Понад 20 років американці помирають від опіоїдів, які їм продають як знеболювальні. За цим стоїть сімʼя фармацевтів-філантропів та елітні консультанти. Розповідаємо історію «опіоїдної епідемії» у США

З кінця 1990-х близько пів мільйона американців померли через передозування опіоїдами. Усе почалося з «Оксиконтину» — знеболювального, яке можна було купити у звичайній аптеці за рецептом лікаря. Насправді ж це був синтетичний героїн, який викликав сильну залежність. Його виробляла компанія Purdue Pharma, що належала піонерам медичного маркетингу, філантропам і меценатам — сімʼї Саклер. Фармацевти розгорнули масштабну кампанію — в хід пішли лобі в уряді та регуляторах охорони здоровʼя. Лікарям платили за те, щоб вони рекомендували препарат як нешкідливий і майже чудодійний засіб, а пацієнти поступово на нього «підсідали». Щоб збільшити продажі, найняли елітних консультантів зі світовим імʼям з компанії McKinsey. Ці факти зʼясувалися під час судових розслідувань за останні кілька років. Зараз Purdue Pharma банкрут, McKinsey співпрацює зі слідством і «здає» колишніх роботодавців, а сімʼя Саклер заслужила репутацію творців «імперії болю». Андрій Фаворов на прохання «Бабеля» розбирався в історії «опіоїдної епідемії», яка стала національною проблемою США.

Багато наркотичних речовин починали свій шлях як ліки

Морфій використовували як знеболювальне, героїном лікували кашель, а кокаїном — депресію, сифіліс та алкоголізм. Згодом зʼясувалося, що нічого конкретного ці речовини не лікують, але викликають сильну залежність. Лікарі, які прописували героїн пацієнтам наприкінці XIX — на початку XX століття, часто не знали, як саме діють ці препарати, і самі їх приймали.

Діючу речовину «Оксиконтину» — оксикодон — розробили в Німеччині у 1916 році як альтернативу морфіну. Хімічно оксикодон родич героїну, як й інші опіоїди. Він виявився досить потужним і викликав сильну залежність. Тому його довгі роки прописували тільки в найбезвихідніших випадках — від тяжкопоранених ветеранів Першої світової до онкохворих на останніх стадіях.

У гру вступають лікарі-маркетологи — брати Саклер

Брати Артур, Мортімер і Реймонд Саклер були лікарями-психіатрами, але відомі стали завдяки здібностям маркетологів. Головним талантом був старший брат Артур, який у 1940-х пішов працювати копірайтером у рекламне агентство. Додавши до медичного досвіду рекламний, Артур додумався до простого секрету успіху — просувати свої препарати потрібно не тільки потенційним пацієнтам, а й лікарям, які будуть їх прописувати. Слоган «Усе більше й більше лікарів обирають наші ліки» прекрасно спрацював серед медиків. У 1952 році брати купили невелику фармацевтичну компанію Purdue Frederick і стали випускати свої препарати під цим брендом.

Наприкінці 1950-х журналісти The Saturday Review зʼясували, що деяким лікарям, які рекомендували товари братів Саклер, за це платили. А багато експертів, на думку яких посилалися в рекламі, просто ніколи не існували. Але бізнес розширювався, а разом з ним і вплив. Товари Purdue ніби мимохіть згадували у своїх публічних виступах чиновники та політики. Наприклад, Генрі Велчу з Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA) за виступ на заході компанії Артур Саклер заплатив 300 тисяч доларів.

У 1960-х Артура запросили спеціалістом із просування в американську філію швейцарської фармкомпанії Roche. Він примудрився двічі продати американцям майже одне й те саме. Спочатку транквілізатор лібріум від тривожності. А потім майже аналогічний валіум, але вже «від усього» — безсоння, депресії, мігрені, алкогольної залежності та навіть проблем зі шлунком. «Експерти» рекомендували вживати валіум навіть людям без конкретного діагнозу — адже в будь-кого іноді болить голова або зʼявляється тривожність. Кампанія була настільки успішною, що валіум став найбільш прописуваним препаратом Америки й першим, чий обсяг продажів перевищив 100 мільйонів доларів.

