Тексти

В українських райцентрах відкривають меморіальні дошки на честь діячів із Мозамбіку, Ботсвани, Індонезії й Пакистану. Хто це робить і навіщо? Ми знайшли відповідь на це питання

Автори:
Антон Семиженко, Дмитро Раєвський
Дата:

Ігіна Аліса / Бандус Катерина / «Бабель»

Протягом 2021 року в райцентрах на сході України зʼявилися меморіальні дошки на честь людей, які там ніколи не бували й про Україну у своїй діяльності не згадували. Наприклад, пакистанського письменника та політика Мухаммада Ікбала чи поета з Мозамбіку Жозе Кравейріньї. Табличка на честь індонезійського поета Хайріла Анвара зʼявилася навіть на Говерлі. Усе це — ідея однієї людини, київського вірусолога Юрія Косенка. Окрім вірусів, він цікавиться Африкою, Азією, поезією, прозою, політикою, історією, подорожами та промовами. Результат зацікавлень оперативно транслюється через соцмережі та сайт громадської організації Косенка «Українська ініціатива», а віднедавна ― ще й через меморіальні таблички. «Бабель» дослідив багатогранну діяльність Косенка й спробував довідатись, чому він вирішив, що табличка на честь першого президента Ботсвани на стіні коледжу у Словʼянську — це круто.

1

Вранці 7 жовтня в центрі Старобільська на Луганщині зібралася невелика група людей. У центрі дівчина у вишиванці тримала в руках прапор Мозамбіку, а збори присвятили відкриттю першої в Європі меморіальної дошки представнику цієї країни. Її повісили на стіні корпусу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, евакуйованого сюди з початком війни.

Дошку присвятили мозамбікському поету Жозе Кравейріньї. Поки з камʼяної таблички знімали білу накидку, двоє студентів університету розповідали, хто це. На табличці ― вірш: «...І на білій спині нового світанку дикі пальці мої сповнені ласки ― це як безмовна мелодія дотиків та списів мого племені, що сяють, мов злото, здійнявшись у неспокійному лоні африканської ночі».

Кравейрінья ніколи не був у Старобільську. В українській Вікіпедії сторінки про нього немає, відомо лише про два вірші поета, видані українською мовою у 1983 році. Невідомо, щоб Кравейрінья згадував про Україну у своїх творах. Мозамбік не є партнером Луганського національного університету. У Старобільську немає мозамбікської діаспори. Втім, випадок із цією меморіальною дошкою — лише один з багатьох подібних, які сталися на сході України за останній рік.

На корпусі цього ж університету ще з минулого грудня висить табличка на честь «духовного батька Пакистану» письменника Мухаммада Ікбала. Тоді ж на стіні Центральної бібліотеки сусіднього Сватова зʼявилася табличка на честь туніського поета Абуль-Касима аш Шаббі. У Словʼянську 28 травня цього року стіну місцевого коледжу Національного авіаційного університету прикрасила табличка першому президенту Ботсвани Серетсе Кхамі. А 15 серпня стіну ніжинського магазину «Автостандарт» ― меморіальна дошка на честь індонезійського поета Хайріла Анвара. Точнісінько така дошка зʼявилася на Говерлі, за що активіст Олег Куриленко отримав грамоту МЗС «За виконання особливих доручень в екстремальних умовах».

Частина встановлених табличок.

«Бабель»

― Чому саме тут? ― спитав місцевий журналіст у посла Пакистану Ноеля Ісраеля Хохара, після того як 29 вересня у Попасній зʼявилась меморіальна дошка на честь одного з творців пакистанської державності, політика Мухаммада Алі Джинни.

― У великих містах України вища ймовірність, що про наших героїв знають. Треба поширювати інформацію про них по малих містах, ― відповів посол.

Утім, на це запитання є й інша відповідь. Є конкретна людина та її організація, яка обирає героїв та місця для табличок.

2

Пʼятого вересня 2015 року на YouTube-каналі Yuriy Kosenko зʼявилося відео «Гамбія: знайомство з країною». Це запис годинної лекції, яку Юрій Косенко за рік до того прочитав у бібліотеці київського району Корчувате. Він побував у Гамбії та вирішив поділитися досвідом.

