді я вчинив «по-прокурорськи» — щодня направляв командувачу рапорт електронною поштою з таким формулюванням: «Прошу відновити мене на посаді в моєму 251 батальйоні ЗСУ або визначити інше завдання і місце його виконання». Так тривало 29 днів. Тим часом мій батальйон з Канева відправили в Бахмут. Там у перші дні закінчилися дрони, і батальйон ТрО залишився фактично без очей. Були важкі вуличні бої. Наш батальйон утримував пів заводу, іншу половину — орки, і російська десантура штурмувала вчорашніх вихователів дитсадка, графічних дизайнерів, агрономів, які півтори доби відбивалися без дронів.

Мені зносило башку від розпачу, але настав 30-й день, і я написав командувачу, що за цей час у його розпорядженні я не отримав жодного завдання, тож вважаю виплату мені грошового утримання таким, що межує зі статтею 191 частиною 2 — розкрадання бюджетних коштів у особливо великих розмірах. Чесно кажучи, взяв на пушку, але військові дуже не люблять звʼязуватися з законами і Кримінальним кодексом. Через 20 годин я був у Бахмуті.

Про які суми виплат йшлося?

Мінімальні, треба подивитися по фінансах, це кілька тисяч на місяць. Це не тридцять тисяч, і тим більше не сто. Просто, якщо цікаво, щоб забезпечити батальйон тільки розвідними дронами, треба $100 тисяч. Якщо ви хочете його забезпечити ще ударними дронами чи іншими серйозними пристроями, то ця сума множиться мінімум на два. Тож моя зарплатня, і не тільки вона, йшла на допомогу моєму підрозділу.

Ви повернулись у Бахмут, і що потім?

Так, за 20 годин я вже був у Бахмуті, через 24 години батальйон отримав очі, а через 36 я був у тих мікрорайонах, які ми ще утримували. І ще один місяць повоював там. Зрештою наш батальйон по ротації вивели з Бахмуту знову в Канів.

У цей момент здоровʼя вже давало про себе знати. Усі «болячки», повʼязані з онкологічною операцією [переніс у 2020 році], вилазили все більше. На той момент я десь три-чотири рази лягав у лікарню в офіційному порядку — писав рапорт командиру, керівник медчастини засвідчував проблему і відправляв на лікування. Приїхав у лікарню з черговим загостренням панкреатиту, там виявили проблему з плечем, бо рука не піднімалася більше ніж на 30 градусів. Сказали, що треба операцію. Зробили, і зробили відповідний запис у медкарті. Туди ж записали наявну в мене цивільну МСЕКівську групу інвалідності ще з онкозахворювання 2020 року. Висновок МСЕК у мене від кінця 2022 року, але я його нікому не показував. Як тільки армія дізнається про інвалідність бійця, вона відправляє його на ВЛК. Тому без моєї заяви командир відправив мене на ВЛК в центральний госпіталь Києва, де я в загальній черзі пройшов усі необхідні консультації, перевірки, обстеження. В результаті цього мене визнали непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку.

Звичайно, я б міг далі сидіти в Каневі або, наприклад, у своєму рідному Рівному, куди пішла частина нашої команди, але я ніколи не хотів служити в пів сили, тільки для того щоб носити форму. Я завжди розглядав свій похід на війну як максимальну викладку. Після операції на плечі і паралельних проблем з підшлунковою, якої залишилася третина «живої», я зрозумів, що не можу тягнути лямку так, як від мене вимагає служба. Якраз було б піаром, якби я залишався в ЗСУ. Перебував би в армії, а насправді або лікувався, або був би десь у тилу.

Що саме було зазначено у висновку МСЕК?

Онкооперація, в результаті якої у мене залишилася третина підшлункової, а також діабет 2-го типу, панкреатит і купа всього. Я ті «болячки» до кінця не дочитував.

Але це все старі хвороби, з якими ви потрапили в армію, тобто вас із самого початку не мали пропускати.

А 24 лютого хтось питав? У ТрО не проходили ніякої ВЛК, там писали заяву.

І коли переводили до ЗСУ, ви також не проходили ніякої лікарської комісії?

При переведенні з ТрО в ЗСУ не передбачено жодних медичних комісій. Звичайно, з самого початку можна було б прикритися інвалідністю, віком, іще чимось, але я вважав, що людина, яка 20 років говорить про ЄС і НАТО, має бути на цій війні, бо вона за незалежність і Європу. Для мене це було принципово.

Ви кілька разів відредагували свій пост про списання з армії, чому?

