23 лютого росія відзначає День захисника вітчизни. Його вигадали за Леніна, але спочатку заплуталися в датах, а потім додумали військові перемоги. Ось як було насправді

Двадцять третього лютого у росії, Білорусі, Киргизстані і Таджикистані святкують День захисника вітчизни. Це свято дісталося у спадок від СРСР як день створення Червоної армії, а ще з цією датою повʼязують перемогу червоноармійців над німцями під Псковом та Нарвою у 1918 році. Однак жодна з цих версій не відповідає дійсності. Декрет про створення Червоної армії Ленін підписав у січні 1918 року. А міф про перемогу під Нарвою та Псковом зʼявився у 1930-ті, вже за Сталіна. Насправді ж деморалізовані червоноармійці майже без бою здали обидва ці міста нечисленним німецьким частинам. «Бабель» розвінчує обидві версії про історію Дня Червоної армії та публікує архівні фото того періоду.

Версія перша: плутанина з датами у 1919 році

Офіційна версія більшовиків звучить приблизно так: «23 лютого 1918 року під натиском ворогів робітничий і селянський уряд проголосив необхідність створення збройних сил».

Насправді декрет «Про створення Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА)» Ленін підписав 15 січня 1918 року. А 24 січня того ж року більшовики ухвалили декрет про перехід на західноєвропейський григоріанський календар. Після 31 січня запроваджувалася поправка на 13 діб, тобто наставало одразу 14 лютого.

На початку січня 1919 року голова Вищої військової інспекції РСЧА Микола Подвойський запропонував відсвяткувати річницю створення більшовицької армії 28 січня — саме на цю дату вона припадала за новим календарем. Його пропозицію розглядали із запізненням і спочатку вирішили відмовитися від святкування. Але потім передумали та вирішили обʼєднати річницю створення Червоної армії із Днем червоного дарунка, який запланували на 17 лютого. Цього дня, за задумом більшовиків, населення мало добровільно жертвувати подарунки для червоноармійців.

Але виявилося, що того року 17 лютого припадало на понеділок, тому святкування перенесли на найближчу неділю — на 23 лютого. Потім про свято на кілька років забули і згадали лише в 1922 році. Але чомусь залишили ту саму дату, що й 1919 року — 23 лютого. Наступного року вже з розмахом святкували пʼяту річницю створення РСЧА. Уже тоді дату 23 лютого намагалися виправдати тим, що цього дня нібито сформували першу червоноармійську частину. Наступного, 1924 року, дату сфальсифікували остаточно. У пресі опублікували фотокопію декрету Леніна від 15 (28) січня зі змазаним кадром — підпис та дату було видно нечітко. Але у підписі до ілюстрації йшлося, що документ було підписано 23 лютого.

Щодо цієї дати сумнівалися очевидці тих подій навіть із більшовицького керівництва. Наприклад, активний учасник більшовицького перевороту Климент Ворошилов у своїй статті 1933 року, присвяченій 15-й річниці РСЧА, писав, що «приурочення святкування річниці РСЧА до 23 лютого носить доволі випадковий і важко зрозумілий характер та не збігається з історичними датами».

Версія друга: вигадані перемоги над німцями у 1918 році

Міф про «перемогу» над німецькою армією під Псковом та Нарвою 23 лютого 1918 року виник у більшовицькій пропаганді. Остаточно його сформулювали у 1938 році з особистої подачі Сталіна. Офіційна версія тепер звучала так: «Під Нарвою та Псковом німецьким окупантам було завдано рішучу відсіч. Їхнє просування на Петроград було зупинено. День відсічі військам німецького імперіалізму — 23 лютого 1918 року — став днем народження молодої Червоної армії».

Насправді все було навпаки. Ще з кінця 1917 року більшовики вели переговори про мир із країнами Четверного союзу — військово-політичного блоку Німецької імперії, Австро-Угорської імперії, Болгарського царства та Османської імперії, який протистояв Російській імперії та іншим країнам Антанти у Першій світовій війні.

Після жовтневого перевороту 1917 року більшовики фактично розвʼязали громадянську війну. У цей час різні народи, які входили до імперії, зокрема й український, почали боротися за свої національні держави.

Більшовики затягували переговори у Бресті як могли, а тим часом намагалися силою встановити радянську владу в Україні, Білорусі та країнах Балтії. А німці вимагали, щоби більшовики звільнили ці території. Остаточну відповідь делегація на чолі з одними із найближчих соратників Леніна Львом Троцьким мала дати 10 лютого 1918 року. Але його відповідь усіх здивувала. Він оголосив, що радянська росія виходить з війни та демобілізує армію, але при цьому відмовляється підписувати мирний договір із Німеччиною.

У відповідь німецьке командування заявило, що з 18 лютого закінчується перемирʼя між росією та Німеччиною і відновлюється стан війни. Цього дня німецькі війська перейшли у наступ по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат. І протягом кількох днів звільнили захоплені більшовиками міста України, Білорусі та країн Балтії.

При цьому вони фактично не зустрічали опору. Більшовицькі війська охопила паніка, їхні гарнізони часто тікали з міст іще до наближення німецьких військ. За повідомленнями газет, на залізничну станцію Люцин прибуло лише 42 німці у двох вагонах. Вони були дуже втомленими, але не зустріли ніякого опору, тому насамперед вирушили до буфету та добре там попоїли.

У цей час у Петрограді панувала паніка, 21 лютого 1918 року більшовики оголосили, що ті жителі, які добровільно не запишуться до Червоної армії, примусово і під конвоєм будуть рити окопи навколо міста. Але боєздатних військ із таких «добровольців» не вийшло. У своїй статті 25 лютого в газеті «Правда» Ленін так характеризував ситуацію тих днів: «Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків тримати позиції, про відмову захищати навіть Нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся при відступі; не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство».

Що ж до 23 лютого 1918 року, то, за відомостями істориків, у цей день не було жодних великих боїв німецьких військ із Червоною армією. Увечері 23 лютого німці перебували приблизно за 50 кілометрів від Пскова і за 170 кілометрів від Нарви. Натомість у цей день більшовики у Петрограді отримали німецький ультиматум про умови миру — вони мали визнати незалежність Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії та України. О третій годині ночі 24 лютого ультиматум було прийнято.

Що ж до Пскова і Нарви, то німці захопили їх приблизно так само, як і інші міста — практично без опору. Псков німецькі війська зайняли 25 лютого, а вже наступного дня приймали там радянську делегацію з Петрограда, яка вирушала до Бресту підписувати мирний договір.

До Нарви німці підступили 3 березня. Тут їх мав зупинити перший радянський нарком з морських справ Павло Дибенко разом із загоном «революційних матросів». Після короткої сутички за пʼять кілометрів від Нарви Дибенко разом зі своїми солдатами втік спочатку до Гатчини, а потім до Самари. За це в травні 1918 року його віддали під трибунал, але потім виправдали і знову довірили командування частинами Червоної армії.

Наступного ранку перші загони німецьких військ заїхали в Нарву на велосипедах. Але з 4 березня набув чинності Брестський мир, за умовами якого більшовики погодилися на всі німецькі вимоги, визнали поразку Росії та її вихід із Першої світової війни. Тому німецька армія не стала просуватися далі і зупинилася на лінії Псков — Нарва. А більшовикам у такий спосіб вдалося утриматися при владі.

Кремлю не звикати перекручувати історію. Ми чесно розповідаємо про різні історичні події, а ви підтримайте нас донатом: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.