За шість років відеозапис набрав 76 переглядів ― трохи більше, ніж зазвичай набирають відео YouTube-каналу Юрія Косенка. Однак обмежена популярність контенту йому не заважає: після відео про Гамбію Косенко завантажив ще 599 роликів.

Там є, наприклад, запис шкільного уроку про морських павуків, і відео виконання кримськотатарського танцю, і лекція про творчість камбоджійського художника Ук Дара Чана. Майже всі лекції читає Юрій Косенко, нові зʼявляються регулярно ― по кілька на місяць. Теми ― від теології до національно-визвольних змагань різних країн. Іноді Косенко просто декламує вірші іноземними мовами без перекладу.

Цей YouTube-канал може здаватися непопулярним хобі-проєктом, але насправді це просвітницька діяльність у рамках офіційно зареєстрованої громадської організації «Українська ініціатива», партнера Міністерства закордонних справ і Міністерства культури та інформаційної політики.

3

ГО «Українська ініціатива» була заснована у квітні 2016 року. Її голова ― Юрій Косенко, заступниця ― однокурсниця Косенка Ольга Тимчишин. Спільно вони проводять сотні подій на рік, про кожну з яких повідомляють на сайті організації. Наприклад, про «знищення чергового капища адептів криптокомуністичного культу». Чи про відвідини Косенком концерту доньки посла Індонезії або першого в Україні фестивалю манго. Про візити до міст на сході країни, щоб передати бібліотекам і активістам літературу, видану Мінкультури. Про лекцію Косенка «Демаскування шашелів злочинної мʼякотілості», яку він прочитав у бібліотеці селища Срібне на Чернігівщині, чи промову «Анатомія невігластва», прочитану ним же в Бабайшівських норах. Крім представників громадської організації, глядачів на останньому заході не було ― лекцію записували для YouTube-каналу Косенка. Вона набрала 134 перегляди.

Один із напрямків діяльності організації ― виготовлення й поширення настінних календарів.

Усе це робиться заради «зміцнення української державності та інтелектуально-наукової потуги України» ― так «Українська ініціатива» визначає мету свого існування. На початку ресурсів вистачало лише на лекції та відеоблог, однак поступово ГО обростала новими членами й активностями. Встановлення меморіальних дощок ― завжди камʼяних, завжди схожого дизайну ― вже кілька років є одним із головних напрямків діяльності. Цих табличок уже більш як пів сотні. Спочатку їх присвячували постатям українського національно-визвольного руху на кшталт поета Максима Загривного чи медика армії УНР Юрія Добриловського. Але із часом Косенко почав увічнювати на стінах містечок і своє давнє захоплення ― культурних діячів країн Африки й Азії. Він познайомився з послами деяких із цих країн і залучає їх до своїх поїздок.

Юрій Косенко та посол Пакистану в Україні Ноель Ісраель Хохар.

ukr-initiative.com.ua

4

Спочатку Юрій Косенко відмовився спілкуватися з «Бабелем». Але потім через Ольгу Тимчишин передав кілька письмових відповідей. Почав їх із того, що «журналісти дуже люблять різні сенсації та перебільшення».

Кошти на меморіальні дошки, за словами Косенка, виділяє він особисто. Іноді ― інші члени ГО або ж «співробітники установ, на яких відкриваються ці обʼєкти».

Відповісти, кому присвятять наступні дошки та скільки їх ще буде, Косенко відмовився: «Це стане відомо після підбиття підсумків цього року та аналізу сукупності різних факторів». Зате активіст відповів, чому «Українська ініціатива» присвячує дошки маловідомим африканцям та азійцям. Усе це ― щоб «показати місцевим мешканцям широту розмаїття світової культури, мотивувати до повсякденної праці та протидіяти пропаганді «русского міра», адже деякі з героїв табличок були антикомуністами. Іще ці дошки «розширюють світогляд людей, а потенційно можуть мати й інші позитивні практичні наслідки».

Після аналізу сукупності різних факторів вирішено постановити, що донати «Бабелю» сприятливо відображаються на загальній кількості цікавих матеріалів, а також можуть мати й інші позитивні наслідки (обіцяємо обійтися без дощок).