Українська влада і волонтери мають купу претензій та запитань до Червоного Хреста. На головні відповідає президент МКЧХ Мір’яна Сполярич-Еґґер. Це її перше інтервʼю

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) — це приватна гуманітарна організація, яку у 1863 році заснував громадський діяч зі Швейцарії Анрі Дюнан. В середині ХХ століття Комітет отримав унікальні права, гарантовані Женевськими конвенціями. Серед них — ексклюзивна можливість перевіряти умови, в яких утримують військовополонених. У нехтуванні саме цим правом МКЧХ постійно звинувачує українська влада й волонтери. Наприклад, протягом багатьох місяців МКЧХ не міг отримати доступу до українських оборонців «Азовсталі», які потрапили в російський полон. Омбудсмен Дмитро Лубінець критикував Червоний Хрест за те, що організація публічно не визнавала, що саме росія не пускала її представників до бранців. За інформацією «Бабеля» з Офісу президента, українська влада почала шукати альтернативу МКЧХ. Минулого тижня Україну відвідала президент МКЧХ Мір’яна Сполярич-Еґґер. Вона побувала в Херсонській і Миколаївських областях. А у Києві зустрілася з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою та главою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко теж поспілкувалася з Мір’яною Сполярич-Еґґер і дізналася, що вона думає про претензії українців до МКЧХ. Якщо коротко — організація старається, але її роботу бачать і цінують не всі.

Згідно з вашим мандатом у вас багато різних задач: допомога цивільним під час конфліктів, контроль умов, в яких утримуються військовополонені, пошук зниклих безвісти. Зорієнтуйте, яка частина ваших зусиль йде на які напрямки, які пріоритети?

Усе, що ми робимо, є однаково важливим. Наша робота в Україні — одна з наймасштабніших, бо наша допомога потрібна населенню. Наприклад, ми допомагаємо отримати доступ до води, допомагаємо із забезпеченням електрикою, розподіляємо пряму грошову допомогу між людьми, які її потребують. Ми допомагаємо лікарням, допомагаємо людям у селах ремонтувати будинки, щоб вони могли туди повернутися. Це важлива робота, і тут ми співпрацюємо з місцевою владою, з Товариством Червоного Хреста України та іншими гуманітарними організаціями.

МКЧХ також має дуже спеціальну місію, якої інші організації не мають — ми маємо нагадувати державам-учасницям Женевських конвенцій про те, що вони повинні поважати міжнародне гуманітарне право. І для нас також надзвичайно важливо, щоб ми мали доступ до всіх військовополонених і могли моніторити умови утримання цивільних.

Чому ви тоді не зосереджуєтесь на своїй унікальній місії? Ви ж самі визнаєте, що гуманітарну допомогу надають різні організації, тоді як відвідувати військовополонених можете тільки ви.

Ми зосереджуємося на всіх напрямках пропорційно і не займаємось якимось одним за рахунок іншого. Ми йдемо лише туди, де більше ніхто не може надати допомогу. А допомагаючи, отримуємо довіру і налагоджуємо відносини, необхідні для доступу до вʼязниць. Отже, це комплексний підхід. На даний момент нашим великим пріоритетом в Україні є доступ до увʼязнених і затриманих, хоч де б вони були.

Нещодавно ви нарешті отримали доступ до військовополонених. Як часто ви маєте такий доступ?

Кожен увʼязнений і кожен затриманий цивільний має право на те, щоб їх відвідав МКЧХ. І кожна сторона конфлікту зобовʼязана надати це право військовополоненому. Міжнародний комітет Червоного Хреста — це нейтральна гуманітарна організація. Вона не політична, і у нас немає зброї, щоб змусити сторони надати нам цей доступ.

Лише кілька днів тому нам вдалося відновити візити як до військовополонених, яких утримує Україна, так і до тих, хто перебуває в росії.

То це вперше від моменту повномасштабного вторгнення, коли ви змогли отримати такий доступ на території росії?

