Посол Ізраїлю в Україні виступає проти стадіону імені Шухевича в Тернополі, бо той служив у німецьких військах. Це правда? Де служив Шухевич і чи причетний він до Голокосту? Розповідаємо деталі біографії керівника УПА

П’ятого березня міськрада Тернополя вирішила назвати іменем головнокомандувача УПА Романа Шухевича міський стадіон. За кілька днів протест висловив посол Ізраїлю в Україні Джоель Лайон, заявивши, що Шухевич служив у батальйоні шуцманшафту СС. Мер Тернополя Сергій Надал відповів, що родина Шухевичів під час війни переховувала в себе сусідську єврейську дівчину, врятувавши їй таким чином життя. В українському МЗС заявили, що подібні дискусії — завдання істориків, а не дипломатів. Що таке шуцманшафт СС і чим займався 201-й батальйон? Чи мав Роман Шухевич німецьке військове звання? Як він ставився до євреїв і чи здійснювали його підлеглі злочини проти них? Чи дійсно він допоміг врятуватись єврейській дівчинці? Відповідаємо на основні питання разом з істориком Іваном Патриляком.

Шухевич служив у німецьких військах? Посол Джоель Лайон написав у Twitter, що Роман Шухевич був гауптманом 201-го батальйону шуцманшафту СС. Йдеться про підрозділи так званої допоміжної поліції, які діяли в тилу Третього рейху на недавно захоплених землях. Вони, в основному, супроводжували цінні вантажі, охороняли будівлі, патрулювали територію, а також протидіяли партизанам. У 201-му батальйоні було близько 600 людей, він діяв протягом 1942 року на сході сучасної Білорусі, між Могилевом та Вітебськом. Там партизанський опір був особливо сильним, їм протистояли армійські підрозділи СС — ішли повноцінні воєнні дії. Більшість у батальйоні складали українці, що роком раніше служили в легіонах «Нахтігаль» та «Роланд».

Як українці потрапили на схід Білорусі? Якщо вірити спогадам члена батальйону Михайла Хом’яка — їх обманула влада Рейху. Втім, варто згадати причини створення «Нахтігаля» й «Роланда» й участі українців у них. Ці легіони — одні з перших іноземних у німецькій армії, їх створили ще до початку радянсько-німецької війни. Так вермахт прагнув посилити свій штат бійцями, які мали підстави не любити радянську владу. Створення обох легіонів активно лобіювала Організація українських націоналістів під керівництвом Степана Бандери, ОУН(б). Націоналісти сподівалися, що легіони стануть базою для збройних сил майбутньої незалежної України.

Влада Рейху з часом дала зрозуміти, що суверенна держава на території України їй не потрібна. Тридцятого червня 1941 року «Нахтігаль» у складі німецьких військ увійшов до Львова і, зокрема, взяв під охорону будівлю радіостанції, в ефірі якої того ж вечора проголосили Акт відновлення української державності. Німці вимагали відкликати акт, заарештували Степана Бандеру — і вже у липні в ОУН(б) заявили, що за нових обставин існування «Нахтігаля» й «Роланда» недоцільне. У серпні обидва легіони вивезли з фронту до Німеччини, формально ліквідували, а бійців невдовзі перевели на тренувальну базу — перевчатись на поліцейських. Двадцять першого жовтня з них сформували 201-й шуцманшафт-батальйон.

Українці знову висунули вимоги: визнати окрему державу, звільнити політв’язнів, залучати батальйон лише до операцій на території України. Рейх вимоги не виконав і поставив бійців перед вибором: або підписати річний контракт із 1 грудня 1941 року, або йти працювати в трудові табори. Більшість обрала перший варіант.

У березні 1942 року батальйон завантажили в поїзд і повезли нібито в Україну. Однак невдовзі бійці з’ясували, що їдуть не через Краків, що є логічною зупинкою в дорозі до Львова, а північніше — через Варшаву. Причиною німецькі організатори переїзду назвали зруйнований міст: мовляв, це просто об’їзд. Однак наступною зупинкою виявився вже Мінськ.

Роман Шухевич був одним із сотників — керівників підрозділу в «Нахтігалі». Це було умовне внутрішнє звання, надане ОУН(б). Так само в статусі сотника він відправився в Білорусь.

Чи мав Шухевич німецьке військове звання? Навряд чи. На це питання «Бабелю» відповідає Іван Патриляк — доктор історичних наук, декан історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. У 2004 році Патриляк написав монографію «Військова діяльність ОУН(б) у 1940—1942 роках».

