Російська журналістка і блогер із Нідерландів поширювали фейки про збитий MH17. Ними керували з Головного розвідувального управління РФ — велике розслідування Insider

Журналісти, які поширювали фейки про збитий боїнг рейсу MH17, працювали під контролем і керівництвом Головного розвідувального управління Росії. Про це свідчить листування генерала Андрія Ільченка, помічника начальника ГРУ Костюкова, і полковника ГРУ Сергія Чебанова, виставлене на продаж Telegram-каналом Black Mirror. З деякими листами автори каналу дозволили ознайомитися журналістам. Зіставивши дані з листів із телефонними дзвінками, журналісти Insider разом з Bellingcat змогли переконатися в тому, що співробітники ГРУ створювали і редагували фейкові матеріали спільно з групою «журналістів» із Bonanza Мedia, а також організували для них поїздку на Донбас.

Що таке Bonanza Media?

Bonanza Media — медіапроєкт, присвячений публікації альтернативних версій катастрофи боїнга рейсу MH17. На початку 2019 року його заснували колишня журналістка RT Яна Єрлашова та нідерландський блогер Макс ван дер Верфф. Єрлашова й особливо ван дер Верфф були вже на той час добре відомі серед конспірологів, які не довіряють результатам офіційного розслідування. Ще працюючи на RT, Ерлашова стала автором документальних фільмів, які критикували нідерландське розслідування. Її звинувачували, серед іншого, у тому, що заради сюжету вона підкинула уламки літака неподалік від місця аварії. Макс ван дер Верфф, який одержимо критикує українську владу та симпатизує «ДНР/ЛНР», був постійним героєм російських державних ЗМІ, де відстоював теорію про непричетність Росії до збитого боїнга.

У звʼязку з цим для тих, хто стежив за історією розслідування катастрофи MH17, не стало несподіванкою те, що ван дер Верфф і Єрлашова відкрили кампанію на Kickstarter зі збору коштів для нового «незалежного» документального фільму про MH17, що обіцяв розкрити «справжню правду». Доволі невеликій, але згуртованій спільноті конспірологів цей проєкт здавався гідною хвали ініціативою. Проєкт нібито зібрав трохи понад 23 тисячі доларів за 18 днів від 67 анонімних спонсорів, при цьому велика частка коштів надійшла, за словами Макса та Яни, від нідерландських донорів. У Twitter вони при цьому скаржилися, що з Росії нібито ніякого фінансування не було.

Протягом наступного року Bonanza Media вдалося використати цей скромний бюджет на подив масштабно: команда курсувала між Малайзією, Росією, східною Україною і Нідерландами, зняла серію жвавих документальних фільмів, які демонструють якихось «свідків» збиття MH17 українськими винищувачами, провела кілька пресконференцій у Нідерландах і Малайзії, а також доручила малайзійському «експерту з кібербезпеки» провести експертизу перехоплених телефонних дзвінків, які фігурують у кримінальній справі, причому «експерт», звичайно ж, дійшов висновку, що ці аудіозаписи зазнали маніпуляцій.

Попри всі ці зусилля, проєкт Bonanza, окрім кремлівських ЗМІ, ніхто не помічав, їхні пресконференції відвідувала лише купка людей, великі медіа та родичі жертв їх ігнорували. По-справжньому привернути до себе увагу Bonanza вдалося лише в січні 2020 року, коли вони оголосили, що отримали «достовірну інформацію, яка відноситься до досьє MH17 і ще не була представлена громадськості».

Протягом наступних двох місяців — незадовго до початку судового процесу у справі MH17 — Bonanza опублікувала серію «витоків» із внутрішніх документів Обʼєднаної слідчої групи (JIT). Насправді ці «витоки» були документами зі зламаних хакерами серверів JIT, причому нічого, що б компрометувало роботу JIT, у них не містилося. Однак, як це раніше було, наприклад, зі зламаним кремлівськими хакерами серверами Міжнародного олімпійського комітету та серверами Демпартії США, кремлівські ЗМІ та посадовці намагалися використовувати вирвані з контексту цитати для «викривальних» публікацій.

