Як вижити у світі, де майже нікого не залишилося? Виходить «Орикс і Деркач» — геніальний постапокаліптичний роман Маргарет Етвуд про дорослішання, кохання і пандемію

Двадцять восьмого грудня роман канадської письменниці та поетеси Маргарет Етвуд «Орикс і Деркач» уперше виходить українською мовою. Його видає «Клуб сімейного дозвілля», українською текст переклала Наталія Михаловська. За сюжетом троє героїв — Сніголюд, Деркач та їхня подруга Орикс — переживають екологічний апокаліпсис, адаптуються до нового світу і беруть участь у проєкті зі створення ідеальних людей. Більшість читачів знають Етвуд як автора антиутопії «Оповідь служниці». Письменниця отримала близько 50 літературних нагород, зокрема двічі була лауреатом Букерівської премії: у 2000 році за роман «Сліпий вбивця», а через девʼять років за роман «Заповіти». «Бабель» розповідає про особливості сюжету нової книги Етвуд і згадує основні події з життя письменниці.

Книга «Орикс і Деркач» — це перша частина трилогії «Беззумний Аддам». Маргарет Етвуд зібрала під однією обкладинкою антиутопію, наукову фантастику і роман-дорослішання. Цього разу на читачів чекає не тоталітарний Гілеад з «Оповіді служниці», де хоча б є надія на інший світ, а жахлива картина майбутнього, в якому наука перемогла природу. Маргарет Етвуд змальовує пейзаж, який «створили» військові конфлікти, генні модифікації, епідемії та зміни клімату. «Прибережні водоносні шари стали солоними, північна вічна мерзлота розтанула, величезна тундра булькала метаном, посухи на континентальних рівнинах тривали і тривали, азіатські степи перетворилися в піщані дюни, а роздобути мʼясо ставало все складніше».

Головний герой називає себе Сніголюдом, і на перший погляд, він — єдиний, хто вижив на апокаліптичній Землі. Його годинник зупинився на позначці «нуль». Він живе в халупі, яку змайстрував з гілок, брезенту і скотчу, мріє знайти хорошу простору печеру з проточною водою та страждає від самотності. Його єдина компанія — нові мешканці Землі, «діти Деркача». «Вони дивно привабливі, ці діти — кожен голий, кожен ідеальний, у кожного інший колір шкіри: шоколад, троянда, чай, масло, вершки, мед, — але всі вони зеленоокі».

Справжнє імʼя Сніголюда — Джиммі. Розбрат між його слухняним батьком-дослідником і матірʼю, яка не заохочувала наукові досліди свого чоловіка та страждала від депресії, призвів до того, що мати пішла з дому. Незадовго до цього в житті головного героя зʼявляється Гленн — розумний, раціональний і розважливий. Це єдиний друг Джиммі. Разом вони грають у «Вимирафон», через якого до Гленна привʼязується прізвисько «Деркач», курять самокрутки та дивляться відео зі стратами і порно на закритих сайтах.

Після школи Деркач потрапляє в найкращий коледж і стає успішним вченим, а Джиммі потопає в безпросвітних стосунках і ненависній роботі. Через деякий час друзі зустрічаються: Деркач пропонує Джиммі роботу. У його лабораторії Джиммі зустрічає Орикс — у цю дівчину він закохався ще в дитинстві, побачивши одного разу на порносайті. Тепер Сніголюд, Орикс і Деркач разом працюють над проєктом «Парайдайс», завдання якого (на перший погляд) — подарувати людям безсмертя. Сніголюд ще не знає, що йому доведеться залишитися сам на сам із глобальною пандемією, винуватицею якої мимоволі стала Орикс.

«Орикс і Деркач» — це роман-мозаїка. Події теперішнього перемежовуються зі спогадами Сніголюда. Він описує своє дитинство і молодість до катастрофи, а паралельно автор показує, що відбувається з героєм зараз.

Етвуд розповідає історію одночасно з двох сторін — із кінця та з початку. Дві сюжетні лінії «повзуть» назустріч одна одній — поступово з різних елементів вимальовується цілісна картина, і читач заповнює прогалини та знаходить відповіді на запитання, які не дають спокою від самого початку. Що сталося з планетою? Як зʼявилися «діти» і чому вони так виглядають? Що за експеримент задумав Деркач і що сталося з Орикс?

