«Це не помилка пілотів — вони цілеспрямовано скидали бомби». У березні російські окупанти завдали десятки авіаударів по Бородянці. Історія одного зруйнованого будинку та людей, які там жили

Руїни Бородянки в Київській області — найвпізнаваніші кадри російського терору в Україні. У перші три дні березня Бородянка пережила чотири авіанальоти. Російські військові скинули десятки бомб на сім багатоповерхівок по вулиці Центральній. Вибухи були такої потужності, що знищували по пів будинку, а людей, які переховувалися у підвалах, розривало на шматки або засипало живцем. Окупанти не дозволяли розкопувати завали. Збройні сили України зайшли у Бородянку 1 квітня, слідом за ними — рятувальники. Родичі бородянців повідомили, що у підвалі будинку № 359 по вулиці Центральній переховувалися мешканці двох девʼятиповерхівок — ніде в іншому місці не засипало так багато людей. Родини запевняли рятувальників — люди внизу могли пережити авіаудар завдяки конструкції будинку. Тому весь квітень у Бородянці розкопували підвали з похованими живцем людьми і ховали знайдених загиблих. Журналістка Ганна Мамонова спеціально для «Бабеля» розказує, як це відбувалося.

Розкопки завалів

Біля чорних руїн будинку № 359 по вулиці Центральній стоїть Павло Гачніков. Він шукає батьків Зінаїду та Леоніда, які жили у цій панельці на другому поверсі і переховувалися у підвалі. Після авіанальоту 2 березня від будинку на три підʼїзди та девʼять поверхів залишилися огризки бічних квартир. Посередині — гора бетону і заліза в перемішку з меблями, одягом і людьми. Завал досягає третього поверху.

На календарі 5 квітня. Поряд — жодного рятувальника.

— Чому ніхто не займається нашим будинком? Ми всім повідомили, що в підвалі можуть бути живі, передали рятувальникам план підвалу, — говорить Гачніков. — Я народився тут. З хлопцями бігав підвалом і добре у ньому орієнтуюсь. Будинок панельний і стоїть на опорах, а вони міцні. Коли росіяни скинули бомби, перший підʼїзд не рухнув — з його підвалу навіть вийшли десь 12 людей. Другий підʼїзд зруйнувався разом із половиною третього. Але руйнування — насипного характеру. Є вірогідність, що опори цілі, і люди також.

Державна служба з надзвичайних ситуацій тим часом розбирає розбомблені ворожою авіацією багатоповерхівки на вʼїзді в містечко. На так званому «колі» стояв дім № 429. Місцеві називали його «У Саші» — за назвою сусіднього ресторану. Росіяни вдарили по ньому і сусідньому будинку вранці 1 березня. Це були перші будинки, на які скинули бомби. Багатоповерхівки частково завалилися і згоріли, але люди в підвалах вижили.

— На «колі» сто відсотків з підвалу люди вийшли самі і їм допомогли, — каже Павло. — До нашого дому досі ніхто не підступився.

Сапери пояснюють — росіяни могли замінувати руїни, тому неможливо розбирати завали, поки все не перевірять. По вцілілому першому підʼїзду бігають місцеві. Люди рятують хоч якесь майно — виносять мішки з одягом, мікрохвильовки, чайники, через вікна мотузкою спускають стільці.

— Входи у підвал можуть бути замінованими, — чується ще один аргумент, чому рятівні роботи не розпочинаються.

Люди відповідають: «Ми спускалися. Пробували ворухнути каміння. Там внизу тіло лежить, його видно через розколоті бетонні плити».

Шосте квітня. Альпіністи, які приїхали допомагати розбирати завали, кажуть, що будинок 359 — найзруйнованіший в країні, отже і найскладніший для розбирання. У Бородянці не вистачає екскаваторів і вантажівок, аби вивозити бетоні груди. Вони величезні, необхідні максимальні потужності.

— Київська область так сильно зруйнована, що до нас не доїжджає нічого, — скаржиться Павло. — Домовилися, що якщо ми знайдемо техніку, то рятувальники почнуть роботи.

З десяток чоловіків у формі ДСНС сидять на лавках недалеко від руїн. Бомба знищила дім, але не зачепила лавочки. В руках у чоловіків одноразові тарілки. Час обіду. На центральній площі, біля розстріляного погруддя Тараса Шевченка роздають гарячу їжу. Рятувальники кажуть — деякі стіни «зависли» в повітрі, тому велика вірогідність, що вони впадуть, тільки-но внизу розпочнуться роботи.

— Що ж робити? — питаю.

— Шукати кран або, як варіант, закласти вибухівку на кожному поверсі. Все вирахувати й обвалити плити.

— Як же ті, хто у підвалі?

