У селі на Київщині за колабораціонізм судять 76-річного «монаха». Сусіди кажуть: він хрестив танки росіян і здав їм свого кума. Як так вийшло, що кум і село його (майже) пробачили — репортаж

Низенький худорлявий чоловік майже непомітно піднімає руку, виводить у повітрі хрест і хреститься сам. У нього сива борода, на носі окуляри, в руках — чорна вервиця. Він сидить на лаві підсудних. Це 76-річний Микола Євтушенко, мешканець села Андріївка на Київщині, якого селяни кличуть «монах». Офіційного відношення до церкви він ніколи не мав, але двадцять років на власний розсуд носив рясу. Зняв її тільки після того, як пів року відсидів у Лукʼянівському СІЗО, куди потрапив 20 квітня 2022-го. Суд над Євтушенком триває з вересня минулого року. Сусіди звинувачують його в колабораціонізмі. Якщо конкретно, в тому, що під час окупації села в березні минулого року він надавав росіянам житло, годував їх, здавав будинки заможних односельців, яких окупанти потім грабували, хрестив їх самих і військову техніку. За пів року, що триває суд, усі сусіди вже дали свідчення, а сьогодні в онлайн-режимі свідчить молодший син Євтушенка Андрій. Він запевняє, що в перший день окупації батько разом із ним скидав інформацію про пересування ворожої техніки ЗСУ і ТрО. Кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова двічі їздила в Андріївку, щоб зрозуміти, які вони, українські колаборанти (або ті, кого ними вважають), і чи є їм місце вдома після деокупації. Виявилося, що є.

1.

До війни Андріївка була типовим українським селом. Асфальтована дорога, школа, амбулаторія, магазин, сільрада, пошта. Всього десять вулиць і близько тисячі мешканців. До Києва недалеко — година шляху. Тому в селі є дачні будинки киян і хати місцевих.

Коли почалася повномасштабна війна, селу не пощастило. Через нього проходить дорога від кордону з Білоруссю на Київ. Лише 40 кілометрів до Ірпеня. Росіяни зайшли в Андріївку об 11-й ранку 27 лютого. Величезна колона військової техніки проїхала головною вулицею села без перешкод. ЗСУ там не було, а в Територіальну оборону за два дні до цього записалося не більше 25 людей. Усе що в них було — мисливська зброя: карабіни та рушниці. Росіяни їхали на танках, бронетранспортерах, «Градах» і «Солнцепьоках». За два дні через Андріївку пройшло чотири такі колони. Остання зупинилася на фермі, на околиці села. Андріївка опинилася на лінії вогню. Росіяни обстрілювали хати, хапали тих, кого підозрювали у співпраці з ЗСУ та ТрО. Людей викрадали, катували. Тринадцять чоловіків розстріляли. Практично в усіх, кого потім знайшли, руки були звʼязані за спиною.

— Багато вбитих лежали на дорозі, хто вони — ми не знали, — каже «Бабелю» Віталій Черкасов. Йому 57, підприємець, має в Києві дві СТО. — Три дні в березні на мосту між озерами лежали тіла жінки й двох чоловіків, люди чули, як когось катують в одному з будинків.

Після звільнення в цьому будинку знайшли великі плями крові. Черкасов згадує: росіяни їздили селом на трейлері, який тягає танки, і збирали вбитих. Його самого теж розшукували, бо 25 лютого Черкасов пішов у ТрО. Окупанти жили в його будинку і тримали в заручниках сімʼю — дружину, дочку, брата й тещу. Погрожували розстріляти, якщо не скажуть, де зараз Віталій і де ТрО.

Андріївку звільнили 31 березня. Кожен третій будинок на центральній вулиці імені Олександра Меля повністю зруйнували або сильно побили снарядами. Загалом у селі таких будинків понад чотириста.

Після звільнення в село буквально хлинула гуманітарка — одяг, посуд, їжа. Якось привезли машину свіжого хліба. Зайняти чергу прийшов і Євтушенко, але не вийшло — односельці накинулися на нього з лайкою. Жінки кричали, що під час окупації він працював на росіян, хрестив їх і здавав людей.

