Чому підлітки непередбачувано поводяться та ділять світ на чорне та біле? Як їх зрозуміти? Уривок з нової книги «Як допомогти дівчинці-підлітку»

Сьомого травня у видавництві Vivat вийшла книжка «Як допомогти дівчинці-підлітку». У ній американська психологиня Мері Пайфер та її донька, адвокатка Сара Пайфер Ґілліам розповідають про основні проблеми, які мають дівчата у підлітковому віці. А ще — дають поради, як з ними впоратися. З дозволу видавництва «Бабель» публікує уривок з книги — про те, чому підлітки непередбачувано поводяться, доводять все до абсурду, та як їм допомогти.

Більшість дітей раннього підліткового віку не здатна мислити абстрактно. Найрозумніші з них лише починають перехід до формального системного складу мислення і здатності чинити це абстрактно та гнучко. Їхня незріла свідомість ускладнює спілкування з ними. Підлітки вбачають глибокий зміст у побіжних зауваженнях, переоцінюють погляди, кинуті мимохідь. Вони можуть не знати, як сказати про важливе.

Конкретність мислення дівчат можна помітити хіба що в їх непереборному бажанні класифікувати інших. У дев’яностих роках людей ділили на вундеркіндів, мажорів та качків. Категорії однієї дівчини містили «розумніший за тебе» — принизливий термін для поетів і художників, що навчалися в її школі. Інша поділила людей на християн та нехристиян, а ще інша — на альтернативних, неальтернативних і таких, які прагнуть стати альтернативними.

Дівчатка-підлітки — максималістки, які бачать світ чорно-білим, проминаючи відтінки сірого. Життя або чудове, або не варте того, щоб жити. Школа — або суцільна мука, або місце, де все просто фантастично. Інші люди або видатні, або жахливі, і самі вони теж або чудові, або жалюгідні невдахи. Дівчина може назвати себе «богинею соціуму», а наступного дня — «закінченою занудою». Це коливання сприйняття власного «я» означало б неабияке порушення в дорослого, але в підлітковому віці для дівчат це звичайна річ.

Дівчата також надмірно узагальнюють своє мислення, вони можуть дійти висновку з одного випадку. Один конфлікт означає: «У мене нема друзів». Одна хороша оцінка — «Я найрозумніша в школі». Відверте зауваження може стати пророцтвом, обвинувальним актом або діагнозом. Моя пацієнтка в дев’яностих роках вирішила стати медсестрою, позаяк її дядько сказав, що в неї є хист до медицини. Коли я навчалася у восьмому класі, мій учитель повернув мій перший вірш, написавши на весь аркуш слово «банально». Я відмовилася від свого наміру стати письменницею більше ніж на двадцять років.

Ця схильність до надмірного узагальнення ускладнює спілкування з дівчатками-підлітками. Побачивши лише один приклад, вони стверджуватимуть:

— Усім, кого я знаю, дарують нове авто на шістнадцятий день народження.

Вони переконані, що кожна дівчина у світі їздить до школи в автівці, коли їй виповнюється шістнадцять років. Юнки не так маніпулюють, як щиро вірять, що один випадок може узагальнити цю подію.

Дівчатка-підлітки мають те, що один психолог назвав синдромом уявної аудиторії. Їм здається, що за ними спостерігають інші, вони переймаються найменшими подробицями свого життя. Наприклад, донька моєї подруги дуже засмутилася, завваживши, що її мати хотіла взяти бінокль на футбольний матч.

Вона сказала своїй мамі:

— Усі діти знатимуть, що ти стежиш за кожним моїм рухом.

Іще одна моя подруга розповіла мені, як зіпсувався настрій у її доньки, коли вона з’явилася на шкільній конференції, де та, одягнена в джинси та толстовку, виступала перед аудиторією.

Дванадцятирічна дівчина розповідала, як соромно ходити на вистави з матір’ю. Бо, наприклад, її мати плескала в долоні, високо здійнявши руки. А коли вона отримувала особливе задоволення, то голосно кричала: «Браво!»

Моя пацієнтка сказала:

— Мені соромно дивитися на неї, коли вона так поводиться. Усі бачать, що це відстій.

Дівчатка-підлітки на все реагують емоційно. При цьому вони щиро вірять у те, що лише їхні міркування з того чи того приводу є істинними і саме в них закладена правда. Якщо підліток відчуває себе занудою, він справді зануда. Якщо дівчина відчуває, що її батьки несправедливі, вони справді несправедливі. Дівчата мають обмежену здатність відрізняти факти від почуттів. Мислення є магією в тому розумінні, що воно може творити дива.