Книга добре впишеться в бібліотеку тих, хто любить антиутопії Євгена Замятіна, Джорджа Орвелла. «Орикс і Деркач» також із задоволенням прочитають любителі фантастики братів Стругацьких — у ній є і постапокаліпсис, і цікавий самобутній світ, і геніальність, яка так щільно переплелася з божевіллям, що одне вже не відрізнити від іншого. Її із задоволенням прочитають і ті, кому сподобалася «Біла чума» Френка Герберта — Етвуд теж показує, якою стає людина, коли катаклізм змиває з неї легкий наліт цивілізації. А якщо на книжковій полиці є «Франкенштайн» Мері Шеллі або «Протистояння» Стівена Кінга, тоді «Орикс і Деркач» точно варто поставити поруч.

«Орикс і Деркач» — один з найвідоміших текстів у жанрі climate fiction. Це піджанр наукової фантастики, де події повʼязані зі змінами клімату Землі та відбуваються в теперішньому часі або в найближчому майбутньому. Більшість книг у цьому жанрі були написані в кінці XX — на початку XXI століття, раніше тему змін клімату в літературі майже не порушували. Сама Етвуд охарактеризувала свій роман як «спекулятивну фантастику» — хоча події відбуваються в майбутньому, у книзі немає вигаданих технологій.

Трилогію планували екранізувати. У 2014 році над цим працював режисер Даррен Аронофскі, але у 2016-му зйомки призупинили. Зараз кіноадаптацією трилогії займаються американські компанія Paramount Television і студія Anonymous Content. Цього року хореограф Вейн МакГрегор готує в Національному балеті Канади постановку за мотивами апокаліптичної трилогії письменниці.

Що ми знаємо про Маргарет Етвуд?

Маргарет Етвуд народилася 18 листопада 1939 року в Оттаві. Після школи навчалася в Університеті Торонто і Коледжі Редкліфф у Гарварді. Етвуд починала літературну карʼєру як поетеса. Уперше її вірші опублікували в літературному журналі Acta Victoriana.

Перша повноцінна книга — збірка віршів «Подвійна Персефона» — вийшла в 1961 році й отримала медаль Пратта. Тоді ж Етвуд почала викладати англійську — вона вчила студентів в Йоркському й Алабамському університетах, а також в Університеті Британської Колумбії.

Відомою письменницю зробив антиутопічний роман «Оповідь служниці», який вийшов у 1985 році. Мемуари жінки на імʼя Фредова, яка втратила свободу і стала служницею багатого командора в жорстокій тоталітарній державі Гілеад, принесли Етвуд світову популярність. Роман отримав Премію генерал-губернатора і премію Артура Кларка, а також був номінований на премію «Небʼюла» і Букерівську премію. У 1990 році роман екранізували, а ще через десять років данський композитор Пол Рудерс написав за ним оперу.

У 2017 році вийшов однойменний американський серіал. Спочатку творці зняли тільки один сезон, який в цілому повторює сюжет першоджерела. Однак «Розповідь служниці» вийшла настільки популярною, що серіал продовжили ще на три сезони, в яких сценаристи спробували відповісти на запитання, які залишилися нерозкритими у книзі. Серіал отримав премію «Еммі» у 2017 році як «Найкращий драматичний серіал», а Елізабет Мосс, яка зіграла головну героїню, стала найкращою виконавицею жіночої ролі. У серіалу також дві премії «Золотий глобус» — його відзначили як найкращий телесеріал-драму, а Елізабет Мосс отримала нагороду за найкращу жіночу роль. Рейтинг «Оповіді служниці» на IMDb — 8,4.

У 2015 році Етвуд стала першою учасницею проєкту норвезької художниці Кеті Патерсон «Бібліотека майбутнього», у рамках якого сучасні письменники передають на зберігання один зі своїх творів. Передбачається, що ці тексти будуть залишатися непрочитаними до 2114 року. Етвуд передала художниці свій роман «Літописець Місяця».