Після цього до Євтушенка в хату прийшли працівники СБУ. З ними був Черкасов. Він згадує: слідчі майже годину розпитували, що «монах» робив під час окупації, чи допомагав росіянам. Євтушенко все заперечував і показував СБУ уламки снарядів, які знайшов у своєму дворі. Будинок, за його словами, вцілів, бо він читав захисні молитви.

«Монах» і слідчі поспілкувалися й розійшлися, а через тиждень, 20 квітня, Євтушенка заарештували й відправили в Лук’янівське СІЗО. Слідчі сказали, що люди дали проти нього свідчення.

2.

Один із головних свідків у справі проти «монаха» — Леонід Удод. Вони з Євтушенком однолітки (обом по 76 років) і родичі (їхні дружини — двоюрідні сестри). А ще Леонід — хрещений батько старшого сина «монаха» Володимира. Словом, кум.

— У нього завжди була улеслива й фальшива усмішка, — описує Євтушенка Удод. — Я його не любив, але він батько моїх племінників, тому сприймав як родича. По молодості ходили в гості. Багато сперечалися про російську церкву. Він намагався переконати, що вона хороша, а я завжди був за українську.

Під час окупації до Удодів з обшуками приїхали росіяни — приїхали на БТР, залетіли у двір зі зброєю. Почали обшукувати хлів, будинок, гараж. Леоніда і його дружину Тетяну вивели на вулицю і посадили біля собаки на лавці. Почали допитувати.

— Російський командир сказав, що шукає головного бандерівця в селі. Сказав: «Вас здав монах. Ми шукаємо кума монаха. Він картавить і дружина красавиця. Ви кум?» — згадує Леонід. — Я йому сказав, що кум. Росіянин подивився на мене і каже, що я дуже старий, їм потрібна людина молодша. Я подумав, що вони розшукують чоловіка моєї племінниці — Віталіка Черкасова, бо він у ТрО.

Росіяни вирішили влаштувати Леоніду і «монаху» очну ставку, але останнього не знайшли і після цього до Удодів більше не приходили. Дружина Леоніда Тетяна згадує, що як тільки росіяни поїхали, прибігла сусідка Катя.

— «Ти бачила, хто тебе здав? Петрович [це по батькові Євтушенка]! Він ішов городами, і коли росіяни проїхали повз ваш двір, то вказав їм вертатися», — переказує слова сусідки Тетяна. — Ми такі налякані були. Сіли і не знаємо, що думати. Микола наш родич і другом був.

У селі в «монаха» друзів взагалі небагато. Він не місцевий, приїхав в Андріївку в радянські часи з Чернігівської області — за розподілом направили працювати в місцеву школу. Викладав хімію. Добре співав, танцював. Був звичайним радянським учителем, жодної релігії.

— Він сподобався матері Ніни, моїй тітці, — згадує Тетяна. — Вона також була вчителькою, і Ніна вчителювала, і я. Батько Ніни працював у школі бухгалтером. Вони вмовили дочку вийти за нього заміж.

Через кілька років молодій родині вчителів дали однокімнатну квартиру в Києві. Євтушенко пішов працювати у київський інтернат для дітей з вадами слуху, потім в інший інтернат — для дітей з ментальними розладами. Ніна працювала в одній з київських шкіл. У пари народилося двоє синів. А потім вчителя засудили за розбещення неповнолітніх в інтернатах. Тетяна не пригадує рік, коли це сталося. Каже, на початку девʼяностих.

— Ніна весь час плакала, просила нічого не питати. Потім розлучилася, — згадує Тетяна. — Петрович відсидів, здається, чотири роки і після звільнення пішов на Афон. Був там довго, повернувся на початку нульових. Розказав, що в тюрмі повірив у Бога, на Афоні був чи причетником чи послушником.

Житла свого Євтушенко не мав, і колишня дружина дозволила йому жити в Андріївці в будинку її батьків. Сама Тетяна в Андріївку з Києва приїздила лише на вихідні. Микола жив на горищі. Обвішав його іконами, почав носити рясу — тому «монах».

Заразом він зайнявся народним лікуванням. Розказував людям, які трави краще пити, щоб ноги не боліли, що робити, коли захворіла дитина. Одного разу з ним «сталися поползновєнія» — так називають ту подію в селі. До Євтушенка прибіг сусідський хлопець Сашко — підліток. Сказав, що спину прихопило.