У 1960—1970-х члени родини Саклер стали відомі як великі колекціонери історичних старожитностей, а також як меценати й філантропи. Вони робили щедрі пожертви Музею мистецтв «Метрополітен», Смітсонівському інституту, Лувру, Національній галереї та галереї Тейт у Лондоні, Гарвардському, Оксфордському, Кембріджському та Колумбійському університетам.

У 1990-х родина Саклер розробляє і просуває новий препарат — «Оксиконтин»

У 1987 році Артур помер, а Мортімер і Реймонд перейменували компанію у Purdue Pharma і продовжили займатися звичною справою. У 1990 році компанія почала розробляти «Оксиконтин» — знеболювальне на основі старого німецького оксикодону. До цього Purdue Pharma вже кілька років намагалася просунути на ринок «МС-Контин» на основі морфіну. Але він здобув репутацію «препарату для тих, хто помирає», і лікарі не хотіли прописувати його всім підряд. Тому для нового препарату Purdue вирішили змінити позиціонування.

Оксикодон не був слабший за морфін і викликав навіть більш серйозну залежність. Але це замовчували, тому публіці його можна було подати як прийнятну альтернативу іншим опіоїдам. Долучилася й важка артилерія з чиновників і медичних експертів, які у виступах і статтях у профільних журналах просували ключову тезу — «Оксиконтин» достатньо нешкідливий для того, щоб прописувати його не тільки в тяжких випадках, але й при середніх болях після травм та операцій.

У 1995 році «Оксиконтин» схвалило FDA. У тому ж році експерт FDA доктор Кертіс Райт, який проводив дослідження препарату, звільнився, а через два роки «виплив» уже як працівник Purdue.

«Оксиконтин» не залишав конкурентам шансу завдяки фамільним маркетологічним талантам братів Саклер. Компанія кинула величезні кошти на те, щоб переконати лікарів прописувати пацієнтам саме цей препарат. На тренінгах працівників навчали правильно відповідати на питання й заперечення тих медиків, які сумнівались. Тих, кого не вдавалося вмовити, намагалися купити запрошеннями на семінари в дорогих готелях і великими бонусами. Пацієнтам пропонували перший місячний курс таблеток безкоштовно.

Purdue щедро роздавала гранти на дослідження, спонсорувала медичні журнали та припиняла незручні розмови з допомогою лобістів у Конгресі США. А тим лікарям, які активніше за інших просували «Оксиконтин», оплачували відпочинок на Гаваях. На бонуси для лояльних медиків тільки у 2001 році компанія витратила близько 40 мільйонів доларів. До цього часу в США виписали вже шість мільйонів рецептів на «Оксиконтин», а доходи Purdue від продажів зросли до мільярда доларів на рік.

Пацієнти почали «підсідати» на «Оксиконтин» і судитися з компанією

Проблема була в тому, що пацієнти, наслухавшись від маркетологів Purdue і лікарів про відносну безпеку «Оксиконтину», починали підвищувати дозу. Не зробити цього було складно. Компанія стверджувала, що стандартної дози препарату достатньо на 12 годин, але на практиці дія «Оксиконтину» закінчувалася раніше. У пацієнтів починався синдром відміни, тобто проста «ломка». Вони або йшли до лікарів і просили підвищити дозу, або робили це самостійно. Поступово зʼявився чорний ринок «Оксиконтину», а в пацієнтів сформувалася стійка залежність.

