Тексти

Ашрафа Гані прославила книжка про те, як реформувати держави-невдахи. Він вирішив врятувати Афганістан, однак «підручник» не спрацював ― історія президента, який передав країну талібам

Автори:
Антон Семиженко, Катерина Коберник
Дата:

Getty Images

Експрезидент Афганістану Ашраф Гані, який 15 серпня втік із країни ― відомий на весь світ науковець. У 2006 році він був кандидатом на посаду голови ООН, а у 2008-му написав книгу «Як полагодити держави-невдахи». Коли у 2014-му Гані обрали президентом Афганістану, в країні та світі сподівались, що він втілить свої ж поради й приведе зруйновану війнами країну до благополуччя. Однак днями Афганістан захопив терористичний рух «Талібан», а Гані залишив країну. Оглядач «Бабеля» Антон Семиженко прочитав його книгу, вивчив біографію і розповідає, як великі мрії Ашрафа Гані обернулися великою поразкою.

1.

Липень 2005 року, на сцені TED стоїть чоловік у помʼятій, заправленій в штани сорочці. Він розповідає про причини неефективності держав і «ліки» від цих проблем. Лекція швидко стає популярною ― зараз у відео близько двох мільйонів переглядів, її переклали кількома десятками мов, у тому числі українською та російською. Лектора звати Ашраф Гані. Зараз його знають як експрезидента Афганістану, який кілька днів тому вилетів із країни і зник.

Гані народився у 1949 році в сімʼї впливового афганського чиновника. Батько активно вкладав гроші в освіту хлопчика. Гані закінчив одну з найкращих шкіл тогочасного Кабулу і два роки провчився у школі в США. Потім вивчав антропологію в Бейруті та Кабулі, а в 1977-му знов виїхав до Сполучених Штатів на навчання з чіткими планами повернутись за два роки. Планам завадила окупація Афганістану радянськими військами. Гані залишився в Америці і збудував там успішну наукову карʼєру.

У Каліфорнійському і Гарвардському університетах він досліджував, як культурні особливості різних суспільств впливають на їхні держави. Для цього Гані провів рік у Пакистані, досліджуючи місцеві медресе ― духовні школи, випускники яких потім займають у державі високі посади. Рідний Афганістан він побачив лише у 2001-му, коли внаслідок американського вторгнення там ліквідували режим талібів. Гані, який на той момент був економістом Світового банку, очолив Міністерство фінансів нового уряду.

«У моїй країні панують економіка наркотиків та мафія, підручники тут не працюють, ― казав він у TED-лекції. ― Світ глобалізується, відстані скорочуються в усіх сенсах. А в нас інфраструктура настільки зруйнована, що до міста, куди в моєму дитинстві можна було доїхати за три години, тепер їдуть пів доби».

У лекції Гані був рецепт виходу з цієї ситуації. Замість раз засипати країну міжнародною гуманітарною допомогою ― методично приділяти їй увагу й надати фахівців, які б курували зміни. Виділяти гроші лише за певних умов і пильно слідкувати, як їх витрачають. Не фінансувати поліцію, яка боролася б із криміналом, а створювати робочі місця.

«Ви хочете, щоб Афганістан перестав виробляти опіум? Є рецепт: дайте нам текстиль. Закуповуйте його в нас із нульовим митом ― і фермери залюбки вирощуватимуть не мак, а бавовну, ― казав Гані. ― Дайте нам заробити. У жодній країні, де середня зарплата перевищує тисячу доларів, немає масового виробництва наркотиків».

Ашраф Гані добре знав, про що говорив. Працюючи міністром фінансів, він залучив у Афганістан значні обсяги міжнародної фінансової допомоги: сам він запевняв, що йдеться про 26 мільярдів доларів. Однак те, як витратили ці кошти, його не влаштовувало. Після відставки у 2004 році Гані у співпраці з ООН та Світовим банком їздив по інших проблемних країнах, намагаючись зʼясувати, чому там не вдається нормалізувати життя. За два роки після тієї відомої лекції він написав «підручник», якого йому самому бракувало. Ця робота принесла йому всесвітню славу ― от тільки тепер її назву згадують з іронією. Книжка Гані називається «Як полагодити держави-невдахи».

