Суддя Павло Вовк пережив трьох президентів, став символом судової корупції і однією з найвпливовіших осіб країни. Великий профайл — частина перша

Окружний адміністративний суд Києва часто опинявся у центрі скандалів. Ще частіше він їх створював. У листопаді 2013 року, спираючись на рішення цього суду, «Беркут» силою розігнав студентів на київському Майдані. У 2018-му ОАСК повернув посаду глави Державної фіскальної служби Роману Насірову. Цей суд забороняв Уляні Супрун виконувати обовʼязки міністра охорони здоровʼя. У руках ОАСК була доля місцевих виборів — 10 вересня 2020 року він прийняв позов про скасування виборів і призначив засідання на 2 жовтня того ж року. Понад десять років київським адмінсудом керував Павло Вовк. Наприкінці липня 2020 року Національне антикорупційне бюро оприлюднило записи прослуховування з його робочого кабінету. Якщо вірити плівкам, Вовк не просто очолював суд, а впливав на багато держорганів, відомих політиків і чиновників. Позбавити Вовка влади в різний час намагалися НАБУ, колишній президент Петро Порошенко і багато років поспіль — активісти-антикорупціонери. Але вдалося це лише 13 грудня 2022 року, коли Верховна Рада своїм рішенням ліквідував цей суд. Чому раніше це здавалося майже неможливим? Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко ще два роки тому поспілкувалася з Вовком, його друзями, колегами і ворогами, підняла судові архіви і прослухала багато годин плівок НАБУ. Що з цього вийшло — у нашому великому профайлі, який ми тоді і опублікували.

Дитинство у Краматорську, навчання в Харкові і прокуратура в Києві

Павлові Вовку 42 роки. Він народився в радянському Краматорську — тоді промисловому місті в Донецькій області, яке працювало на «оборонку» й розвивалося. Його мама Зінаїда Зонтова працювала на заводі. Батько помер, коли Павлу був рік. Він і його рідний брат Юрій в дитинстві також носили прізвище батька — Зонтов. Павло закінчив краматорську школу № 22 — одну з кращих у місті. І хоча школа була з фізико-математичним ухилом, Вовкові більше подобалися історія і право.

У 1995 році Павло вступив до Юридичної академії імені Ярослава Мудрого в Харкові. Направлення в один з кращих юридичних вишів країни йому видала прокуратура Краматорська. На останньому курсі, в 1999 році, він одружився зі Світланою Вовк і взяв її прізвище. «Мені здавалося, що моє прізвище недостатньо українське, тому вирішив його змінити», — пояснює Вовк. У 2000 році він отримав червоний диплом з судово-прокурорської спеціалізації. Успіхи в навчанні дозволили йому обирати місце майбутньої роботи, а не повертатися додому за розподілом. «Я обрав столицю. Прокурор Києва сказав, що не проти», — розповідає Вовк «Бабелю». Молода сімʼя переїхала до Києва, а Вовка відправили на стажування в прокуратуру Шевченківського району — там він отримав посаду слідчого.

Через півтора року він перейшов у прокуратуру Києва і з 2001 до 2004-го працював там старшим помічником прокурора. В цей час прокуратуру по черзі очолювали Юрій Гайсинський, Василь Присяжнюк і майбутній заступник генпрокурора Ренат Кузьмін. У прокуратурі Вовк познайомився з Іриною Орєховою — тоді дружиною глави Шевченківської прокуратури Сергія Нечипоренка. Ця зустріч різко змінила карʼєру і майбутнє Вовка.

Карʼєра адвоката, знайомство з Сергієм Ківаловим і робота в парламенті

У березні 2004 року Вовк пішов з прокуратури і через два місяці отримав свідоцтво адвоката. Менше ніж за рік, у січні 2005-го, Орєхова запропонувала йому роботу у своїй юридичній компанії «Рада». Він одразу отримав посаду гендиректора.

З 2002 до початку 2004 року Орєхова працювала помічницею впливового в юридичних колах народного депутата Сергія Ківалова. Роботу в Раді він поєднував з посадою президента Одеської юридичної академії та членством у Вищій раді юстиції (ВРЮ). У 2004 році Ківалов очолив Центральну виборчу комісію, а в кінці року за масові фальсифікації результатів президентських виборів на користь Віктора Януковича його звільнили. У 2006-му Ківалов знову повернувся в Раду, а Орєхова — на своє місце помічниці.