— У вас там хтось є? — рятівники обережно запитують. — Співчуваємо, але…

Увечері Павлу подзвонила Вікторія Рубан, речниця ДСНС. Повідомила, що у Бородянку виїжджає техніка, але чи є там потрібний кран — невідомо. Пізніше зателефонував Петро Кисельов, виконувач обовʼязків начальника головного управління ДСНС у Київській області. Перепитав, чи дійсно у 359-му в підвалі є люди. Паша підтвердив.

— Весь день різні чиновники, не буду уточнювати хто саме, телефонують і кажуть: «ДСНС розбирає завали». Як розбирає? Я тут стою, вони працюють не на нашому будинку, — переповідає розмови Павло.

Рятувальна операція стартувала 7 квітня. На 36 добу після авіанальоту.

Браузер не підтримує відео

— Ранком подзвонила людина. Відмовилася назватися, — розповідає Павло. — Сказала, що від моєї однокласниці, і що оплатила роботу кранів, самоскидів, навантажувачів. Машини їдуть на Бородянку.

Павло знайшов батьків. Їхні тіла були на сходах підʼїзду. Не обгорілі і не розірвані вибуховою хвилею. Поряд сумка з документами.

— Їхні тіла цілі. В буквальному сенсі, — постійно повторює він.

Це виявиться важливо, оскільки, розібравши завали, рятівники побачать, що вибухова хвиля знищила підвальні опори і стіни. Перший поверх другого підʼїзду провалився вниз. Людей разом із камінням вичавило у підвал третього підʼїзду.

— Якщо ви спитаєте, скільки людей ми знаходимо, то я не знаю, як відповідати. Ми знаходимо тіла і знаходимо рештки тіл. Пів черепа, кисть… Лише грудна клітка, і ідентифікувати людину вдалося за паспортом у нагрудній кишені. Ноги... Руки... Голова... Чоловік з котиком. Вони обгорілі і без кінцівок. Розумієте, яку бомбу вони скинули на будинок? — говорить Павло. — Людей розірвало на шматки.

Чотири авіанальоти

— На Бородянку було чотири авіанальоти. Бомбили з 1 по 3 березня, — каже селищний голова Григорій Єрко. — Авіаційними ударами зруйновано сім будинків. Ще два обвалилися, бо їх розстріляли танками. Усі багатоповерхівки стоять на Центральній. Кількість скинутих бомб встановлюється. Гадаю, десятки.

Військова техніка з літерою V зʼявилася у Бородянці ще 25 лютого. Заходила з боку Іванкова і рухалася на Макарів. Місцеві розуміли — якщо вторгнення відбулося через Білорусь і захоплено Чорнобильську АЕС, то у найближчі години окупаційні війська будуть у них. Але сподівалися, що росіяни пройдуть повз них, не зупиняючись.

— Я живу у Білій Церкві. О 4 ранку 24 лютого прокинувся від шуму — у небо здіймалася наша авіація. Потім росіяни почали бомбити, — згадує Павло. — Я зібрав дітей і дружину, ми поїхали за місто. Батьки сказали, що у них тихо. Хто ж міг подумати, що на 12-тисячне селище без жодного військового обʼєкта будуть скидати авіаційні бомби?

Росіяни почали руйнувати Бородянку ще на підступах. Гатили поперед себе з танків куди попало. Першими жертвами стали мешканці приватного будинку на околиці. Один постріл — і під завалами загинула родина, шестеро людей. Їхню дворічну дитину у важкому стані доставили у лікарню.

Колони проходили повз Бородянку і частково залишалися у містечку. Люди кажуть, що у них стояло три угрупування: кадировці, військовослужбовці 234 десантно-штурмового полку із Пскова та 36 окрема мотострілецька бригада Забайкальського краю. Найжорстокішими були псковські, більше всіх мародерствували буряти, а кадировці трималися від них подалі. «Гради» та танки росіяни розміщували у дворах. Якщо якась хата заважала, її розстрілювали і таранили, задавлюючи всіх, хто в ній ховається.

Увечері 1 березня Ілона Терещук написала подружці Оксані Григорській sms-повідомлення: «Нас розбомбило. Навіть не знаю, що залишилося: магазини, школи, дитячий садок, приватні будинки. Мій дім підірвали фугасом. Ми бігли у сховище, а в спину свистало. Сьогодні було пекло».

Ілона жила у будинку № 353. Після того як їх обстріляли, вона з чоловіком та 13-річним сином сховалася у сусідній панельці — 359-й. Вночі туди прийшли й інші мешканці будинку.

— Бомби на 359-й скинули ранком, між 07:40 та 08:00 годинами. Люди розповіли, що після вибухової хвилі зупинилися годинники. Такий один годинник я знайшов у дворі. Стрілки показують 07:40, — говорить Паша.

