Мей Маск пережила домашнє насильство, виховала трьох зіркових дітей та будує кар’єру супермоделі у 72 роки. «Бабель» публікує уривок з автобіографії матері відомого винахідника

Дванадцятого березня в українському перекладі виходить книга супермоделі та дієтолога Мей Маск «Жінка, яка має план. Життя, сповнене пригод, краси й успіху». У ній Маск розповідає про дитинство у ПАР, насильницький шлюб з інженером Ерролом Маском, 50-річну модельну кар’єру і виховання трьох зіркових дітей — засновника Tesla і SpaceX Ілона Маска, ресторатора Кімбала та їхньої сестри Тоски, голлівудської режисерки та продюсерки. Книга вже стала бестселером у 20 країнах. «Бабель» з дозволу видавництва Vivat публікує уривок з автобіографії Мей Маск — про те, чому інколи потрібно ризикнути і наважитися на великі зміни.

Якщо треба, переїжджайте в іншу країну

Ризикніть, адже ви завжди можете повернутися

Життя непередбачуване й повне несподіванок. Іноді доводиться ризикнути й наважитися на великі зміни.

Мені був сорок один рік, мій бізнес у Йоганнесбурзі процвітав, ми жили в гарному будинку. Я нарешті відчула, що життя налагодилося.

Ілон хотів переїхати до Канади. Він мав намір і далі вивчати комп’ютери й програмування і вважав, що в Північній Америці в нього будуть кращі перспективи. Ілон попросив мене подати заявку на відновлення громадянства, щоб він і брат із сестрою також могли стати громадянами Канади.

Тоска хотіла переїхати разом із ним, бо вважала, що в Америці жити цікавіше. Коли їй було тринадцять, вона вирішила вивчати французьку в Alliance Francaise 1 — на випадок, якщо їй удасться переїхати до Канади. Доньку дуже зацікавили ці мовні курси, бо вона прочитала, що французька є другою державною мовою в Канаді.

Я теж вирішила підтягнути французьку. Я вивчала її в школі, тож записалася на складніший курс. Кожна група в Alliance Francaise час від часу організовувала вистави, і мої однокурсники сказали:

– Нам потрібна оперна співачка.

Ніхто з нас не вмів гарно співати.

Я сказала:

– Моя донька зможе виступити!

– Але ж вона на початковому курсі. І ще не знає французької, — заперечили вони.

– Ми щось вигадаємо, — пообіцяла я.

Ми взяли в оренду розкішну золоту сукню й перуку, і Тоска заспівала французькою. Хоча вона була зовсім юна і ще не дуже добре володіла мовою, але прийняла виклик і виступила просто чудово.

Ніхто не впізнав її! Дехто навіть обурювався, що ми запросили професійну співачку, тож мали перевагу. Усі були вражені, коли дізналися, що виступала моя тринадцятирічна донька.

Усе одно Тоска хвилювалася через те, що не встигла досконало вивчити французьку, бо, наприклад, у Південній Африці провалений екзамен з бурської перекреслював усі інші оцінки. Вона була переконана, що рано чи пізно ми переїдемо, і хвилю валася, що під час навчання в Канаді погане знання французької стане їй на заваді.

Ми довго готувалися до переїзду. Зрештою нам надіслали нові паспорти, і через три тижні Ілон поїхав до Канади. Тоді йому було сімнадцять.

Я дала йому кілька адрес і дві тисячі рандів (дві тисячі доларів). Пам’ятаєте сто рандів, які я отримала за перемогу в конкурсі краси за двадцять років до того? Друг порадив мені вкласти ці гроші в акції. Після ринкового краху 1969 року, коли мої сто рандів перетворилися на десять, я відкрила рахунок на ім’я Ілона й забула про ці гроші. Коли я згадала про рахунок, на ньому було вже дві тисячі рандів. Тож син міг купити квиток на літак і прожити в Канаді кілька тижнів.

Я сповістила кількох своїх канадських родичів про приїзд Ілона, хоча він, звісно ж, випередив мої листи. У ті роки листи долали такий шлях за шість тижнів.

Ілон вийшов з літака в Монреалі й зателефонував моєму дядькові, але той не піднімав слухавки. Тоді Ілон подзвонив нам додому за наш рахунок і запитав:

– Що мені робити?