Ні. Такий доступ ми мали раніше. Але ще місяці за два до мого вступу на посаду ці візити були призупинені.

Тобто, якщо росія вирішує порушити міжнародне право, що вона робить постійно, ви жодним чином не можете на це вплинути, щоб побачити полонених?

Ми не можемо забезпечити доступ, але можемо наполягати і нагадувати сторонам, що за Женевськими конвенціями це їхній обовʼязок.

Ті українські військовополонені, яких ви відвідували, були на окупованих територіях чи в росії?

Ми ніколи не повідомляємо таку інформацію, бо це може бути небезпечно для військовополонених. На жаль, це частина нашої роботи — зберігати конфіденційність, щоб захистити полонених, і так само, щоб захистити наших співробітників.

А де ви відвідували цивільних, теж не можете сказати?

Так, не можемо.

Чи маєте ви доступ до окупованих територій, наприклад, до Маріуполя, який зруйнований, без води, без тепла? Чи можете ви працювати там?

Ми працюємо на всіх територіях у регіоні, включно з тими, які контролює російська федерація, і допомагаємо там. Тож і доступ до Маріуполя ми маємо.

Але українська влада вас критикує. Президент Володимир Зеленський заявив, що не бачить рішучості і конкретних дій у процесах обміну військовополоненими від МКЧХ. Як ви можете це прокоментувати?

Міжнародний Рух Червоного Хреста надає цю допомогу від самого початку, і оскільки ми отримали інформацію про утримання військовополонених, ми послідовно і систематично вимагали доступу до них у всіх місцях. І для нас це пріоритет.

Наскільки мені відомо, ви маєте право контролювати умови, в яких перебувають увʼязнені. Якщо ці умови незадовільні, ви можете звернутися до адміністрації відповідного органа з вимогою покращити їх. Чи реагували російські адміністрації на такі ваші прохання? Бо ми бачили, в якому стані були українські військовополонені після полону.

Якщо ми бачимо, що права увʼязнених порушують, то звертаємося до відповідних органів. Це може бути керівництво Центру увʼязнення або чиновники вищого рангу. І потім ми просимо про повторні візити, щоб побачити, чи поліпшилася ситуація. Якщо покращень немає, ми знову звертаємося, але часто вони є.

Чи відіграєте ви якусь роль у обміні полоненими?

За час конфлікту ми не мали відношення до цього. Хіба що можемо бути фасилітатором, якщо обидві сторони просять нас про це.

Ви говорите про людей, яких мають обміняти, чи про владу двох сторін?

Про владу.

Українська влада публічно висловлює таке бажання. Тобто тепер потрібно, щоб росія попросила?

Жодна зі сторін офіційно з таким проханням до нас не зверталася.

А ви взагалі комунікуєте з українською владою?

Так, звичайно. Наприклад, у пʼятницю я зустрічалася з міністром закордонних справ [Дмитром Кулебою] і з головою Офісу президента [Андрієм Єрмаком]. Я зустрічалася з головами Херсонської [Ярославом Янушевичем] і Миколаївської [Віталієм Кімом] областей.

А про що ви говорили з Андрієм Єрмаком? Бо він досить різко висловлюється про роботу МКЧХ.

Так, але я думаю, що у нас була хороша розмова. Важливо, щоб у нас був конструктивний діалог з українсько владою, і ми його маємо. І ще важливіше те, що ми стурбовані через одні й ті самі речі — доступ до увʼязнених.

У мене те саме запитання про російську владу. Чи є у вас контакт і порозуміння з нею? Те саме запитання і про білорусь, оскільки туди росіяни вивозили українців, коли Київська область була окупована, і для їх пошуку вам потрібні контакти.

МКЧХ — не міжурядова організація. Наша унікальність у тому, що ми нейтральні й незалежні, а наша роль закріплена міжнародними договорами, зокрема Женевськими конвенціями. Ми говоримо з кожною стороною в кожному конфлікті, тому що маємо отримати доступ до постраждалого цивільного населення та військовополонених.

