«Коли він ричить — це не більше ніж звичайне спілкування». Сумчанин Сергій Семенников виховує двох вовків, вважає себе вожаком зграї, не працює і жартує про свої звʼязки з мафією — репортаж «Бабеля»

Сергій Семенников із Сум уже дев’ять років виховує вовка Чавеса. Спочатку вовченя жило в його квартирі, а згодом чоловік збудував для хижака дачу — із будинком, лісом, ставком і вовчою норою. Чавес їсть тільки відбірне м’ясо, обожнює телячі серця, дичину та суші. Цього року Сергій приручив ще одного вовка. Також він має двох собак, кішку, змій та павуків. Чоловік знімає відео в Instagram і TikTok, веде блог на YouTube «Мажорная жизнь волков», а місцеві медіа приписують йому зв’язки з криміналітетом. Кореспондентка «Бабеля» Катерина Коваленко побувала в гостях у Сергія та його вовків і розповідає, як вони уживаються.

1

Сергій прокидається на своїй дачі, поряд із ним ще спить його вовк Чавес. Першим ділом чоловік заходить в Іnstagram і записує сторіз.

— Ось тут біля мене спить Чава, дивіться! Усю ніч спав у кутку ліжка, а під ранок ліг ближче до мене! Доброго ранку, Чав!

Навіть у листопаді, коли вночі вже бувають морози, Сергій спить на відкритому балконі. Його щоденний ранковий ритуал — босоніж прогулятися по території та пробити лід у ставку, щоб його вовки й собаки могли пити воду. У Сергія двоє вовків — Чавес і Фенрір, і дві собаки — Феху й Бетті, яку він частіше називає Букашкою.

Далі за розкладом — сніданок. Сергій викладає сире м’ясо на тарілку та виносить його тваринам. Усі миттю підбігають до господаря й по черзі хапають шматки з його рук. Сергій буквально вкладає м’ясо в пащу вовкам — ті лише оскалюють гострі зуби, але їжу забирають обережно. За день учотирьох вони з’їдають близько 12 кілограмів м’яса. Найбільше вони полюбляють телячі серця та дичину. Чавес також обожнює суші, але їсть тільки «Філадельфію». Інколи Сергій частує вовків ікрою.

Побачивши нових людей, вовки насторожуються. Чавес підходить повільно, злегка ричить і уважно нас роздивляється. Сергій радить не нервувати та не робити різких рухів.

— Тільки руки з кишень дістаньте, щоб він бачив, — інструктує Сергій. Сам він підходить до Чавеса ближче та гладить його по спині. — Коли він ричить — це не більше ніж звичайне спілкування.

Чавес оглядається на нас, підходить понюхати й відходить трохи далі, не зводячи очей. Фенрір, здається, до нових людей байдужий.

— Вони тільки прокинулися, а тут стільки всього відбувається! — сміється Сергій. — Ходімо краще всередину, хай трохи звикнуть.

2

Сергій запрошує до альтанки посеред двору, де він зазвичай приймає гостей. Попід стелею по периметру розвішані ножі, амулети та багато чорно-білих фотографій. Це сімейні фото родини Семенникових.

— Це мій дід, а це — прадід. Прадіда мого Ленін із тюрми звільняв. Є відома картина на Фінляндському вокзалі, де Ленін виступає — то мій прадід там поруч із ним.

Поряд із сімейними фотографіями висять два більші чорно-білі портрети. На одному неочікувано зображений Йосип Сталін, на іншому — Адольф Гітлер. Вони висять поряд, але дивляться в різні боки. Знімок Сталіна, розповідає Сергій, оригінальний — колись дід забрав його з роботи в КДБ.

— Мені взагалі подобаються диктатори. Я вважаю, що і нашій країні потрібен диктатор, інакше в нас не буде порядку.

На запитання про те, чим він займається, Сергій відповідає неохоче. Каже, що живе в єднанні з природою, не п’є, загартовується та займається спортом. Вовки займають весь вільний час, а працювати йому не потрібно.

— Байдикую! А взагалі мені приписують звʼязки з мафією. Я просто впливаю на деякі процеси.

Сумські сайти пишуть, що Сергій Семенников тісно пов’язаний із кримінальним світом Сумщини, а саме — очолює ледь не найвпливовіше організоване злочинне угруповання області. Але сам Сергій заперечує будь-які звʼязки та каже, що журналісти часто плутають його з іншою людиною.

Про себе Сергій розповідає лише те, що все життя прожив у Сумах і отримав кілька вищих освіт, зокрема фізико-технічну та економічну. Зараз він пише наукову роботу про вовків та їхні стосунки з людьми. А поки що розповідає про це у своєму відеоблозі «Мажорная жизнь волков». У ньому є випуски про маленького Фенріра, вовчі хвороби та здоров’я, про те, як вовки з’їли диван, і багато іншого. Найпопулярніші випуски мають близько 15 тисяч переглядів. Обличчя Сергія у блозі можна побачити рідко. Він каже, що головні тут — вовки.

3

Старший вовк — Чавес — ходить навколо альтанки й заглядає у вікна, ніби перевіряючи, як справи у господаря. Він потрапив до Сергія дев’ять років тому. Мисливці вбили його матір, а маленького Чаву та його сестру дістали з нори й посадили у вольєр. Вовченят часто відловлюють, щоб притравлювати собак. Коли Сергій їх побачив, вирішив врятувати хоча б одного. Вовченята жили в жахливих умовах, їх погано годували та доглядали.

— Вони у власних випорожненнях сиділи й там же їли. Я побачив в очах [Чавеса] благання про допомогу. І забрав.