2.

Це наукова робота, однак читати її легко: Гані щедро ділиться цікавими прикладами зі своєї практики. Розповідає, як ООН на початку нульових заснувала в Афганістані цілу авіакомпанію для перевезення своїх спеціалістів. На проєкт пішло 300 мільйонів доларів ― тоді як державний перевізник жив у злиднях. Хіба не краще було б витратити ці гроші на модернізацію афганської авіакомпанії, дивується автор.

Він звертає увагу, що Захід, допомагаючи грішми, часто не слідкує за тим, як і на що їх витрачають. Приміром, недоцільні витрати в програмі для Іраку «Нафта в обмін на продовольство» становлять майже два мільярди доларів ― пів мільярда Ірак заклав на перевезення продуктів країною, що в реальності коштувало істотно менше. Послуги на мільярд доларів взагалі не надавались.

Одразу після публікації книжку хвалили відомі інтелектуали — зокрема, політолог Френсіс Фукуяма та економіст Ернандо де Сото. Її перевидавали вже кілька разів і переклали більш ніж на десяток мов.

University of Oxford

Західний світ має своє розуміння потреб таких країн, і часто воно далеке від реальності, запевняє Гані. До прикладу, міжнародні донори активно інвестують у початкову шкільну освіту, але значно менше в університети: мовляв, вища освіта — це розкіш, на яку варто витрачатися лише згодом. Але де тоді брати фахівців для управління державою?

На думку Гані, від міжнародних донорів «країни-невдахи» насамперед чекають допомоги в розбудові державного апарату, простіше — грошей і кадрів. «Міжнародні агенції в Афганістані платять своїм працівникам тисячу доларів на місяць, а уряд може платити 80. Як за таких умов привабити тямущих фахівців? ― бідкається Гані у книжці. ― За такої ситуації у владі залишаються дилетанти та хабарники». Саме тому, вважає автор, так звана «арка кризи» ― ряд країн у Африці, на Близькому Сході й Південно-Східній Азії ― попри всю увагу до них міжнародних організацій ніяк не може вибратися з бідності.

Однак рецепт успіху існує. На думку Гані, країни, які скористались своїм шансом — Ірландія в 1990-ті, Сингапур і повоєнна Європа. Вони отримали «розумні» гроші і використали їх так само з розумом. Врешті-решт, переконаний Гані, ідеальна держава — це не так складно. Вона має забезпечити верховенство права й рівний доступ громадян до ресурсів країни, інвестувати в освіту населення й бути медіатором між усіма групами впливу.

Книжка стала хітом у колах науковців та політиків. Чимало з описаних Гані підходів взяли в роботу, а самого науковця розглядали кандидатом на посаду Генерального секретаря ООН. Однак він обрав карʼєру політика в Афганістані.

3.

Четвертого грудня 2014 року Ашраф Гані різко зривається на крик. «Це випадкові люди! Ми були успішним народом за пʼять тисяч років до «Талібану» й будемо успішними ще пʼять тисяч років після них!» ― із люттю вигукує він. Модератор зустрічі, представник респектабельної аналітичної організації Chatham House, ніяковіє. На щастя, за хвилину Гані вже майже спокійний.

Це була вечірня зустріч Гані з журналістами після присвяченого Афганістану форуму в Лондоні. Там Гані виступав у новій ролі ― президента країни. Він виграв у червні з невеликим відривом від конкурента і в свої 65 став найстаршим президентом Афганістану в історії. Його обрали на нетипових для країни демократичних виборах та одразу назвали «людиною, яка збудує новий Афганістан».