«Гауптман — німецький еквівалент слова «сотник». Німцям же треба було якось називати Шухевича — от і використовували це слово. Але це не означає, що Шухевич мав формальне звання в німецькій армії. Щоб пересвідчитись у цьому, знайдіть будь-яку його фотографію з тих часів і придивіться до погонів. Вони «чисті», там нічого немає. В українців, які були в «Нахтігалі», від початку погони «чистими» були, ніяких німецьких звань. Єдиною ознакою, за якою рядові українці відрізнялися там від старшин, було взуття. Рядові мали обмотки й черевики, старшина — чоботи. Але взуття теж зовсім не доказ якогось німецького звання, це просто внутрішнє розрізнення. Тому ті, хто називає Шухевича гауптманом — нехай покажуть його фотографію з погонами гауптмана», — розповів Патриляк.

У людей на фото, яке продемонстрував Джоель Лайон, на місці погонів — порожньо.

Чи брав 201-й батальйон участь у Голокості? Не виключено, однак документальних доказів цьому немає.

«Цей батальйон був у складі десятитисячного підрозділу, який «розкидали» територією 50 на 50 кілометрів, він був розосереджений. Хто з українців конкретно чим займався, зараз встановити складно. В основному вони охороняли залізниці, адміністрації та боролися з партизанами. Теоретично могло бути й так, що командування регіону направляло поліцейських і на набір остарбайтерів, і на знищення гетто чи евакуацію місцевих. Але це лише припущення. У спогадах бійців, які мені траплялися, цього немає. Проте ті, хто має голову на плечах, ніколи цього й не напишуть. Офіційних документів Рейху про те, що «така-то рота, такий-то взвод були задіяні в такому-то», я не бачив. Якихось інших реальних доказів мені не траплялось теж», — пояснює Іван Патриляк.

Першого грудня 1942 року батальйон розформували. Роман Шухевич перейшов на нелегальне становище й почав формувати УПА, яка боролась як із радянськими, так і з німецькими силами.

Чи підтримував Шухевич винищення євреїв? У внутрішніх документах ОУН(б), до якої він належав, євреї нерідко згадуються в негативному ключі. Так, в інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни», серед іншого, йшлося: «В часі хаосу й замішання можна дозволити собі ліквідацію небажаних польських, московських та жидівських діячів, особливо приклонників большевицько-московського імперіалізму». У прикладах агітаційних текстів, наведених в інструкції, євреїв, поляків та росіян звинувачували в експлуатації українського народу.

Однак жодних ворожих щодо єврейства заяв чи вчинків безпосередньо Романа Шухевича не зафіксовано. Коли в 1941 році «Нахтігаль» вступив до Львова, перед тижневою відпусткою 1—7 липня Шухевич, як згадував у книжці «Нахтігаль» в запитаннях і відповідях» підстаршина легіону Мирослав Кальба, порадив своїм підлеглим: «Не беріть нічиєї крові на руки. Не допускайтеся жодних злочинів чи помсти на цивільних, бо не наша справа займатися цим».

Що це за історія з порятунком сім’єю Шухевичів сусідки-єврейки? Син Романа Шухевича Юрій у кількох інтерв’ю згадував про Ірину Райхенберг, яка з вересня 1942-го по лютий 1943-го нібито потай жила в будинку Шухевичів.

«Її сім’ю знала ще моя бабуся. Старшу сестру Ірини якось спіймали німці — і, безумовно, розстріляли. Її мама попросила мою: «Пані Наталю, візьміть її — може, вона хоч спасеться». А мама віруюча, християнка. Коли німці робили ці акції, казала: «Та ж вони також люди. Хіба ж так можна?» І взяла малу. Сім років їй було», — розповідав Юрій в інтерв’ю Дмитру Гордону.

Навесні 1943 року німці заарештували Наталю Шухевич, однак про переховування єврейської дитини не дізналися. Щоб більше не наражатися на небезпеку Роман Шухевич, за словами сина, організував переправлення Ірини Райхенберг до монастиря біля містечка Куликів під Львовом. Її видали за сироту, нібито зробивши документи на «доньку загиблого радянського офіцера Ірину Василівну Рижко».

Утім, Іван Патриляк не впевнений у достовірності цієї інформації.

«Документів, які б стовідсотково це підтверджували, я не бачив. Є люди, які стверджують, що це правдива історія, і є люди, які кажуть протилежне. Тут треба ціле слідство проводити, як у кримінальній поліції», — каже він.

У 2007 році Віктор Ющенко надав Роману Шухевичу посмертно звання Героя України — і між Ізраїлем та Україною розгорівся скандал ще масштабніший за нинішній. Коли невдовзі Ющенко з офіційним візитом побував в Ізраїлі, там запевнили, що в місцевих архівах зберігається чимало доказів антиєврейської діяльності Шухевича. Однак у ході роботи спільної ізраїльсько-української групи, за словами її учасника, історика й політика Володимира В’ятровича, цих доказів так і не надали.