Може ви ще мене запитаєте, в якій позиції я це робив — сидячи, лежачи? Мені син подзвонив і сказав, що я зробив помилку, бо ВЛК не встановлює інвалідність, вона встановлює придатність-непридатність. ВЛК встановила непридатність через інвалідність. А плече… ну, хотів якось пояснити, але потім подумав, що кого має хвилювати моє плече. У людей взагалі руки-ноги відірвані, чому я маю плакатися за якесь плече?

Ви говорите, що коли армія дізнається про інвалідність, то автоматично відправляє на ВЛК. Що коли є проблема зі здоровʼям — пишеш рапорт, керівник медчастини засвідчує проблему і відправляє лікуватись. Але для більшості військових ці «нормальні» процедури недоступні. Вони не можуть отак просто за законом все зробити.

Да? А в центральному госпіталі в той момент, коли я там був, кількасот людей ходили по тій процедурі. А можна дізнатися, чому з мого батальйону щонайменше чоловік сто пройшло ті самі процедури?

Але ж ви знаєте, що часто дуже хворих людей, інвалідів не списують і не відправляють в умовний Канів…

Ні, не знаю. Я знаю, що всі батальйони проходять ротацію. За час, поки я був зі взводом Мадяра, ротації відбувалися в усіх бригадах, які нас оточували. Усі мої друзі, кого я зустрічав в окопах, досить відомі люди — колишній депутат Сергій Рудик, колишній міністр інфраструктури Володимир Омелян, колишній голова Нацполу Сергій Князєв, колишній голова Нацполіції Києва Андрій Крищенко, колишній заступник прокурора Києва Павло Кононенко — всі вони так чи інакше ротувалися. Будь-який хворий в будь-якому підрозділі потрапляє на комісію, інше питання, чи ця комісія обʼєктивно оцінює.

Це інше питання. Але це факт, що навіть дуже хворих людей з армії часто не списують, а роблять, наприклад, тимчасово непридатними до служби. Вони місяцями сидять без роботи у своїх частинах і донедавна отримували копійки.

Ви хочете до мене добитися, що я винен у тому, що когось з інвалідністю не списали?

Ні, ми хочемо пояснити реакцію якоїсь частини суспільства — люди вважають, що ви можете пройти всі процедури вчасно і як це гарантує закон, а вони — ні. І висновок — у Луценка є преференції.

Я свою преференцію реалізував 24 лютого 2022 року, коли, не дивлячись на очевидну інвалідність, пішов служити. Другу преференцію реалізував, коли попросився з Канева відправити мене в Бахмут.

Скільки часу ви проходили ВЛК?

Тижні три, може, чотири, не памʼятаю.

Великі черги були?

Чоловік двадцять, пʼятнадцять. Деколи двоє сиділо, а потім виявлялось, що в журналі ще пʼятнадцять записано. Я не поспішав, все одно ж лежав у стаціонарі в госпіталі.

Ви розумієте, чому так багато людей сумніваються в ваших словах? Бо всі стомились від піару політиків на війні.

Звичайно, певна частина суспільства політиків не любить. Усі політики грішні, і нас, мене зокрема, є за що критикувати. Але я йшов на війну не для продовження політичної карʼєри, а щоб реалізовувати життєві принципи. Бути там, де вирішуються ключові питання. Інколи це Майдан, інколи — парламент, інколи — тюрма, інколи — війна. Так от, там я був щасливий. Там ніхто з солдатів не цікавиться, за кого ти голосував. Щасливий, що там, у прифронтовій кафешці тебе обіймає чоловік і каже: «Знаєш, Луценко, це я організовував підпал прокуратури в 2019 році». І далі наводить свої аргументи, а закінчує «але взагалі, респект, що ти тут».

Браузер не підтримує відео

Найстрашніше, чого я боюсь, щоб така атмосфера ненависті один до одного з політичних чи інших мотивів не перенеслася в армію. Щоб не зламали атмосферу братерства. Уявіть собі, Луценко підняв дрон, виявив склад ворожого боєкомплекту, дзвонить артилеристам, а вони кажуть: «Ні, ми у порохобота координат не візьмемо». Зараз атмосфера поза війною саме така.

Ви не вважаєте, що провина за поляризацію суспільства лежить на політиках, і, зокрема, на Петрові Порошенку? Його президентську кампанію будували на приниженні однієї частини населення, яка підтримувала іншого кандидата.

Я звик відповідати за себе і своє оточення. З них ніхто ні разу не допустив якихось образливих висловлювань на адресу тих, хто голосував не так, як ми. Я і тоді, і сьогодні говорив, що це народний вибір. І тоді, і сьогодні вважаю, що цей вибір був невдалий. І тоді, і сьогодні вважаю, що Порошенко був би кращим президентом війни.