На запитання про походження документів Макс ван дер Верфф відповів, що він не може розкрити особистість джерела, «щоб захистити як себе, так і джерело».

Утім, розслідування The Insider і Bellingcat дозволило визначити джерело цих документів — Головне розвідувальне управління ГШ ЗС РФ. Саме ГРУ стояло і за незаконним доступом, і за поширенням цих документів через Єрлашову і Макса ван дер Верффа.

Координація з ГРУ

Улітку 2019 року, коли Єрлашова і ван дер Верфф завершили роботу над своїм документальним фільмом і почали демонструвати його на публічних заходах, про свої плани вони регулярно повідомляли полковнику ГРУ Сергію Чебанову, випускнику Академії військової розвідки, який має у своїй біографії кілька дипломатичних посад. Для таємного звʼязку із засновником і генеральним директором Bonanza Media він купив телефон і сім-карту, яку зареєстрував на імʼя неіснуючої літньої грузинської жінки — стандартна практика для офіцерів ГРУ, які не хочуть, щоб їхні дзвінки відстежувалися.

Йому надіслали ще неопубліковані чернетки статей, призначені для публікації на сайті Bonanza Media, а також чернетки рекламних матеріалів для заходів за участю Bonanza. В електронному листі від 21 лютого 2020 року Яна Єрлашова направила полковнику Чебанову чернетку тизера документального фільму Bonanza, премʼєра якого була запланована на 3 березня 2020 року в Лондоні. Підготовлений британцем Тео Расселом тизер спочатку надіслали для схвалення помічниці Єрлашової зі ЗМІ на імʼя Олена Плотникова. Плотникова — активна прихильниця Кремля з Нідерландів і член організації під назвою «Глобальні права для мирних людей», що непрозоро фінансується і основна місія якої, за власними словами організації, полягає в захисті бойовиків на сході України. Через півгодини після того, як Єрлашова отримала запропонований рекламний текст, вона відправила його — мабуть, для затвердження — полковнику ГРУ Чебанову.

Ще один приклад взаємодії з ГРУ — 3 травня 2020 року Яна Єрлашова надіслала електронною поштою своєму контакту у ГРУ чернетку статті, написаної нідерландським співробітником Bonanza Media Еріком ван де Беком. Стаття була опублікована наступного дня на BonanzaMedia.com.

Між копією, представленою Єрлашовою офіцеру ГРУ, і опублікованою версією до статті ван де Бека було внесено всього дві істотні правки — обидві посилювали критику на адресу Bellingcat.

Однак інші електронні листи в поштовій скриньці полковника Чебанова свідчать про те, що ГРУ виказувало особливий інтерес до Bellingcat. Електронний лист від 9 жовтня, відправлений полковнику Чебанову з «лівої» поштової скриньки, містить два вкладення, одне з яких називається «Лист Хіггінсу», а інше — «Запрошення Хіггінсу на конференцію 29102019». В електронному листі містяться зображення і тексти із запрошенням на публічний показ документального фільму Bonanza в Гаазі, запланований на 23 жовтня 2019 року. Файл містить добірку чернеток тексту запрошення, скриншоти зі сторінки Facebook «Глобальні права для мирних людей» і посилання на твіт Еліота Хіггінса, виконавчого директора Bellingcat. За чотири дні до цього Еліот отримав електронною поштою запрошення на цей захід і написав у Twitter запитання про походження організації. Схоже, ця переписка свідчить про підготовку фішингової атаки на Хіггінса (до цього він, як й інші співробітники Bellingcat і The Insider, неодноразово отримував фішингові листи від хакерів ГРУ, також відомих як APT28 і Fancy Bear).