Спочатку Purdue відбивалася від усіх звинувачень, стверджуючи, що всі померлі були наркоманами, які вживали препарат без будь-якого контролю. Але скоро позовів стало так багато, що замовчувати проблеми вже було складно. Один тільки адвокат Пол Генлі у 2003 році представляв інтереси пʼяти тисяч постраждалих від «Оксиконтину» в одній судовій справі. Тоді Purdue почали просто «затикати» всі позови грошима — клієнти Генлі, наприклад, отримали 75 мільйонів доларів на всіх. Син Реймонда Саклера Річард, який почав керувати компанією в 1999 році, публічно заявляв, що проти Purdue немає жодного успішного суду, тому що жодна справа до вироку так і не дійшла.

Ось один із тисяч таких прикладів. У 1999 році колишній шахтар Джеймс Крейг із Кентуккі після виходу на пенсію страждав від артриту і старих травм. Йому прописали «Оксиконтин». Дуже швидко Крейг перейшов із двох прописаних таблеток на сім. Коли лікарі перестали прописувати «Оксиконтин», він почав купувати знеболювальне нелегально. У 2003 році окружний суд відхилив позов Крейга до Purdue, адже він сам підвищував собі дозу. Зараз Крейгу 72 роки, і він дожив до предметного розгляду своєї справи. Багато жертв «Оксиконтину» — ні. А їхні родичі за роки тяганини самі втрачали здоровʼя та заощадження.

У 2007 році компанії все ж довелося сплатити 600 мільйонів і визнати, що оксикодон зрештою не слабший за морфін. Але в судових позовах усе ще жодним чином не фігурувала сімʼя Саклер. Проте продажі поступово почали падати. Лікарі, налякані позовами, виписували «Оксиконтин» усе рідше, потерпілих і незадоволених було все більше.

Фармацевти найняли елітних консультантів

У середині 2000-х Purdue звернулася до McKinsey & Company — однієї з найстаріших і найшанованіших консалтингових компаній, яка працює з корпораціями та урядами в усьому світі. Перед консультантами поставили завдання — підняти продажі за будь-яку ціну, і фахівці з McKinsey з ним упоралися.

По-перше, вони проаналізували всю карту продажів «Оксиконтину» й порадили активніше працювати з лікарями, які частіше за інших прописують його будь-яким категоріям пацієнтів, зокрема і тим, хто обійшовся б і слабкими знеболювальними. До кінця 2000-х для багатьох лікарів препарат став головним джерелом доходу, а їхні клініки перетворилися в центри з призначення оксикодону. От із ними McKinsey й радили працювати насамперед, ігноруючи тих, хто сумнівається, збільшувати бонуси і змушувати активніше прописувати препарат.

По-друге, консультанти порадили збільшити стартове дозування. «Оксиконтин» виробляли в трьох дозуваннях — 10, 80 і 160 міліграмів. Зазвичай, усі пацієнти починали з 10 міліграмів, але за новим планом курс можна було почати і з 80. Тепер люди «підсідали» швидше — щоправда, і швидше помирали. Проте зростав прибуток.

По-третє, McKinsey склали рекомендації для публічного позиціонування «Оксиконтину» та роботи з негативною реакцією. На претензії матерів, чиї діти-підлітки стали залежні від препарату, потрібно було відповідати, що натомість він добре знімає сильний біль. А новим аргументом на користь препарату стало твердження, що він знижує стрес, робить пацієнтів оптимістичними та менш чутливими. Тому матерям, чиї діти померли від передозування «Оксиконтином», представники Purdue рекомендували боротися з тривогою і депресією за допомогою тих самих ліків.

І, нарешті, ще одна глобальна порада, яку американські журналісти потім назвуть «жахливою». У системі споживання «Оксиконтину» була ще одна сторона, яка до кінця 2000-х почала зазнавати збитків — безпосередні дистрибʼютори, аптеки. Потерпілі пацієнти більше не поверталися до них за покупками. Тому Purdue за порадою McKinsey пропонувала їм дисконтні знижки — понад 14 тисяч доларів за кожного померлого пацієнта. Більш того, щоб закладати в бюджет компанії суми знижок, McKinsey включали в план приблизну кількість пацієнтів, які можуть померти найближчим часом.

