Watch Dogs: Legion — грай за азійських бабусь, жебраків або будь-якого перехожого — і звільняй Лондон від диктатури

На всіх великих платформах (пізніше — на PS5 і Хbox Series X) вийшла Watch Dogs: Legion — антиутопічна гра студії Ubisoft, де хакерські угрупування борються з «Великим Братом» у Лондоні. Влад Недогибченко з бюро inka провів у ній 18 годин, був вражений можливістю грати за кого завгодно і знайшов до чого причепитися.

Сюжет Watch Dogs: Legion розгортається в недалекому майбутньому, але по духу цілком нагадує 2020-й. У центрі Лондона відбувається серія терактів. За кілька місяців уряд укладає контракт з приватною військовою структурою «Альбіон», яка встановлює в місті кібердиктатуру. Над Вестмінстером літають дрони, патрулі чіпляються до перехожих, усі райони оточені блокпостами. Крім того, «Альбіон» оголошує полювання на хакерське угруповання DedSec, за яке ви граєте. DedSec, звісно ж, підставили. Підпільно хакери проводять власне розслідування. І крок за кроком створюють рух опору режиму з пересічних жителів.

Головна принадність (і слабкість) «Легіону» — відсутність головного героя. У грі можна завербувати майже будь-якого перехожого. Ви просто «хакаєте» його зі смартфона — і дізнаєтеся коротку біографію, сильні й слабкі сторони. Дехто має особливі здібності і зброю, що полегшує певний аспект гри. Наприклад, у будівельника може виявитися вантажний дрон (з ним легко потрапити у важкодоступні ділянки) або цвяхопістолет — вважай, пістолет з глушником. Однією з перших я завербував азійську тітоньку, яка мала цікаву особливість: випивши пінту пива, вона отримувала тимчасовий бонус для ближнього бою.

У кожному районі є особливі персонажі з рідкісними вміннями — щоб завербувати їх, доведеться виконати окрему місію. Якщо персонажа вбивають, він потрапляє до вʼязниці або до лікарні (але можна, приміром, завербувати реаніматолога). Ще цікавіше грати, якщо включити «перманентну смерть»: тоді у персонажа лише одне життя, і ним дорожиш набагато сильніше.

«Легіон» — третя частина хакерської серії ігор від Ubisoft, багато в чому вона розвиває старі ідеї. Будь-яке завдання можна пройти по-різному: пролізти у Скотленд-Ярд дроном-павуком і вкрасти необхідні документи або закидати військових димовими шашками і піти напролом. Утім, у «Легіон» найцікавіше грати саме як у шпигунську гру, використовуючи весь арсенал хакерських можливостей.

На відміну від інших тайтлів Ubisoft, «Легіон» не завалює тебе побічними завданнями, які розтягують гру на сотню годин. Можна обмежитися тільки основним сюжетом і пройти гру за тиждень — це хороша новина, враховуючи, що скоро виходять Assassinʼs Creed Valhalla і Cyberpunk 2077.

Ще одна причина грати в «Легіон» — її естетика і увага до лондонської арт-сцени. Один саундтрек чого вартий: у грі багато грайму — енергійної протестної музики, яка зародилася саме в східному Лондоні. Одна з її головних зірок — музикант Stormzy — навіть зʼявляється в грі в цифровому образі самого себе.

Формула «гра без головного героя» перетворює Watch Dogs Legion на захопливу «пісочницю», але в ній же полягає і основна слабкість. Коли героєм може стати будь-який перехожий, привʼязатися до нього не виходить. Ні в кого немає яскраво вираженого характеру, тільки функції і додаткові можливості. Механіка та антифашистські теми так і не розкриваються — через невиразність оповіді. А найживіший персонаж тут — це говіркий і саркастичний штучний інтелект на імʼя Беглі.

У «Легіон» гратимуть передовсім ті, кому подобалися попередні частини Watch Dogs. До списку кращих ігор цього року вона навряд чи потрапить, але в якій ще грі можна полазити слайдер-ботом всередині Біг-Бена?