«У нас у комунальників стріляють, а вони сміття вивозять». Мер Харкова Ігор Терехов — про майбутнє памʼятника Жукову, відбудову міста та перейменування Московського проспекту ― інтервʼю

Ігор Терехов став мером Харкова у жовтні минулого року: переміг на позачергових виборах з результатом у понад 50% голосів. Його називали «пісним персонажем, якого тяжко продати». Повʼязували з бізнесменом Павлом Фуксом і колишнім міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, а сам Терехов ніколи не справляв враження проукраїнського політика.З першого дня повномасштабного вторгнення очолюваний Тереховим Харків живе під ракетними обстрілами, щодня гинуть мешканці міста. У день, коли кореспондентка «Бабеля» Маша Жартовська і фотограф Сергій Моргунов приїхали у Харків, троє людей загинули, а семеро — дістали поранень. Жартовська та ще кілька іноземних журналістів зустрілися з Тереховим на одній із станцій метро, у невеличкому кабінеті. Помічники мера просили не згадувати в тексті назву станції. Там живуть десятки харківʼян, багатьом уже просто нікуди повертатися, адже їхнє житло знищене російським бомбардуванням. Терехов зайшов до кабінету, вдягнений у бронежилет, намагався жартувати, запитуючи у іноземних журналістів, чи важкі жилети у них. Жалівся, що оскільки майже не знімає свій, то в нього болить спина. У інтервʼю він розповів про те, чому у місті висаджують квіти, як воно живе під обстрілами, чи буде у «Харкові майбутнього» місце для памʼятника Жукову, яким рік тому в інтервʼю «Бабелю» захоплювався Терехов, називаючи його «людиною, яка разом із народом виграла війну проти нацизму», та як допомагають харківські еліти.

Розкажіть детальніше про ситуацію у місті станом на тепер.

Два місяці Харків, як і вся Україна, воює з російськими агресорами. Війна показала нам багато що — єднання народу України, єднання харків’ян, які будуть боротися до нашої перемоги. Плани російського агресора не здійснилися і, я певен, не здійсняться.

Тому що не передати силу духу, яка є у місті, в Україні, у наших ЗСУ. Ми насправді боремося за свою честь, гідність і своє майбутнє, захищаючи наші інституції демократії. Ми сьогодні є форпостом усієї Європи. Я казав в один із найперших днів війни: те, що планують і роблять росіяни — геноцид українського народу і української нації. Якою б мовою не говорили українці — хтось українською, а хтось російською. Харків — російськомовне місто, тут 90% людей говорять російською, вони від цього ні на краплину не є менше українцями. Радикалізація [щодо росії], що відбувається на сході України, аж ніяк не слабша, ніж на заході. Не приховуватиму, що до війни Харків був лояльним до російської федерації. У кожної четвертої людини там або є родичі, або були друзі чи знайомі. Сьогодні харківʼяни повернулися на 180 градусів. Ми розуміємо, що таке російський окупант і геноцид українського народу. Війна націлена на знищення нас, мирного населення. Вони не припиняють бомбити. Ми з вами тут, а у цей час на одній із вулиць Харкова — я не маю права називати її — троє людей загинули, семеро поранені.

Скільки мирних мешканців загинуло?

З етичних міркувань не називатиму кількість, але жертви є, і багато. Діти, люди різного віку. Знаєте, коли тиша і гарна погода, люди, а надто діти, хочуть вийти з дому, гуляти. Виходять — і потрапляють під обстріли. У Харкові на сьогодні немає безпечних районів. У будь-який район може прилетіти снаряд, вони добивають. То ракети, то літаки, то «сушки» [мова про літаки типу Су] тут літали. Я сам падав додолу, коли «сушка» летіла або обстрілювали «Градами». У нас практично всі мої хлопці [йдеться про співробітників мерії] потрапляли під обстріл. Ситуація напружена.

Чи можете ви оцінити масштаби руйнувань?

Понад дві тисячі будинків зруйновані. Понад дві тисячі! А в Харкові лише вісім тисяч багатоповерхівок. Люди втратили усе, лишилися без притулку, там жити нереально. Тому ми переміщуємо їх із зони постійних обстрілів у дитячі садочки, в лікарні, у школи. Подумайте, у Харкові зруйновано сімдесят шкіл, сімдесят! А лікарні? У нас був день, коли зруйнували одразу три лікарні! Тобто намагаються створити хаос у місті. Але можу сказати, що у них нічого не виходить і не вийде. Наприклад, ми висаджуємо квіти. Асфальтуємо, я навіть сам асфальтував [ми теж бачили, як неподалік Харківської мерії комунальники латали ями в асфальті]. Ми асфальтуємо там, де би в житті не асфальтували, але туди прилетіли снаряди.