Тоді Сергій жив у квартирі в центрі Сум. У нього вже була кішка, а також змії та павуки. Вовченя довелося забрати туди. Чоловік пригадує, що нічого не знав про вовків й усьому вчився у процесі.

— Я знав тільки якісь загальні речі: що це хижак, треба годувати м’ясом. Але він його ще не міг сам перетравити, тому ми купляли шлунковий сік і в ньому трохи розчиняли м’ясо.

Перші чотири місяці Сергій не міг залишити Чаву ні на мить. Це був найважчий час, згадує чоловік: вовк вимагав до себе багато уваги, як мала дитина. Він постійно гриз взуття й меблі, до того ж довго звикав жити разом з людьми.

— Іду на годину, а він мене ніби не памʼятає, треба з ним заново знайомитися. Потрібно було встановити з ним контакт, усього навчити, показувати, як і що можна робити.

Сергій одразу розумів, що вовк не може жити у квартирі все життя. Він почав будувати дачу з великою територією, щоб той міг гуляти та бігати. Будівництво тривало два роки, за цей час Чавес виріс і став важити близько 40 кілограмів. Усі сусіди в центрі Сум знали, що поряд із ними живе справжній вовк. Сергій переконує, що тварину всі любили й ніхто не боявся. Вони часто гуляли надворі — поступово Чавес звик до міста і людей.

Коли дача була готова, Чавес переїхав туди. На його другий день народження Сергій подарував йому собаку — ірландського вовкодава Феху. Він обирав сильну й витривалу собаку, яка б могла багато бігати разом із вовком. «І ще вона мені дуже візуально сподобалася — як живий мрець», — жартує Сергій. Собака стала для Чавеса справжньою бойовою подругою.

— Чавес сприймає Феху як свого собаку. Коли ми її забираємо ненадовго, наприклад до ветеринара, він починає нервувати, капостити. Може навіть поламати дерева або щось цінне.

4

На дачі Чавес і Феху мали у своєму розпорядженні всю територію, ставок, невеликий ліс і будинок, а для вовка навіть збудували особисту нору. Вони хазяйнували тут удвох до цього літа, поки Сергію не зателефонували знайомі мисливці. Вони знайшли ще одне вовченя і запропонували його забрати. Сергій не роздумував — так у нього з’явився маленький Фенрір. Він щойно навчився бігати й поміщався на долонях. Сергій пригадує, що спершу він намагався втекти, але коли побачив Чавеса — передумав.

— Вони почали спілкуватися, скавуліли, ричали, вили. І все — Фенрір забув про свою втечу і зрозумів, що він у зграї. Відтоді він орієнтується на Чавеса.

Сергій пояснює, що у вовків існує дуже чітка ієрархія. Молодші завжди слухають старших, тому Фенрір робить тільки те, що йому «дозволяє» Чавес. Деякий час після «розмови» зі старшим вовком Фенрір відмовлявся спілкуватися з людьми. Сергій припускає, що Чавес побоювався конкуренції й так пояснював молодшому, хто тут головний.

Останньою у Сергія з’явилася дворова собака Бетті, яку він називає Букашкою. Вона в рази менша за вовків і Феху, але зовсім їх не боїться. Вона любить гратися з Фенріром і кусати його за холку, а от із Чавесом такого собі не дозволяє.

Своїх тварин чоловік називає зграєю, а себе вважає її вожаком. Вовки знають, що Сергій — господар будинку, і сприймають його за головного. Для них він — альфа-самець, а його дружина — альфа-самка. У пари є донька, її вовки теж сприймають як члена зграї.

— Вовки виховують вовченят усією зграєю, а право приводити потомство є тільки в альфа-самця й альфа-самки. Це для того, щоб потомство було сильним і здоровим. У нашому випадку виходить, що право — у мене з дружиною.

Дочці Сергія — два роки, вона чудово ладнає з вовками. Дівчинка живе з мамою у квартирі, але часто буває на дачі та грається з тваринами. Найбільше вона дружить із Фенріром, каже Сергій. Улітку, коли вовк був зовсім малим, чоловік забирав його у квартиру, щоб той підріс і звик до людей. Там вовк доглядав за дівчинкою і дуже до неї прив’язався.

Фенріру всього пів року, але він уже більший за Чавеса. Вони різних підвидів: Чавес — степовий вовк, а Фенрір — середньоруський лісовий. Чавес має руду шерсть, а Фенрір — сірий. Їхні характери теж відрізняються, говорить Сергій. Чавес — за правом старшого — поводиться спокійніше і серйозніше, а також із більшою підозрою ставиться до нових людей. Фенрір, навпаки, більш грайливий і навіть дозволяє Сергію носити його на руках.

— Ось такі в мене коти! А як вони пахнуть — просто кайф! Зовсім не як собаки, це не передати.

До різних людей вовки ставляться по-різному — на когось можуть ричати або не підпускати до себе. Це залежить від того, як людина поводилася раніше і яке місце у вовчій ієрархії зайняла.

— Чавесу, наприклад, деякі люди не подобаються. Він може вкусити, якщо бачить, що хтось зі мною бавиться або свариться. Або якщо хтось починає грати з ним, коли він не в гуморі.

Чавес ніколи не нападає на людей, але інколи може вкусити, каже Сергій. У вовків гострі й великі зуби, тому вони з легкістю прокушують шкіру. Чоловік теж багато разів ранив руки, коли грався з вовками, а одного разу рану навіть довелося зашивати. Усе життя Сергія тепер підпорядковане вовкам.

— Мені пишуть, мовляв, і я хочу собі вовка. Я не раджу! Це справді дуже важко. Треба пожертвувати часом, частиною сімейних стосунків. Навіть моя дружина ревнує мене до моїх вовків!