Я взагалі вважаю, що всі інтернет-«срачі» більше інспіровані штучними фабриками тролів, які не мають нічого спільного з живими людьми. Я ніде за час війни не зустрівся з такою агресією, яку зараз бачу в Інтернеті.

Ми писали розслідування про ботоферми, які під час президентських виборів 2019 року працювали на Порошенка. Facebook заблокував ці групи.

А ви впевнені, що це був штаб Порошенка?

Так, розслідування можна почитати.

Почитаємо. Я ніколи цим не займався. Я зараз скажу цинічно, але вважаю такі компанії неефективними, бо вони політику нічого не дають.

Перед цим інтервʼю ми говорили з Масі Найємом, якого теж недавно хейтили в соцмережах за те, що його юридична компанія взялася захищати президента Української асоціації футболу Андрія Павелка. Питання від Масі було про те, чи не думали ви залишитися в армії і допомагати на якійсь роботі в штабі. На це запитання ви відповіли. А чим будете допомагати побратимам як цивільний?

Мій комбат став комбригом у моїй рідній Рівненській області. Це значить чотири батальйони, як я казав, на БпЛА треба знайти приблизно $400 тисяч. У мене була весела історія, коли під час чергових пошуків грошей для підрозділу Мадяра дзвонив одному олігарху. А він каже, мовляв, вже підтримую три бригади, у мене політика концентруватися тільки на них. Я кажу, памʼятаєш 2005 рік, коли ти пробував мені запропонувати дипломат з грошима, а я його жбурнув об стінку? Ось, прийшов час повертати.

На жаль, моїх знайомих з пристойною біографією, у яких можна попросити $100 тисяч, не залишилося. Але чим можу, я допоможу підрозділам, у яких мав честь служити.

Популярний закид політикам — що їхні діти не воюють. Де зараз ваші сини?

Діти політиків мають діяти так само, як і всі громадяни. Мій старший, Сашко пішов у 2014 році добровольцем, був солдатом-артилеристом у 55 гвардійській бригаді. Через певний період служби був списаний за станом здоровʼя, але сьогодні не вилазить з тої бригади і фактично кожен день на звʼязку зі своєю батареєю, дивізіоном і навіть комбригом. Слава богу, його бізнес дозволяє допомагати не тільки їм, а й мені. Я йому багато за що вдячний.

Менший, Віталій навчався три роки в КІМО, а останніх два роки поїхав отримувати юридичну освіту в Велику Британію. Закінчить у вересні чи жовтні цього року, прибуде — й одразу піде у військкомат, навіть не сумніваюсь.

В одному з інтервʼю ви так сказали про хейт у свій бік: «Є люди, які не здатні до конкуренції, є люди, які її бояться, бояться, що Луценко знову прийде в політику і буде посилений досвідом війни». Це ви погрожуєте чи натякаєте, що повертаєтеся в політику?

Я не погрожую, не натякаю, а констатую. Будь-який політик недієздатний, якщо він не може бути на одній хвилі з людьми. Сьогодні щонайменше мільйон людей пройшли через війну. З ними повʼязано до трьох мільйонів сімей. А голосувати в Україні буде сім мільйонів. Відповідно, половина твоїх виборців не повірить тобі, якщо ти не будеш розуміти війну зсередини.

Буде новий політичний проєкт?

Ні, боже збав. Я думаю, країна не потребує нових політиків. Дві третини хейту повʼязано з тим, що політичне керівництво країни має час на дискредитацію політичних опонентів. Я таким не буду. Навпаки, зараз наберуся духу і напишу пост про те, що дякую всім і прошу не переносити емоції після прочитання агресивних постів про мене на своє оточення, а тим більше — на армію.

А з цією владою ви в майбутньому зможете співпрацювати як політик або чиновник?

Я завжди відкритий, але ця влада, я вже написав, боїться конкуренції і не приймає будь-який інший погляд.

Давайте про щось хороше — про відомих політиків або чиновників, яких зустріли на фронті і вони вас здивували.

Я раніше вже їх називав. Чув хороші відгуки про Ігоря Луценка, колишнього депутата «Батьківщини».

Ви не згадали про Тараса Березовця, зустрічали його на фронті?

На фронті не зустрічав. Бачу, що воює, мені приємно. Забув назвати Олега Ляшка, він днями дзвонив, просив консультацію по дронах. Він на Харківщині, за кілька кілометрів від держкордону.