А ви задоволені роботою вашої місії у росії?

Так. Наша команда працює згідно з завданнями та спроможностями місії.

Міжнародний комітет Червоного Хреста не має впливу на національні Червоні Хрести, в тому числі й на російський, який допомагає російським військовим. Це протирічить загальному принципу нейтральності та псує імідж організації. Може, варто щось змінити в підходах організації?

Російський Червоний Хрест не належить до МКЧХ. І з національними товариствами МКЧХ обʼєднують тільки спільні принципи Руху Червоного Хреста й Червоного Півмісяця, але ми юридично є різними організаціями і лише в деяких випадках можемо співпрацювати.

Але це виглядає так, що вони використовують вашу «торгову марку», якщо так можна сказати.

Ми не володіємо всім рухом Червоного Хреста. Бо є ми, є національні товариства, є Федерація Товариств Червоного Хреста — це все різні організації. Федерація працює в інших ситуаціях, наприклад, у разі стихійних лих. Вона також є координуючою організацією для національних товариств Червоного Хреста та товариств Червоного Півмісяця. Ми не координуємо цю роботу, інституційно ми різні. І саме держави, які підписали Женевські конвенції, вирішили, що основні задачі в Україні найкраще виконає МКЧХ.

Але діяльність російського Червоного Хреста шкодить вашому іміджу незалежної організації.

Я думаю, що в цій ситуації ми можемо лише пробувати пояснювати різницю. Бо національні товариства і МКЧХ — це справді дві окремі організації.

Чи є у вас можливість забезпечувати захист людей, коли вони проходять фільтраційні табори? Чи можете ви взагалі потрапити у такі табори?

МКЧХ має захищати цивільних у будь-яких ситуаціях у конфлікті. Ще одна важлива роль, покладена на МКЧХ — це обʼєднання сімей. У Женеві ми створили Центральне пошукове агентство, де цілодобово працюють десятки наших колег. Вони збирають інформацію, відповідають на дзвінки сімей, які розшукують своїх родичів.

І за допомогою інформації, яку ми отримали з різних джерел, ми намагаємося воззʼєднати сімʼї. Кожна сімʼя, яка звʼязується з нами і повідомляє, що у них зникла дитина, спонукає нас до дії — ми одразу підключаємось, використовуємо всі наші канали звʼязку. І нам вдалося встановити тисячі таких контактів між сімʼями за останні кілька місяців. Ми не реагуємо на повідомлення ЗМІ, але ми реагуємо на запити членів родин.

Коли ви воззʼєднуєте сімʼї, частина з яких опинилась у росії, вони виїжджають звідти в Україну?

По-різному. Іноді вони обʼєднуються, іноді пишуть одне одному листи чи спілкуються телефоном. Залежить від їхньої ситуації в родині.

Чи це працює з дітьми-сиротами? Відомо, що росіяни вивозять з окупованих територій дітей-сиріт, потім дають їм російське громадянство. А потім російські сімʼї їх всиновлюють…

Ми вивчаємо цю ситуацію, збираємо інформацію. Але нам потрібно, щоб до нас звернулися родичі цих дітей — дідусі, дяді, тьоті, кузени.

Чи аналізували ви роботу Міжнародного комітету Червоного Хреста? Можливо, знайшли якісь помилки і вже знаєте як їх виправити?

Міжнародний комітет Червоного Хреста працює в Україні з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення ми негайно залучили більше людей і ресурсів. І ми постійно адаптуємо нашу роботу до нових викликів.

Наша діяльність також залежить від бойових дій, бо ми маємо враховувати питання безпеки наших співробітників. Те, що вам здається помилкою, може бути адаптацією до зміни ситуації або умов доступу, який надають сторони конфлікту.

Червоних хрестів багато, а «Бабель» такий один. Підтримайте нас: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.