Працюють усі комунальні служби, ми подаємо гарячу воду до 3 300 будинків. У нас був складний опалювальний сезон, бо в цей час цілеспрямовано, підкреслюю — цілеспрямовано, руйнували водогони, хотіли залишити місто без води. Також були руйнування тепломереж, гатили по котельнях, щоб ми не змогли надавати послуги. Комунальники під вогнем, під бомбами, під мінометним обстрілом відновлювали водогони, трансформаторні підстанції, теплотраси. Це ще коли було холодно. Коли у нас не виходило відновити, ми прокладали труби з теплоізоляцією зверху, щоб подавати тепло і гарячу воду. І нам це вдалося.

Попри те що місто під постійними обстрілами, почали реконструкцію котелень, щоб підготуватися до наступного опалювального сезону. Ми вивозимо сміття. Ви ж бачили, що місто чисте? Якщо не вивезти сміття, то протягом семи днів можна поховати будь-яке місто. Будуть фекальні води, будуть щури, почнуться захворювання. У нас у комунальників стріляють, а вони сміття вивозять.

І ще хочу сказати про медиків. Вони практично живуть у медзакладах і майже не бувають удома. Сьогодні ми об’єднані, ми виступаємо єдиним кулаком, і кожен на своєму місці робить те, що необхідно.

Скільки людей виїхало з Харкова?

Близько мільйона залишається в Харкові. Мало того, якщо будете їхати у місто машиною, то побачите, що люди повертаються. Мені розповідали, що сьогодні був затор на в’їзд.

Ви радите людям повертатися?

Це вирішує кожен для себе, беручи до уваги багато умов і дрібних ситуацій.

На відміну від мера Києва Віталія Кличка, який поки не радить киянам повертатися, ви більш відсторонені. Харків розташований за 40 кілометрів від російського Бєлгорода. Куди переважно виїздили містяни?

Не в росію. Туди точно ніхто не їхав, не їде і не хоче їхати. Ви що? Вони силою вивозять людей, то люди тікають звідти через Латвію, будь-куди, аби втекти. Здебільшого на захід України, до Польщі поїхало дуже багато. До усіх країн, навіть у Фінляндію. Але є такий вислів: «Всюди добре, де нас немає». Тим паче харків’яни, ми обожнюємо своє місто. У нас найкрасивіше, найчистіше і найкраще доглянуте місто. Люди, які виїхали, говорять: «Хоч би якнайшвидше закінчилась війна нашою перемогою, і ми одразу повернемось». Київ і Харків ментально дуже відрізняються. От скільки в Києві корінних киян?

Ви це запитуєте у «понаїхавшої» із Запоріжжя.

Ну от. Київ — столиця. І доля багатьох столиць — це люди, які переїхали туди, не корінні мешканці. Ну не можна ж порівняти Київ і Харків за доглянутістю.

Ви згадали про менталітет. Рік тому, даючи «Бабелю» інтервʼю, ви згадували про те, чому не вийшло в Харкові зробити «ХНР»…

І зараз не вийде.

Я не про це. Ви тоді розповідали, що біля облдержадміністрації були студенти, які махали російськими прапорами. Як ви пояснюєте таку жорстокість росії зараз щодо до Харкова? На вашу думку, це повʼязано з тим, що їм тоді не вдалося?

Ну ви думали, що буде війна?

У таких масштабах — ні.

А думаєте, хтось із присутніх думав, включно зі мною? Я був впевнений, що війни не буде. Я добре пам’ятаю, що розповідав вам про 2014 рік. І розумію сьогоднішню ментальність людей, розмовляю з тими, хто був у тому віці, хто був тоді з прапорами росії.

Зрозумійте, сьогодні хочуть знищити нас як націю. Людина, яка тверезо мислить, якої би політичної орієнтації вона свого часу не була, сьогодні зобовʼязана бути за Україну. Тому що це вище за будь-які політичні ситуації. Знаєте, це вище за життя, напевно. Бо хочуть знищити що? Нас. Памʼять наших батьків, майбутнє наших дітей. Ми ж ні на кого не нападали. Ми не хочемо ні в яку росію, ні «ХНР». Але ми хочемо жити у європейській країні. Ми ж бачили, що таке Європа, і вважаємо себе її частиною. Можна порівняти за рівнем демократії ось цих, що на нас напали? Вони не знають, що таке унітаз. А їхні міста ви бачили? У нас зруйновані міста у пʼять разів кращі за їхні. Он показували, де [сергій] шойгу народився. Тува, чи як там називається. То там ані проїхати, ані пройти, ані в туалет сходити.

Ви згадали про дві тисячі зруйнованих будинків. Чи є план, куди поселити людей згодом?

Потім ми фактично будемо реконструювати місто повністю.

В одному з інтервʼю ви говорили, що хочете створити фонд відновлення Харкова. Що з ним?

