Мамочка! Колонка Роксани Рублевської про те, яке це: коли ти народила, а навколо — Україна. Серія шоста (остання): самиці в зграї

Журналістка Роксана Рублевська прийшла працювати в «Бабель» у липні 2019 року на посаду кореспондента відділу «Культура». Їй доводилося писати про Голодомор, український реп і письменника Василя Шкляра. У грудні Роксана звільнилася. А в серпні 2020 року в неї народився син — після чого Роксана переконалася, що ніщо з пережитого нею в редакції «Бабеля» (включно з українським репом і письменником Василем Шкляром) не йде у жодне порівняння з тим, що переживає молода мама. Вона повертається до нас, щоб розповісти про те, як це: коли ти народила, а навколо — Україна. Історія Роксани буде виходити на «Бабелі» щочетверга — ось шоста серія.

Запросили мене днями в компанію дам, що народили. Компанія невелика. Я — найменш надійна. Решта дам — цвіт нації. Настільки заможні, що це не дай бог: роками вбирали в себе блага і тренінги з витонченого утриманства.

Перші пів години було нудно. Дами пересолювали обличчям, роблячи одна одній компліменти, але потім випили, по черзі занюхали маленькою собакою і почали самостверджуватися. Тут доречно сказати, що, на відміну від чоловіків, які міряються біцепсами, як десантники (чия штурмова бригада крутіша), а потім все одно йдуть купатися у фонтані в обнімку, жінки самостверджуються інакше. Вони спочатку погоджуються, що всі ми класні, а потім однією фразою перетворюють твою самооцінку на радіоактивний попіл.

Від близькості до світських левиць комунікативні здібності почали мене підводити. Мовчу, захоплююся їхнім раціоном, подорожами на Юпітер до обіду і тим, як багато людей ці розкішні молоді лані рятують від безробіття. Наймають навіть консультантів з підбору консультантів.

Раптом мова зайшла про те, як кому чоловіки піднімали настрій під час вагітності. Дами пожвавішали і давай навперебій розповідати про перли і букети, від яких ламалися вантажні ліфти. Черга дійшла і до мене. Я так розхвилювалася, що забула все, чим була не проти похвалитися. Але оскільки в театральному університеті на предметі «Риторика» мене вчили не затягувати паузу, довелося діяти. На думку не спадало нічого путнього, тому я вирішила, що саме час розповісти історію про кокос. Кокос із пальми, звісно.

Я купила кокос, який ми весь вечір не могли розколоти. Чоловік припустив, що це зовсім не кокос, а маленький інопланетянин, і, можливо, якщо ми його зʼїмо, за нами прилетить міжгалактичний суд, а тут і від земного суду подалі тримаєшся. Але я все-таки наполягла на акті міжгалактичного канібалізму.

Час наближався до опівночі. Щоб не будити сусідів стуком молотка, ми вийшли з дому і спробували розбити кокос на вулиці. Ми стукали довго, але кокос залишався цілий. Розглядали безліч варіантів, зокрема й надіти на кокос пояс шахіда й підірвати, але найгеніальніша ідея належала, звісно ж, мені. Потрібно покласти кокос у пакет, туди ж камінь для надійності — і кинути пакет з пагорба в парку. Від падіння з висоти кокос точно має розколотися. Ми піднялися на пагорб і закинули пакет так хвацько, що в темряві його загубили. Пошуки не дали результату — ми тільки зголодніли і ще я наступила на мертвого голуба. Після цього випадку ми вперто чекаємо, коли на пагорбі нарешті виросте кокосова пальма і наше фінансове вливання можна буде вважати вигідним. Хотілося б не їхати до волохатих пальм у відпустку, а спостерігати їх з вікна.

Я закінчила. Повисла незручна пауза, після якої модераторка зустрічі, рудоволоса дівчина з накладними віями, врятувала ситуацію: «І до речі, про відпустку. Нещодавно ми відпочивали з чоловіком в Залізному Порту і захворіли на кишковий грип. Просрали всю відпустку, так би мовити».

У компанію мене, звісно, більше не запрошували. Але й сказати, що обісралася найбільше я, теж було б несправедливим.