І на лондонському форумі, і на вечірній зустрічі Гані запевняв: він знає, як «полагодити» країну. Як дати освіту 70 відсоткам неписьменних людей, як зменшити виробництво опіуму, як припинити терор. «Закупівельники опійного маку платять фермеру 17 доларів на добу. Найбільша урядова програма платить їм два долари на добу. Легко зрозуміти, що вони обирають, ― казав тоді президент. ― Що робити? Я звертаюсь до великих компаній: Walmart, Tesco, інші виробники та продавці ― зверніть увагу на Афганістан, купуйте наші товари, розміщуйте в нас хоч якесь виробництво. Лише так ми зможемо вирішити численні афганські проблеми, які впливають на весь світ».

2018 рік, центр Кабулу. Збирачі виловлюють із головної річки міста (теж називається Кабул) те, що можна здати на переробку. На узбережжі річки й під мостами Кабулу часто можна помітити героїнових наркоманів: їх у столиці кілька десятків тисяч.

Getty Images

У ті роки Гані мав імідж науковця, «який знає рецепт виходу з кризи». Його шанували за звичку щодня прокидатись о пʼятій ранку для того, щоб почитати звіти уряду та роботи з антропології. За увагу до освіти: за його правління активно розвивались Американський університет Афганістану та Кабульський університет. За повагу до прав жінок ― емансипації майже всю свою публічну діяльність присвячувала дружина президента. Однак чимало планів зруйнувала інша риса Гані, яка проявилась на вечірній зустрічі в Лондоні ― його вибуховий характер.

За словами чиновників, яких цитує The New York Times, засідання уряду за участі Гані нерідко перетворювались на сварки. Обурити його могла будь-яка дрібниця ― й він не цурався принижувати колег. Поступово охочих полемізувати з ним ставало менше. Чиновники звільнялись, а ті, хто лишалися, говорили тільки частину правди, аби не дратувати президента.

За словами місцевих, Гані виявився зверхнім і далеким від буденних афганських турбот. Говорив про високі концепції, оперуючи фразами на кшталт «консультативні процеси» чи «кооперативні структури», тоді як навіть у Кабулі залишались проблеми з електрикою та санітарією. Зрештою, довкола Гані у владі сформувалось щільне коло соратників, які були в першу чергу лояльними до нього. Як пише The New York Times, президент «як мінімум закривав очі на корупцію серед найвищих чиновників». І попри агресивний піар і численні плакати з його зображенням, для більшості афганців він залишався далеким і незрозумілим.

4.

У липні 2020 року Гані дав велике відеоінтервʼю проєкту TED. Ведучий ставив нескладні питання і президент із задоволенням розповідав про свої перемоги. «Коли я тільки потрапив до Афганістану в 2001-му, було проблемою знайти пʼятьох людей, які б грамотно писали, ― казав він. ― Зараз наша література розквітла. Як і інші мистецтва».

Однак успіхи, які описував Гані, затьмарювалися проблемами Афганістану, про які розповідали інші оглядачі. Наприклад, про те, що виробництво опійного маку досягло рекордних обсягів. Що після початку пандемії коронавірусу відсоток людей, які живуть за межею бідності, виріс із понад 50 відсотків до 73. Про корупцію, яка ніколи не була секретом для простих людей, і нікуди не зникла після приходу Гані. Чи про те, що коли американці виводили з Афганістану свої війська, Міністерством оборони Афганістану керував чоловік, який через численні травми внаслідок нападу на нього не міг активно працювати.

Пʼятнадцятого серпня 2021 року ― невдовзі після того, як бійці «Талібану» зайшли в Кабул ― Гані вилетів із країни. Із ним були члени родини й найближчі соратники. Однак ані точна кількість людей на борту літака, ні пункт його призначення невідомі ― як і те, де Гані перебуває сьогодні, 17 серпня. Після зникнення він опублікував єдине повідомлення у своєму Facebook, де пояснив втечу з країни бажанням не наражати кабульців на небезпеку. Мовляв, якби він був у місті, це призвело б до кровопролиття.

Зараз про Гані-реформатора вже не згадують. Колишні соратники називають його зрадником. А власник найпопулярнішого афганського телеканалу Tolo TV Саад Мохсені вважає, що «люди плюватимуть на його могилу ще сотню років».

«Бабель» не зникне в ключовий момент, але до нього ще треба дожити — відправ нам донат!