Різдвяна метушня

Шостого січня 2020 року, коли Росія ще догулювала новорічні свята, у штаб-квартирі ГРУ на Хорошевському шосе кипіла робота. Із самого ранку Чебанов активно листувався з Яною Єрлашовою поштою і смс. Об 11:42 Яна надіслала електронною поштою полковнику фото свого паспорта, а о 15:37 також надіслала скан паспорта оператора Bonanza Media, співробітника RT Віталія Бірюкова.

Незабаром після цього полковник Чебанов зателефонував своєму старшому за званням колезі — генерал-майору Андрію Ільченку, помічнику начальника ГРУ Ігоря Костюкова. Метадані стільникового телефону показують, що Ільченко перебував неподалік військової бази Радіоелектронної розвідки в селі Щолкіно під Москвою, де він буде залишатися протягом наступних двох днів. Чебанов та Ільченко продовжували спілкуватися всю ніч.

Наступного дня Яна Єрлашова розпочала підготовку до зйомок. Вона двічі телефонувала в магазин відеотехніки, але не додзвонилася — 7 січня було вихідним. Восьмого січня вона знову подзвонила в магазин і близько шести хвилин говорила з його працівником. Того ж дня і наступного вона багато разів спілкувалася з полковником Чебановим, періодично телефонуючи також у служби оренди аудіо- і відеоустаткування RT. Сам Чебанов чергував дзвінки з Яною (з «лівого» телефону» ) із дзвінками помічникові начальника ГРУ Ільченку (зі свого звичайного телефону). Востаннє обмін смс між Ерлашовою і Чебановим відбувся 9 січня пізно ввечері, о 22:22.

Наступного ранку, 10 січня о 10:16, Чебанов надіслав Ільченку електронною поштою дві копії паспортів, які Єрлашова відправила йому раніше. Через дві години Ільченко відправив серію текстових повідомлень Ганні Сороці, «заступниці глави МЗС ЛНР», і відразу після цього зателефонував Яні Єрлашовій. Ще через дві години, о 14:20, генерал Ільченко передав Ганні Сороці ті самі дві копії паспортів. Невдовзі після розмови з Яною, судячи з телефонних метаданих, Ільченко покинув штаб-квартиру ГРУ.

І через півтори години він надісав Ганні Сороці електронною поштою скан паспорта Макса ван дер Верффа.

Фотографія копії паспорта Макса містила всі вихідні метадані, які показують, що вона була зроблена за допомогою iPhone 6s того ж дня о 15:49 — за три хвилини до того, як Ільченко відправив її електронною поштою своєму контакту на Донбасі, заповнивши контактну форму. Інші фото, надіслані Ільченком в різні дати, показують, що він використовує саме цю модель iPhone, отже, мабуть, він сам сфотографував оригінал або копію паспорта Макса ван дер Верффа. Місце, де була зроблена фотографія, розташоване в декількох хвилинах їзди від штабу ГРУ, що, імовірно, вказує на те, що Ільченко поїхав на зустріч або особисто з Максом, або з кимось, кому Макс довірив мати роздруковану копію свого паспорта. Макс ван дер Верфф, з яким ми звʼязалися через Twitter, відмовився відповідати на наші запитання про обставини його відносин з Ільченком і ГРУ.

Навіщо Ільченко телефонував у «ЛНР» і відсилав скани паспортів паспорта — стає зрозумілим з відповіді, отриманої ним від Ганни Сороки пізніше того ж дня. О 16:32 вона відповіла йому електронною поштою, що візит треба узгодити із «фейсами й АП».

З цього листування випливає, що помічник начальника ГРУ генерал Ільченко просив Ганну Сороку, яка, судячи з усього, є його довіреним політичним контактом в «ЛНР», забезпечити команді Bonanza Media дозвіл на зйомки на Донбасі. Примітно, що Ільченко не звертався безпосередньо до ФСБ — очевидно, це свідчить про те, що кампанія з дезінформації про збитий боїнг велася Міноборони незалежно від інших силових структур.