— А той йому каже: «Лягай ниць і знімай трусики». Сашко вчепився за штани і тікати, — розповідає «Бабелю» ще одна сусідка «монаха», бабуся Сашка Софія Петриченко.

У селі її називають «баба Соня». Їй за вісімдесят. Низенька й проворна. Все про всіх знає. Хата баби Соні навпроти «монахової». Вона також свідчить проти нього в суді і не приховує, що давно його не любить.

Усю окупацію баба Соня була вдома. Росіяни забороняли людям виходити на вулиці. То вона сиділа в хаті або виходила надвір, звідки видно двір «монаха». Баба розповідає, що коли в перший день по селу пішли російські колони, вона саме була надворі. Бачила, що «монах» у рясі пішов вулицею назустріч військовій техніці. Дійшов до ставка — це метрів двісті до дороги, якою рухалася колона, і почав хрестити все довкола.

Далі, коли росіяни окопалися в селі, стали приїжджати до Євтушенка в гості. Не залітали зі зброєю, як до інших, а по кілька людей заходили у двір через хвіртку, сиділи в хаті по кілька годин. «Монах» разом із росіянами їздив кудись у центр села на машинах, які вони забрали у жителів Андріївки і розмалювали літерою V.

На одній вулиці з «монахом» живе Галина Приходько — вона також свідок обвинувачення. Їй 72 роки, хворіє на цукровий діабет, від цього болять ноги й піднімається тиск. Говорити їй важко і особливо не хочеться. Каже, що з «монахом» ніколи не сварилася, бо вони, хоч і живуть на одній вулиці, не спілкувалися.

Під час окупації в її будинку поселилися десять росіян. Вона з мамою, якій 93 роки, жила в одній половині хати, а окупанти — в іншій. Військові наказали їй готувати їсти. Жінка боялася відмовити, але через кілька днів захворіла і вже нічого не готувала.

Галина згадує, що «монах» до росіян приходив кілька разів. Пили чай, розмовляли. Але про що саме говорили — не чула. Якось Євтушенко в її домі співав, але що то було — обряд хрещення чи щось інше — не знає. На очі росіянам Галина намагалася не втрапляти.

3.

У родини Євтушенка своя версія цієї історії. На його захист стали обидва його сини — Володимир та Андрій, і племінник Василь з дружиною. Старший Володимир з перших днів повномасштабного вторгнення воює в ТрО, тому в селі під час окупації його не було. Андрій був із батьком, але 4 березня виїхав на захід України, а звідти в Німеччину — лікувати дочку, вона хворіє на епілепсію. Василь живе у Київській області, найняв адвоката дядькові, возить його на судові засідання. Будинок «монаха» — на двох власників. Одна половина належить Василю.

За ті пів року, що триває суд, сусіди і обидва сини Євтушенка вже дали свідчення. Останні через відеозвʼязок. У день, коли свідчив Андрій, кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова була в залі.

Андрій з родиною приїхав в Андріївку 24 лютого. Коли 27-го по селу пішла ворожа техніка, вони з батьком були вдома. Андрій згадує, як заліз на горище і знімав відео для ЗСУ. Батько, за його словами, на першому поверсі записував усі дані: яка техніка йде, скільки її. Потім усе це вони відправили в чати ТрО та ЗСУ. Через вибухи, які не стихали, його дружина почала переживати за дочку — у тої могли початися конвульсії.

— Батько побачив це і почав ходити навкруги хати й молитися. Я йому сказав, що на вулиці небезпечно. А він — що своє пожив. Потім пішов до ставка, там прочитав захисні молитви і перехрестив все на чотири боки, — розказує Андрій.

Із села Андрій з сімʼєю виїхав 4 березня. Мобільний звʼязок в Андріївці не працював, і що було з батьком протягом березня, він не знає, але постійно повторює: батько людина дуже релігійна і хрестить все навкруги. Відчинив двері — перехрестив їх. Зачинив — перехрестив.