Юнки мислять егоцентрично. Тобто вони не в змозі зосередитися на чиємусь досвіді, окрім свого. Батьки часто сприймають цей егоцентризм як егоїзм. Але це не вада характеру, а лише стадія розвитку. Батьки в дев’яностих роках скаржилися, що їхні доньки не дуже переймалися тим, щоб допомогти батькам у домашніх справах, але стверджували: «Я тут виконую геть усю роботу».

У шістдесяті роки багато дівчат-підлітків уважали себе неймовірно сміливими. Вони відмовлялися користуватися в автівці пасками безпеки, не думали, що можуть завагітніти. Але й 1994 року я помічала в дівчатах подібне хизування. Так, одна пацієнтка, яка працювала волонтером у реабілітаційному центрі, розповідала про нещасні випадки з пацієнтами. Одного разу після особливо сумної історії з хлопчиком її віку я не стрималася:

— Ну, принаймні тепер ти пристібаєш пасок безпеки?

Вона здивовано подивилася на мене та сказала:

— Та ні. Я просто не потрапляю в аварії.

Утім, подібна зухвалість у вчинках, мовляв, зі мною нічого лихого не станеться, траплялася тоді вже значно рідше.

Її руйнували травми, що їх отримували дівчата або їхні подруги. Більшість дванадцятирічних дітей знала, що може постраждати. Діти читали газети й дивилися телебачення. Мої пацієнти частіше говорили про смерть, їм частіше снилися жорстокі сни, з’являлися моторошні фантазії, вони більше боялися за своє майбутнє.

Не слід надто спрощувати цю тему. Деякі діти почуваються значно безпечніше за інших унаслідок певних причин. Так, Лорі, маючи прекрасних сусідів і стабільну сім’ю, не була така вразлива, як Шарлотта зі своєю історією всіляких травм. Усвідомлення небезпечності, яку таїть світ, може відбутися за одну ніч або бути процесом поступовим. Та сама дівчина може мати дві різні думки протягом одного тижня. То вона зачинить двері і схвильовано говоритиме про небезпеку, а то враз повірить, що зможе дати відсіч будь-якому нападнику. Але до 1994 року підлітки вже не почувалися невразливими так, як це було під час мого дитинства, і навіть за десять років до 1994-го.

У дівчат з’являються болісні думки, уривчаста інформація, вони заплутуються в тому, що правильно, а що згубно для їхнього «я». Спокуса полягає в тому, щоб відокремитися від усіх, спростити, уникнути тяжкої роботи з вивчення й розуміння сенсу свого досвіду. Дівчата, які оперують фальшивим «я», часто перетворюють світ на місце, яким легше керувати, коли спотворюєш реальність. Одні шукають захисту в усіляких культах, де прийматимуть усі рішення за них. Інші програмують себе на анорексію і зводять усю складність, що може трапитися в житті, до однієї проблеми — проблеми ваги. Ще інші, як, приміром, Шарлотта з дев’яностих років, намагалися не думати про своє життя. Вони уникали його осмислення й шукали подібних собі супутників. Вони уникали й батьків, які намагалися підштовхнути їх до осмислення своїх дій. Шарлотта надто піддавалася впливу однолітків в ухваленні рішень. Вона була судном без кіля, яке рухається будь-куди залежно від напрямку вітру. У неї не було провідної зірки, уміння зосереджуватися на справжніх потребах.

Дівчатам, які залишаються на зв’язку зі своїм справжнім «я», так легко це не дається. Вони також помиляються, зазнають розчарувань і страждають. Але їм важливо зрозуміти своє життя. Юнки думають про свій досвід, не відмовляються від спроб вирішувати суперечності, установлювати зв’язки між подіями. Їм інколи потрібна допомога батьків, учителів чи психологів. Дівчата читають, ведуть щоденники. На їхньому життєвому шляху траплятимуться помилки, вони можуть неправильно витлумачити ту чи ту подію, але юнки, які мають справжнє «я», беруть на себе відповідальність дослідити та зрозуміти свій досвід.

Лорі дослухалася до себе, щоб ухвалити те чи те рішення. Вона міркувала над проблемою, намагаючись розв’язати її якнайкраще. Після цього вона ставала відносно стійкою до тиску однолітків. Лорі кермувала, а не дрейфувала, рішуче діяла, виходячи з того, що для неї мало сенс.

Редакція «Бабеля» не поділяє світ на чорне і біле. Хоча ваші донати — це безумовне добро.