68 років тому в СРСР (знову) легалізували аборти. Їхня кількість зросла до семи мільйонів на рік, а сексуальне виховання так і лишилося на рівні підручника з біології. Як це було — в архівних фото

Двадцять третього листопада 1955 року указом Президії Верховної Ради СРСР у країні легалізували аборти. Перша спроба була ще у 1920 році на тлі ідеологічної боротьби з «буржуазними пережитками». Однак майже одразу на аборти запровадили обмеження, а в 1936-му заборонили повністю. Але внаслідок цього зросла не народжуваність, як очікувалося, а кількість смертей жінок від підпільних абортів і кількість убивств новонароджених дітей. Після смерті Сталіна політика щодо абортів почала помʼякшуватися і їх знову легалізували. Але через сексуальну неосвіченість і низький рівень життя населення кількість абортів не зменшилася. А жінок, які зважилися на переривання вагітності, продовжували засуджувати в суспільстві. «Бабель» згадує історію абортів у СРСР в архівних фото.

За часів Російської імперії аборт був злочином. Кримінальне покарання передбачалося як для лікаря, який проводив аборт, так і для самої вагітної. На рубежі XIX і XX століть медична і юридична спільноти закликали помʼякшити законодавство щодо абортів, щоб підвищити їхню безпеку. Проте далі обговорень на професійних зʼїздах справа не пішла.

Після перевороту 1917 року більшовицькі ідеологи закликали жінок не обмежуватися сімʼєю і кухнею, а активно долучатися до суспільного життя.

Це докорінно змінило звичаї молоді. Проведене серед молодих робітників того часу опитування показало, що 63% юнаків і 47% дівчат у віці до 18 років уже займалися сексом. При цьому знання про статеву культуру і контрацепцію у них практично відсутні. Протизаплідні засоби тоді вважалися «елементом буржуазного розкладання», через що стався сплеск венеричних захворювань і небажаних вагітностей.

Аби хоч якось врегулювати ситуацію, у 1920 році більшовики визнали аборт законним у Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці. У липні 1921 року цей закон запровадили і в УРСР. Протягом перших років кількість абортів зросла настільки, що на них почали впроваджувати обмеження. У 1924 році дозвіл на аборт можна було отримати тільки у спеціальній комісії. У 1926 році повністю заборонили аборти при першій вагітності, а також для жінок, які зробили аборт менш ніж пів року тому. У 1930 році аборти в СРСР стали платними і їхню вартість регулярно підвищували. У 1934 році ціни привʼязали до доходів сімʼї — за аборт доводилося віддавати майже четверту їх частину. Але і це не допомогло. Аборти стали звичною справою навіть у сільській місцевості, а у великих містах на одну жінку випадало в середньому шість операцій з переривання вагітності.

У липні 1936 року радянський уряд «пішов назустріч численним заявам трудящих жінок» і повністю заборонив аборти. Це було повернення до «царських» юридичних і моральних норм. Тюремний термін загрожував як «виконавцям» абортів, так і самим вагітним. А займатися сексом тепер можна було виключно для дітонародження.

Пропагандистам довелося докласти чимало зусиль для ідеологічного обґрунтування такого різкого повороту. «У той час як усі буржуазні країни світу не знають, куди подіти своїх людей, де знайти їм роботу, чим їх нагодувати, нам людей не вистачає... Нам потрібні все нові й нові борці — будівельники цього життя. Нам потрібні люди. Аборт — це зла спадщина того порядку, коли людина жила вузько-особистими інтересами, а не життям колективу... У нашому житті не може бути розриву між особистим і суспільним. Радянська жінка зрівняна в правах з чоловіком... Але наша радянська жінка не звільнена від того великого і почесного обовʼязку, яким наділила її природа: вона мати, вона має народжувати», — писав знаний партійний функціонер Арон Сольц.

Перші півтора року після заборони народжуваність ще підвищувалася. Однак органи охорони здоровʼя виявилися до цього непідготовленими, що призвело «до скупченості і перевантаження пологових будинків — факторів, що спричинили підвищення смертності як серед новонароджених, так і серед породіль». Потім почала різко зростати кількість підпільних абортів, які проводили здебільшого далекі від медицини люди. «Аборти роблять у багатьох випадках «бабусі» і знахарки, крім того санітарки, прачки і тому подібні працівники медичних установ», — писали на той час у журналі «Соціалістична законність». Через це різко зросла смертність жінок від переривання вагітності: з 451 випадку в 1935 році, до 4 тисяч у 1940-му. І це тільки офіційні дані, які були далеко не повними. Заборона на аборти призвела до зростання кількості вбивств дітей віком до одного року. Наприкінці 1930-х років вони становили приблизно чверть від загальної кількості всіх убивств у країні.

Під час Другої світової війни проблема абортів стала менш актуальною. Але вже у 1944 році в Радянському Союзі на 100 вагітностей припадало понад 30 випадків абортів. У 1950 році було зафіксовано понад мільйон переривань вагітності, причому близько 90 відсотків з них були підпільними.

У мільйонів сімей часто не було іншого виходу, крім як перервати незаплановану вагітність. Для більшості причиною були бідність і відсутність житла, черги на державну квартиру розтягувалися на десятиліття. Партійні керівники отримували сотні листів з проханнями дозволити зробити аборт. «Прошу дуже, як багатодітна мати чотирьох дітей (старшому 6 років, середнім — 4 і 3 роки, наймолодшому — всього 5 місяців), дозволити зробити медичний аборт. Я втомилася, мені потрібно хоч трохи відпочити, адже я не машина випускати на рік по двоє дітей. Немає сил більше народжувати і годувати груддю».

До середини 1950-х радянська влада почала розуміти, що підвищити народжуваність адміністративно-репресивними методами не виходить. Така ситуація призвела до заяви міністра охорони здоровʼя Марії Ковригіної про те, що «не можна перетворювати жінку на істоту, яка має народжувати й народжувати». Після смерті Сталіна в 1953 році державна політика щодо абортів поступово почала помʼякшуватися. І зрештою 23 листопада 1955 року аборти в країні легалізували. На це рішення могли вплинути і спроби тодішнього лідера СРСР Микити Хрущова налагодити відносини із західними країнами. В історію цей період увійшов як «хрущовська відлига».

Незважаючи на легалізацію, аборт у радянському суспільстві продовжували вважати ганебним і аморальним. Довідка з лікарні про переривання вагітності могла серйозно вплинути на ставлення колег по роботі. Через це продовжували процвітати підпільні аборти. Сексуальне виховання в школах обмежувалося парою сторінок у підручнику біології, а засоби контрацепції були дефіцитом. Тому жінки продовжували користуватися «народними» способами. Одні вважали, що після сексу потрібно прийняти гарячу ванну і потягати щось важке — тоді «все саме пройде». Інші використовували відвари з різних трав і навіть розчин господарського мила.

Шикувалися черги і в державні абортарії. Не спиняло й те, що аборти на ранній стадії тоді робили практично без анестезії. А жінкам не надавали лікарняний, зазвичай вони намагалися піти з лікарні вже за кілька годин після операції. З моменту легалізації в 1955 році офіційна статистика абортів росла і до 1964 року сягнула свого піку — сім мільйонів на рік по всій країні. А протягом 1970—1980-х ця цифра трималася на рівні приблизно пʼять мільйонів абортів на рік.

Хочете більше цікавих матеріалів про історичні події — підтримайте нас донатом:🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.