Після отримання обережної відповіді від Ганни Сороки Ільченко зробив серію телефонних дзвінків, зокрема високопосадовцю, начальнику митниці та його брату, чиновнику Міністерства закордонних справ Росії. Пізно ввечері, о 21:40, він послідовно дзвонив Яні Єрлашовій і полковнику Чебанову, очевидно, з позитивними новинами — перешкод для поїздки більше немає.

Кінокомпанія ГРУ

О шостій годині ранку за московським часом 12 січня 2020 року Макс ван дер Верфф розмістив у Facebook пост про те, що він отримав «інформацію, що заслуговує на довіру» про збитий боїнг, яка вимагає додаткової перевірки, опублікував реквізити для охочих його підтримати і проанонсував стрим, на якому обіцяв розповісти подробиці.

Обіцяний стрим тривав пів години, але ніяких подробиць Єрлашова і ван дер Верфф так і не повідомили, повторюючи лише, що вони отримали якусь інформацію, яка вимагає перевірки, і що просять їх фінансово підтримати. Кому і навіщо міг знадобитися такий стрим — неясно, зате він був формальним приводом для того, щоб пояснити, звідки у Єрлашової та ван дер Верффа гроші.

Уже того ж вечора Єрлашова вирушила до українського кордону, постійно зідзвонюючись з Ільченком. Одночасно Ільченко телефонував різним російським митникам.

Наступного дня, 15 січня 2020 року, Ільченко прибув в офіс ГРУ, але поїхав вже близько полудня до Шереметьєва, на шляху зупинившись у магазині стільникового звʼязку купити нову сім-карту, яку зареєстрував її на імʼя неіснуючої літньої жінки (цього разу — із вірменським прізвищем), «паспорт» якої у нього, мабуть, був. Ільченко вилетів у Ростов. О 16:15 Яна Єрлашова зателефонувала йому на основний номер. Дзвінок був коротким, і, мабуть, він сказав їй, що передзвонить зі свого нового секретного номера. Він подзвонив їй з нової сім-карти за 15 хвилин, і дзвінок знову ж тривав всього пів хвилини. Незабаром після цього дзвінка Яна зателефонувала на гарячу лінію для бронювання столиків у ростовських ресторанах. О 21:30 вона викликала таксі — мабуть, тоді зустріч в ресторані закінчилася.

Наступного ранку, 16 січня 2020 року, відбулася нова серія розмов між Яною Єрлашовою, генералом Ільченком, полковником Чебановим і оператором Bonanza Media. Після цього група, судячи з даних з телефонів Єрлашової і Ільченка, рушила в бік українського кордону. Звідти Єрлашова тричі дзвонила Ганні Сороці з «ЛНР».

Протягом наступних трьох днів команда Bonanza Media знімала кадри на Донбасі, включно з інтервʼю з можливими «свідками атаки винищувачів на MH17» (і це при тому, що офіційно Міноборони відмовилося від своєї попередньої версії з «винищувачем» ). Ільченко повернувся з Ростова до Москви 19 січня, і, судячи з кількох розмов між ним і Єрлашовою наступного дня, команда Bonanza Media повернулася машиною 20 січня 2020 року.

Лише через 10 днів після того, як команда Bonanza Media повернулася з Донбасу, знову почали надходити дзвінки від їхніх контактів з ГРУ. О 15:00 31 січня 2020 року Яна Єрлашова отримала текстове повідомлення від Ільченка, слідом за яким відбувся телефонний дзвінок і обмін шістьма іншими текстовими повідомленнями з полковником Чебановим. Два офіцери ГРУ спілкувалися з нею 29 разів протягом наступних 24 годин. Наступного дня Twitter-аккаунт Bonanza Media з використанням хештега #BonanzaLeaks опублікував перший із внутрішніх документів JIT.