Усе це мало підняти прибуток від «Оксиконтину» на 200—400 мільйонів доларів за рік. А самі McKinsey заробили своїми порадами 35 мільйонів.

«Золотий вік» Purdue Pharma закінчився, з ними судиться майже вся країна

Для Purdue все змінилося у 2010-х, коли позови проти компанії почали подавати міста, округи, штати й навіть племена корінних американців. У 2015 році до суду подав колишній генеральний прокурор штату Кентуккі Ґреґ Стамбо, чий двоюрідний племінник помер від передозування «Оксиконтином». Тоді Purdue знову відбулася 24 мільйонами доларів штрафу.

Але вже до 2018 року з компанією судилося 45 штатів, а Конгрес США почав розслідувати звʼязок Purdue і Всесвітньої організації охорони здоровʼя. Виявилося, що завдяки лобістам компанії ВООЗ підкоригувала свої рекомендації й радила призначати сильні опіоїди пацієнтам, оминаючи більш легкі, на кшталт кодеїну. Тоді ж на судах випливла й інформація про участь McKinsey в просуванні «Оксиконтину».

У червні 2018 року генеральний прокурор штату Массачусетс Маура Гейлі подала в суд уже не тільки на Purdue, а й особисто на сімʼю Саклер. У неї на руках були документи, які підтверджували, що власники були добре обізнані зі справами компанії і знали про вплив «Оксиконтину» на здоровʼя.

Судові справи підкосили Purdue на новому етапі розвитку — вони саме виводили «Оксиконтин» на світовий рівень, запускаючи рекламні кампанії в Мексиці, Китаї та Бразилії. Але замість цього компанії у 2019 році довелося оголосити себе банкрутом. Наприкінці 2020 року Purdue визнала себе винною за основними федеральними звинуваченнями і зобовʼязалася виплатити 8,3 мільярда доларів. Окремий штраф у 225 мільйонів доларів заплатять члени сімʼї Саклер.

McKinsey не визнали свою провину, але пішли на угоду зі слідством, передавши документи, що підтверджують особисту причетність колишніх роботодавців до справи. На початку лютого 2021-го компанія погодилася виплатити 573 мільйони доларів і піти на деякі обмеження у своїй роботі.

Наслідки «опіоїдної епідемії» американці відчуватимуть ще довго

Річ у тім, що з початку 2000-х пацієнти, які з різних причин не могли собі більше дозволити рецептурний оксикодон, переходили на вуличний героїн. Особливо масово це почалося з 2010 року, коли в Purdue почали виробляти препарат за новою формулою — до 70 відсотків з тих, хто відмовилися від нього, почали вживати героїн.

Наркокартелі дуже швидко підлаштувалися під нові тенденції — переорієнтувалися з бідних кварталів на заможні передмістя. У документальному фільмі з серії Business of Drugs на Netflix один із дилерів каже, що для таких клієнтів він навіть не так сильно розбавляє порошок, щоб вони довше пожили і приносили прибуток.

Ситуацію з масовою залежністю від опіоїдів сильно підігріли стереотипи про наркотики. Люди вважали, що їх може запропонувати тільки дилер на вулиці, а ось лікар ніколи не пропише нічого поганого. Крім того, зіграла роль доступність інших знеболювальних. Наприклад, Каліфорнія, де медичний канабіс легалізували в 1996 році, постраждала від опіоїдів менше, ніж сусідні Невада та Арізона. Коли у 2020 році 25 штатів США легалізували медичний канабіс, «опіоїдна епідемія» пішла на спад.

Що ж до Purdue Pharma і McKinsey, то в тюрму, найімовірніше, ніхто не сяде. Але обидві компанії зазнали серйозних фінансових та репутаційних втрат. А для музеїв, галерей та університетів прізвище Саклер стало синонімом «токсичних донорів». Тепер вони увійдуть в історію не як фармацевти-філантропи, а як творці «імперії болю», яка позбавила життя сотні тисяч людей.