— Батько живе за своїми жорсткими правилами. Ці правила не подобаються місцевим. Батько постійно казав мені, що їх [сусідів] потрібно тримати в «єжових рукавицях». Раніше я не звертав на це уваги, але тепер розумію, про що він, — каже Андрій.

У всіх сусідів, за його словами, є підстави не любити «монаха». Баба Соня крала в них на городі — про це Андрію за життя нібито казала його нині покійна мати. Син Соні Олександр любить випити зайвого. А родичі Удоди звинувачували його батька, що зламав життя його матері.

— Пані Тетяна звинувачувала батька в тому, що мати другий раз так і не вийшла заміж. Тому ляпнути дурню вони могли, — говорить Андрій.

«Монах» на свій захист поки в суді нічого не сказав. Він і його адвокат спілкуватися з «Бабелем» у будь-якій формі відмовилися.

4.

Євтушенко не єдиний, кого люди в селі називають колаборантом. Староста Андріївки Анатолій Кибукевич говорить, що в селі були родини, які поселили в себе росіян добровільно — «чекали асвабадітєлєй». Зараз вони виїхали з села.

— Я очолював ТрО, і росіяни мене шукали. Прийшли з обшуками до моїх батьків, погрожували вбити. Це було в перші дні окупації, в лютому. Адресу, де живуть мої батьки, їм здала людина, яку я знаю. Вона втекла разом із руськими з села, — розповідає староста.

Взагалі Анатолій дивується з односельців. «Монах» пів року провів у СІЗО, а коли його випустили, то ніби нічого й не сталося. Він приходить скандалити в сільраду, вимагає матеріальну допомогу від ООН і щоб йому за гроші громади полагодили водогін. А місцеві з ним нормально спілкуються. Він розказує їм про Бога, зачитує щось із Біблії.

— Це мене вражає найбільше, — зізнається Кибукевич. — Я не знаю, що це — всепрощення чи людям байдуже, яке горе у нас було в селі. Ходять з колаборантами одними вулицями, спілкуються.

Удод, який вірить у те, що кум його здав росіянам, таку поведінку пояснює просто: через рік після звільнення села у більшості людей душа за те, що сталося, переболіла. Якщо суд виправдає «монаха» чи дасть йому умовний строк, то й він буде з ним жити мирно. Так само як інші сусіди.

— Життя в селі відрізняється від міського, — говорить 76-річний Удод. — Тут ніколи не знаєш, у кого завтра доведеться просити дрібку солі. Не можна тримати камінь за душею.

5.

Закон про колаборантів прийняли в березні 2022-го. За рік за цією статтею суд виніс 126 обвинувальних вироків. Більшість стосувалися того, що люди поширювали в соціальних мережах російську пропаганду або переконували інших підтримати окупацію. Вироки за таке в більшості лояльні — просто заборона працювати в правоохоронних та державних органах. Є і більш жорсткі. На Харківщині пʼять років вʼязниці отримала жінка, яка під час окупації очолила відділ освіти в одному з районів області. На Київщині десять років вʼязниці дали заступнику начальника кладовища «Буча Сервіс», якого росіяни призначили старостою в селі Синяк.

Але це, скоріше, винятки. Довести в суді, що людина колабораціоніст, непросто. Ті, хто відкрито працюють на окупантів, як правило, тікають разом з ними. Інші, хто не залишив майбутньому слідству суттєвих доказів, сподіваються, що їх не чіпатимуть. Проти «монаха» теж жодних доказів, окрім свідчень сусідів, немає. Росіяни забирали в людей телефони, тому фото, як він хрестив техніку або катався з окупантами на авто, немає.

У справі Євтушенка суд заслухав практично всіх свідків. Прокурор вважає, що для обвинувального вироку показань достатньо. А свідчення синів Євтушенка суд враховувати не буде. Володимира в селі не було, а Андрій виїхав на початку березня. Тоді як справа стосується подій, що відбувалися з 15 березня по 1 квітня. Євтушенку загрожує до 12 років вʼязниці з конфіскацією майна. Але, враховуючи вік, суд може дати йому умовний термін.

Ми за справедливе й суворе покарання колаборантів. А ще — за якісну журналістику. Підтримайте нас у цьому: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: paypal@babel.ua