Завдяки цій дружбі робота Вовка в «Раді» була тісно повʼязана з Ківаловим. З грудня 2004 по 2006 рік він у господарських судах представляв інтереси благодійного фонду «Віват Феміда». У справі йшлося про приміщення в центрі Києва, на Хрещатику, 24. Їх орендували фонд і Міжнародний гуманітарний університет — дочірнє підприємство Одеської юридичної академії Ківалова. «Віват Феміда» і університет судилися з Фондом держмайна — останній намагався скасувати договір оренди, в тому числі через низьку ціну. У липні 2005 року обидві організації програли спір у Вищому господарському суді — він розпорядився виселити орендарів. Коли в приміщення прийшли судові виконавці, прямо на столах вони знайшли бланки протоколів територіальних комісій часів президентських виборів 2004 року. Документи були без підписів, але з печатками і факсиміле Ківалова.

«Бабелю» Вовк розповідає, що познайомився з Ківаловим на початку 2005-го, коли той вже не був головою ЦВК. Подробиць знайомства Вовк не памʼятає, але припускає, що приводом була та сама справа про оренду на Хрещатику. «Ми спілкувалися, у нас були хороші відносини», — згадує суддя. Приблизно тоді ж він уперше побачив майбутнього президента Петра Порошенка — той приїжджав на зустріч до Ківалова в будівлю на Хрещатику, 24.

Коли в травні 2006-го Ківалов став депутатом від Партії регіонів, Вовка він покликав до себе помічником-консультантом. «Навряд чи я знав, що це таке, але це було обопільне бажання і можливість спробувати себе в такій ролі», — розповідає він «Бабелю». Штатним помічником глави парламентського комітету з питань правосуддя Ківалова Вовк працював менше року — з 1 червня 2006-го по 2 квітня 2007-го. Він готував законопроєкти, депутатські відповіді, розглядав скарги. Паралельно Вовк готувався до важливого кроку — стати суддею.

«До 29-річного віку я спробував себе в ролі прокурора, адвоката, держслужбовця і дійшов висновку, що вершина карʼєри юриста — суддівська робота», — згадує Вовк. Він одразу вирішив йти до адміністративного суду. Такі суди розглядають позови громадян до держави і на папері зʼявилися в Україні лише в 2004 році. Ківалов був одним з тих, хто їх запускав.

У той час, щоб стати суддею, потрібно було подати два документи — заяву в місцеву кваліфікаційну комісію суддів і довідку з суду про те, що там є вакансія. Вовк приніс таку довідку з Окружного адмінсуду Києва, склав іспит кваліфікаційній комісії при Вищому адмінсуді і пройшов співбесіду.

Призначення в ОАСК, робота з Андрієм Портновим і рішення проти Майдану

10 квітня 2007 року Вовк став суддею. Його призначив президент Віктор Ющенко, але тільки на пʼять років. Отримати довічний статус на той час можна було тільки рішенням Верховної Ради і після пʼятирічного «випробувального терміну». У Вовка, щоправда, вийшло швидше — через чотири з половиною.

Через два роки, в 2009-му, Вовк став членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) за квотою парламенту. На той час ВККС вирішувала всі основні питання в житті суддів апеляційних судів і Верховного суду: оцінювала їх профпідготовку, розбиралася з проступками й порушеннями і багато іншого. Відбирав кандидатів у ВККС від Верховної Ради профільний комітет з питань правосуддя, тобто — комітет Сергія Ківалова. Вовк потрапив до Вищої кваліфкомісії зі скромним суддівським досвідом і пропрацював там два роки.

Наприкінці грудня 2009 року в Одеській академії Ківалова і під керівництвом Ківалова Вовк захистив кандидатську дисертацію і незабаром отримав диплом кандидата наук.

Про Ківалова Вовк донині говорить з повагою, вони продовжують спілкуватися, прізвище колишнього глави ЦВК часто звучить на плівках, які оприлюднило НАБУ. В одному з інтервʼю на запитання про те, що Ківалова вважають тіньовим куратором українських суддів, Вовк відповів: «Хотілося б, щоб так було, тому що він позитивний, досить інтелектуальний і багато зробив для розвитку юридичної науки в Україні».

«Бабель» спробував звʼязатися з Ківаловим і поставити йому питання про відносини з Вовком, але колишній нардеп за два тижні так і не відповів.

У вересні 2010 року Вища рада юстиції, куди серед інших на той час входили Сергій Ківалов, Андрій Портнов, Ренат Кузьмін і Лідія Ізовітова, призначив Вовка головою Окружного адміністративного суду Києва.