Я порадила йому знайти відділення YMCA. Тоді він поїхав у Торонто до іншого дядька, але і його не знайшов. Після цього Ілон сів у автобус до Саскачевану, щоб знайти моїх кузенів.

Він просто з’явився в них на порозі й сказав:

– Привіт, я син Мей.

Вісімнадцять йому виповнилося вже в Канаді.

Тоска, якій тоді от-от мало виповнитися п’ятнадцять, сказала:

– Може, нам варто поїхати до Ілона? Подивитися, що він там робить.

Однак я лише нещодавно вступила до Кейптаунського університету, щоб здобути ступінь доктора філософії.

Тож відповіла:

– Закінчу навчання, а тоді ми поїдемо разом.

– Якщо ми не маємо наміру переїжджати, то я сама поїду до Канади, і там мене зустріне Ілон, — не здавалася Тоска.

Мені не надто сподобалася ця ідея, тож я погодилася сама поїхати й подивитись, як там, в Америці. Я не дуже хотіла переїжджати, але Ілон уже був у Канаді, Кімбал казав, що хоче переїхати після закінчення школи, а Тоска й чути не хотіла про те, щоб залишитися в Південній Африці. Я аж ніяк не могла дозволити двом молодшим дітям самим переїхати в іншу країну. Найменше, що я повинна була зробити, — поїхати туди й оцінити ситуацію.

Я знайшла двох дієтологів, які погодилися взяти моїх клієнтів, поки я буду в Канаді. Крім того, вони переїхали в мій дім, щоб приглянути за Тоскою.

У Канаді ми з Ілоном об’їздили п’ять провінцій і відвідали різні університети, щоб мати уявлення про наявні можливості. Мене готові були взяти на роботу в усіх університетах, крім монреальського: там сказали, що мій рівень французької недостатній для дослідницької роботи.

Я зацікавилась Університетом Торонто, тому що там мені пропонували посаду наукового співробітника з десятьма робочими годинами на тиждень, тож у мене залишався б час для приватної практики, навчання і модельних замовлень. Крім того, Торонто — центр модельного бізнесу Канади. А ще діти працівників університету могли навчатись у ньому безплатно.

Також я відвідала модельні агентства в п’яти найбільших містах Канади. Тоді мені було вже за сорок, тож я сумнівалася, що когось зацікавлю. Але всі сказали мені «так»: їм потрібна була старша модель.

За три тижні я повернулась до Йоганнесбурга й дізналася, що Тоска продала наш будинок, усі меблі й автомобіль. Ця п’ятнадцятирічна дівчина зростом майже метр вісімдесят зовсім не переймалася тим, що вона надто юна й не має дозволу на такі речі. Мене зустрів порожній будинок. У мене більше не було автомобіля.

Я могла лише підписати папери й забути про свої пожитки. За кілька тижнів ми вже покинули країну. Кімбал мав приєднатися до нас, коли завершить школу.

Усі питали, чому я не розлютилася на Тоску за те, що вона продала наш будинок, автомобіль і меблі. Що ж, у чомусь вона мала рацію. Ми говорили про те, що з часом переїдемо до Канади, і Тоска просто хотіла пришвидшити цей процес. Якщо член вашої сім’ї висловлює чудову ідею, не сперечайтеся з ним, навіть якщо йдеться про кардинальні зміни.

Переїзд до Торонто виявився чудовим рішенням для нашої сім’ї, бо там на нас і справді чекали нові можливості.

Мені вдалося побудувати успішний бізнес у Йоганнесбурзі, і мені подобалось у цьому місті, але мої діти бачили своє майбутнє в Америці. Ми могли почати з Канади. Ми знали, що спершу буде складно, але все витримали, знайшли своє місце і з часом отримали нагороду за свої зусилля.

Насамперед мене втішила несподівана думка: після двадцяти років пекла я можу більше не боятися зустрічі з колишнім чоловіком. Життя без страху просто чудове. Навіть якщо ви не впевнені, що переїзд — це вдале рішення, нагадайте собі, що ви завжди зможете повернутись. Я не повернулася.

Якщо ви розумієте, що настав час рухатися далі, ризикніть і зробіть це. Пообіцяйте собі побути принаймні три роки в новій країні й зосередьтеся на облаштуванні нового життя. Якщо за три роки ви зрозумієте, що життя не поліпшилось і ви не почуваєтеся щасливими, повертайтеся.