Уже створюємо, навіть відкритий.

Хто готовий взяти участь?

Дуже багато хто. І країни, і меценати. Фостер нам сьогодні безкоштовно робить генеральний план Харкова. Причому він підключив не лише своє архітектурне бюро, а понад тисячу людей працює. Ми домовилися, що створюємо з ним ідеальне місто майбутнього. Ми маємо зазирнути на 30 років вперед. Зробити Харків ще красивішим, ніж був. Тому має зʼявлятися зовсім нова архітектура. Але в жодному разі не можна забути про наш архітектурний спадок та культурні цінності. Як, наприклад, «бекетовські особняки». Також планування — мінятимемо транспортну логістику і застарілу систему. Сьогодні, тим паче, є унікальний шанс перезапустити дуже багато речей. Ми це будемо робити.

Нещодавно в Харкові демонтували пам’ятник радянському маршалу Георгію Жукову, довкола якого роками точилися суперечки. Ви дуже обережно дали цьому оцінку, запропонувавши повернутися до цього питання після війни. Але зараз так гарно описували майбутні зміни. То чи буде місце Жукову в Харкові майбутнього, чи ви перестанете чіплятися за цей радянський спадок?

Я не чіпляюся і не чіплявся за радянський спадок. У Харкові більше не буде Московського проспекту та Московського району. І на одній із перших сесій міськради ми їх перейменуємо. Що стосується маршала Жукова, повернімося до цього питання після війни. Є певні ситуації, я хочу, щоб люди зрозуміли. Ви ж знаєте, що є дуже багато харків’ян, які не трактували Жукова як маршала перемоги. Є різні сторони. І от я хочу, аби прийняли рішення харків’яни. Шляхом соціологічного опитування. Після нашої перемоги розуміння дуже у багатьох перевернеться. І я хочу, аби це було свідоме рішення Харкова, а не особисте рішення мера міста.

У здоровий глузд сьогодні не вписується залишити назви Московського проспекту або Московського району. Я запропоную назву і впевнений, що будуть герої, які захищають зараз Харків. Є уже декілька таких знакових і людей, і дивізія, яка захищає місто. І буде ще більше. А про пам’ятник вирішать люди. Я, у принципі, впевнений, як саме вони вирішать. Але не маю права нав’язувати людям свою точку зору.

Як зараз допомагають місту так звані «харківські еліти»? Скажімо, Олександр Ярославський, Арсен Аваков, Олександр Фельдман.

Я вам хочу сказати, що з усіх харківських еліт найбільше робить Ігор Абрамович.

Депутат ОПзЖ?

Він не депутат ОПзЖ. Він ще до всіх подій вийшов із ОПзЖ і завжди підтримував Харків. Сьогодні ніхто стільки не робить, як він. Тому харківські еліти… Можна по-різному говорити і трактувати, хтось підтримує, хтось десь зараз… Але багато хто підтримує насправді. Я радий.

Ви ніколи не справляли враження проукраїнського політика. Про таких як ви радше кажуть «собі на умі», а здивували багатьох. Чи надходили вам пропозиції здатися, були спроби підкупити?

Війна розставила все на місця, тут нема про що говорити. Щодо пропозицій, то я уже колись розповідав — були sms, були якісь погрози, мені їх передавали. Зрозумійте, зі мною немає про що домовлятися. Може, хтось не розумів чи не знає, що таке справжня проукраїнська позиція, а що таке інша позиція. У мене і в той момент була дуже чітко виражена проукраїнська позиція. Як на мене, Харків довів усьому світові, що це українське місто. Ніхто з харків’ян нікого не зрадив. Є якісь покидьки, про яких навіть говорити не хочеться, але з ними ми самі якось розберемося жорстко.

Як ви думаєте, як зможете надалі співіснувати з росією, яка лише за кілька десятків кілометрів від Харкова?

Давайте поживемо та побачимо, як воно буде. Ми ж не знаємо, що за цей час відбудеться у росіян. Яка це буде країна, яка це буде держава? Має бути [у нас] серйозна система безпеки із системою ППО, мабуть. І я не виключаю ізраїльську систему безпеки.

Ви розповідали, що вас після перемоги попросили зробити бал у Харкові люди, від яких ви цього не очікували. Хто просив?

[Сміється] Знаєте, так, я не очікував. А можна це лишиться моєю таємницею і я її розкрию на балу? Але це справді було дуже зворушливо, і я вважаю, що це чудово. Коли жінки, попри колосальну пекельну працю, яку зараз виконують, думають про хороше, про майбутнє. І це так символічно! Це по-харківськи. Тому обов’язково буде бал.

Як по-вашому, коли закінчиться війна?

Коли ми переможемо.

Підтримайте «Бабель»: 🔸 донат у гривні🔸у криптовалюті🔸PayPal:paypal@babel.ua