Це не простий адміністративний суд — завдяки столичній прописці він розглядає позови українців проти центральних органів влади. Наприклад, цей суд повернув радянські назви деяким київським вулицям, розглядав позов, який забороняв Уляні Супрун виконувати обовʼязки міністра охорони здоровʼя. У листопаді 2013 року, посилаючись на рішення цього суду, «Беркут» розігнав і побив студентів у центрі Києва.

Таку владу Вовк і його підлеглі отримали завдяки тому, що ОАСК має право блокувати і припиняти різні процеси ще до того, як справу розглянуть по суті. А оскільки багато процесів затягуються на роки, рішення київського адмінсуду часто відіграють ключову роль.

У ОАСК Вовк, якого вже кілька разів переобирали головою, пережив трьох президентів — Віктора Ющенка, Віктора Януковича і Петра Порошенка. За Януковича Вовк часто спілкувався із заступником глави його Адміністрації Андрієм Портновим — той курирував судову реформу. Портнова і реформу Вовк хвалить, згадує, що вони часто обговорювали законодавство, чиновник вникав в усі процеси. «Я міг прийти до Портнова і, виходячи з практики, запропонувати свій варіант змін до закону. Якщо я аргументовано все доводив, Портнов дослухався», — розповідає Вовк. Він і зараз називає Портнова «мегамозком» і вважає, що той мав бути генеральним прокурором.

За Януковича ОАСК прийняв кілька важливих для влади рішень, які критикувала опозиція і правозахисники. Наприклад, заборонив масові зібрання в центрі Києва, коли пропрезидентська Партія регіонів протискала закон «Колесніченка-Ківалова».

Вовк стверджує, що про жодне резонансне рішення його суду на користь влади Портнов його не просив. Сам Портнов говорити з «Бабелем» про відносини з Вовком відмовився.

Робота з командою Порошенка і проти неї

Після перемоги Євромайдану, перед президентськими виборами 2014 року Вовк удруге зустрівся з Порошенком. «Від його команди надійшла пропозиція: якщо хочу працювати далі, і щоб не було «сміттєвих люстрацій», я маю зайти і ґрунтовно поговорити з Петром Олексійовичем. Я зайшов, ми поговорили», — розповідає Вовк «Бабелю». Про що була розмова, він не говорить, але уточнює, що з тієї зустрічі, очевидно, вийшов членом команди Порошенка. «У країні відбулася революція, змінилася влада, ухвалювали абсурдні закони, на суддів нападали активісти, у мене цього всього не було», — згадує Вовк.

Після Майдану, який ОАСК вважав незаконним, у Вовка дійсно все склалося непогано: у червні 2014 року новий міністр внутрішніх справ Арсен Аваков вручив йому нагородну зброю «Форт 17», а в липні того ж року ВККС відзначила його нагрудним знаком «Правосуддя і справедливість».

У 2014 році стрімко зросли і доходи сімʼї Вовка. Його дружина Світлана, яка раніше в декларації зазначала пару тисяч гривень зарплати, за рік заробила значно більше за чоловіка — майже мільйон гривень. Що саме принесло молодий підприємниці такі гроші — вона не уточнила, а в 2015 році подружжя розлучилося. Це дало право голові ОАСК більше не декларувати доходи колишньої дружини, а активістам — підставу думати, що розлучення було фіктивним.

З президентом Порошенком Вовк зустрічався раз на три місяці. Ці зустрічі обидвоє не афішували, а після того як журналісти почали відстежувати відвідувачів АП, візити Вовка на Банкову засекретили. Джерела «Бабеля» в колишній адміністрації розповідають, що за Вовком відправляли машину — вона забирала «гостя», привозила в АП і потім повертала назад. Ця ж схема працювала з іншими таємними візитерами.

При Порошенку Вовк спілкувався з близьким другом президента, тодішнім членом парламентського комітету з правосуддя Олександром Грановським. Журналісти називали депутата тіньовим куратором правоохоронних органів і судів. Грановський це заперечував. У травні 2016-го журналісти програми «Схеми» показали відео зустрічі Грановського з Вовком у київському ресторані Ink. Тоді обидвоє заперечували, що обговорювали справи ОАСК.

«Це вже історія, будь-які копання кидатимуть тінь не тільки на мене, але й на нього (Грановського). Недоцільно розповідати докладно, про що ми говорили», — каже Вовк «Бабелю» і додає, що такі зустрічі траплялися не раз. Грановський кілька разів обіцяв розповісти «Бабелю» про відносини з Вовком, але так цього і не зробив.

Кінець першої частини. Друга частина тут