Навколо будинку та у завалі Павло зібрав гострі шматки металу. Британський військовий експерт, який приїхав у Бородянку, сказав, що це уламки російської бомби ФАБ-500.

— А може, з огляду на характер руйнувань, ФАБ-1000, — говорить Павло. — Наші військові розповіли, що у районі приватного сектора росіяни скидали ФАБ-250. Там характер руйнувань набагато менший, ніж у нас.

Люди, які пережили бомбардування, бачили: спочатку над вулицею кружляв літак, схожий на Су-25. Він йшов перпендикулярно до річки Здвиж. Зробив розворот на атаку, вирівнявся вздовж будинку № 353 і вистрілив. Потім у небі зʼявився інший літак, який скинув бомбу на № 359 з боку дороги, розвернувся над приватним сектором і вдруге вже атакував будинок з двору.

Ті, хто були у бічних квартирах і вижили, відчули першу вибухову хвилю, другу, а після третьої посипалася штукатурка, вибухнув газ, дім посередині склався.

— Я хотів би зрозуміти, друга атака — це бомба такого ж характеру, як і перша, чи запальна ракета? Якщо британський експерт вважає, що характер руйнувань як при ФАБ-1000, то, можливо, скинули бомби з двох боків будинку по 500 кілограмів, — розмірковує Павло.

— У будинку був газ, вода, світло. Бачите, на балконі на девʼятому поверсі висить білизна, — показує Паша рукою вгору.

Там, куди він показує, стіни чорні від гарі, але всередині балкона розвиваються на вітрі синя футболка, світлі рушники, смугастий светр. Їх туди повісили сохнути перед вибухом. На бічній стіні цього ж підʼїзду зберігся напис: «Все найкраще дітям!»

— У перші дні окупації будинок розстрілювати з БТР і танка. Над квартирою батьків, на третьому поверсі, прострелили квартиру. Росіяни обстрілами загнали людей у підвали, а потім скинули на них авіаційні бомби, — говорить Павло. — Очевидці розповідають: по тому, як пілоти завдали ударів, відчувався їхній професіоналізм. Це не були помилки якихось юнаків. Вони бачили, як багато людей заходить і виходить з підвалів — цілеспрямовано скинули на них бомби.

Руїни всіх девʼяти розтрощених будинків Бородянки розібрали до другої половини квітня. ДСНС повідомила, що врятованих немає, а з-під завалів дістали 41 тіло.

— Тіла Ілони, Ігоря та Олександра Терещуків упізнала їхня старша дочка Марія, — розказує Оксана Григорська. — Я з Ілоною дружила з дитячого садка і протягом шкільних років. Сиділи за однією партою, обмінювалися вбранням, вчили разом уроки. Вона неймовірна, дуже добра і світла дівчинка. Завжди усміхнена, щира.

Усіх, кого вдалося упізнати, поховали на бородянському кладовищі до Великодня.

Кладовище

Першого травня, у Поминальну неділю у Бородянці зібралися родини загиблих. На новій ділянці кладовища — понад тридцять могил. На кожній з них однакова дата смерті: 2 березня 2022 року. Серед них могили батьків Павла Гачнікова.

— Бородянка була для них рідною, тому поховав тут. Мати пропрацювала понад 30 років шеф-кухарем у садочку. Її багато хто знає. Усі тепло відгукуються. Батько працював енергетиком на заводі «Червоний екскаватор». Його всі відрізняли за мовою — він білорус. Приїхав працювати на завод, отримав квартиру, в якій і загинув.

Люди стояли на кладовищі мовчки — сил ні на що не залишилося. Павлу після Бородянки ще їхати у Бучу, там також дві свіжі могили його родини.

— Коли розкопували наш дім, повідомили, що у Бучі росіяни знущалися, катували і вбили мого дядька — маминого рідного брата Павла Власенка. Після смерті його тіло підпалили, — розповідає чоловік. — Також росіяни вбили мого племінника — дядькового онука, двадцятирічного Дмитра Чаплигіна. Його катували і неодноразово розстрілювали.

На могилі Дмитра стоїть лише місяць і рік — 03.2022.

— День смерті Дмитра знають лише його вбивці, — пояснює Павло. — Нам відомо лише, що його викрали за місяць до вбивства дяді.

— Дмитро був у Територіальній обороні? — питаю.

— Ні, він цивільний хлопець. В «Епіцентрі» працював. У дядька був дуже поганий зір, у дитинстві дістав травму і носив окуляри. Вони обоє ніяк не були повʼязані з військовою темою і вдома у них нічого такого не було, — говорить Павло, набираючи побільше повітря в легені.

Він на мить замовкає, а потім говорить:

— Після всіх цих жахіть навіть не знаю, як не зʼїхав з глузду.

Підтримайте «Бабель»:

🔸 донат у гривні

🔸 у криптовалюті

🔸 PayPal: paypal@babel.ua