Архітектор Денис Беленко і «Бабель» пояснюють переваги BMW M850i xDrive Gran Coupé — автомобіля для тих, хто цінує швидкість і комфорт

Двадцять років тому одесит Денис Беленко спроєктував свій перший ресторан у рідному місті. Відтоді його архітектурне бюро розробило і побудувало десятки гастрономічних закладів — деякі з них уже набули статусу міських визначних памʼяток, як-от «Бернардацці» в Одесі та Mimosa Brooklyn Pizza в Києві. Ресторани, створені Беленком, є в усіх українських мегаполісах — щоб спілкуватися із замовниками та контролювати будівництво, Денис часто подорожує, намотуючи сотні кілометрів. Улітку він провів три дні за кермом BMW M850i xDrive Gran Coupé — нового спортивного автомобіля, створеного спеціально для тих, хто цінує швидкість, комфорт, безкомпромісну динаміку й естетику. Ось що він нам розповів про переваги автомобіля, про роль удачі в житті людини, яка захоплена своєю справою, і про те, що він дізнався про українців, поки робив ресторани в Києві, Львові, Одесі та Дніпрі.

Уперше Денис Беленко сів за кермо в чотирнадцять років. Як і багатьох його ровесників, водіння Дениса навчав батько. Він усе життя працював моряком, значився в Чорноморському морському пароплавстві, а після розпаду Радянського Союзу наймався на американські та грецькі судна: суховантажі, балкери, контейнеровози. Після чергового вдалого рейсу він і купив машину — це був габаритний седан, які випускали в девʼяності.

Як і будь-яка іномарка в ті роки в Одесі, вона привертала до себе багато уваги — тим паче, як згадує Денис, у місті така машина була одна. Водити Денис навчався прямо на одеських вулицях. Справа ця була вельми відповідальною, тому батько завжди сидів поруч, на пасажирському сидінні — щоб у разі чого смикнути ручне гальмо.

А свою першу машину Денис Беленко купив, коли навчався на другому курсі архітектурного факультету, — за чесно зароблені триста доларів.

Денис Беленко став архітектором випадково. Після школи він пішов вступати до Одеської державної академії будівництва — виключно тому, що там була військова кафедра, яка давала відстрочку від армії. Денис мав твердий намір подати документи «куди простіше», відкрив перші-ліпші двері — й опинився на кафедрі архітектури.

На стінах він побачив креслення і графіку, на стендах — макети будівель. Й одразу ж закохався. Малювати Денис не вмів і ніколи не пробував. Усе життя він провів в Одесі та, як будь-який хлопчисько, обожнював море. На канікулах батько брав його з собою в рейси — і в майбутньому Денис бачив себе капітаном корабля або, у крайньому випадку, льотчиком.

Але вийшло інакше.

Денис Беленко не став подавати документи «куди простіше». Замість цього він пішов на підготовчі курси, освоїв креслення і техніку класичного рисунка — і на вступному іспиті виконав завдання за сорок хвилин замість відведених двох годин. Його зарахували на бюджет при конкурсі 18 осіб на місце.

«На першому курсі я відразу зрозумів, що навчатися в Академії мені буде нудно, — розповідає Денис. — Викладачі були смутними, заняття — монотонними». Низький темп навчання його не влаштовував. Довідавшись від друзів про Московський архітектурний інститут, він зʼїздив до російської столиці, був вражений навантаженням на студентів і повернувся до Одеси абсолютно впевнений, що наступного року буде переводитися.

І знову вийшло інакше: взимку він пішов на практику в архітектурне бюро і настільки захопився роботою, що ні в яку Москву не поїхав. Проте зміг купити собі перший автомобіль.

«Моїм першим автомобілем був ВАЗ-2101, — розповідає Денис. — У народі його називали «копійка». Я потиснув продавцеві руку, попрощався, сів у машину, завівся, поїхав... і намертво встав на першому ж перехресті — у «копійки» потекло зчеплення».

Щоранку перед роботою Денис їхав на СТО, де йому ремонтували все, що зламалося попереднього дня. На станцію, крім нього, часто приїжджали інші власники колісного антикваріату. Із символічної доплатою Денис виміняв «шістку» (ВАЗ-2106) у такого ж, як він сам, автолюбителя, який постраждав від досягнень радянського автопрому. Зі зчепленням у «шістки» все було гаразд, але була інша проблема — перегрівався паливний насос, і час від часу його потрібно було поливати водою.

«На цій машині я навіть примудрявся возити перших замовників, — розповідає Денис. — Памʼятаю, з однією замовницею ми їздили вибирати шпалери. У неї самої дорога іномарка, у чоловіка теж, але під рукою — ані чоловіка, ані машини, ось ми й поїхали. Їдемо, зупиняємося, вискакую з машини, поливаю бензонасос водичкою, сідаю назад, їдемо далі. Знаєте, кажу їй, кондиціонера в мене немає, але є досить непогана стереосистема».

Через двадцять років Денис сідає за кермо BMW M850i xDrive Gran Coupé. Салон автомобіля опоряджений шкірою; у системі кондиціонування є невелика, але важлива зручність — водійське і переднє пасажирське сидіння вентилюються (те, що у всіх чотирьох сидінь є підігрів — це само собою зрозуміло). Він оснащений стереосистемою Bowers & Wilkins — звук в автомобілі кращий, ніж на деяких столичних концертних майданчиках.

Панель приладів напхана інформацією. «Можливо, навіть занадто щільно, — каже Денис. — Найзручніше те, що швидкість проєктується на лобове скло». А як у ньому почуваєшся на дорозі? «На тебе постійно звертають увагу. Якось машину навіть знімали на мобільний телефон».

Спочатку Денис проєктував усе підряд: квартири, приватні будинки, магазини, дискотеки та навіть один кінотеатр. Набувши досвіду, він заснував власне бюро і назвав його своїм імʼям — Belenko. До пʼятого курсу інституту в нього вже був десяток працівників і стільки ж замовників. Денис взяв академічну відпустку і не збирався закінчувати інститут: уже на другому курсі він підхалтурював тим, що робив дипломи для шестикурсників, і займатися ще одним, своїм, йому було нецікаво.

«Закінчити Академію мене вмовили друзі, — розповідає Денис. — Мій керівник диплома працював у моїй студії, я платив йому зарплату. Зрештою я отримав «корочки», віддав батькам і більше ніколи не бачив».

На «шістці» Денис проїздив недовго, незабаром змінивши її на комфортну іномарку, із кондиціонером і гідропідсилювачем керма — усе це здавалося йому розкішшю.

Але жодні зручності в машинах того часу, звісно, не порівняти з тим, що автомобілі вміють тепер. BMW M850i xDrive Gran Coupé — це інженерна думка іншого покоління. Він допомагає впевнено тримати смугу. Він асистує при водінні вночі: передні фари повʼязані із GPS-трекером, щоб краще підсвічувати повороти. Він ідеально підійде для довгої, комфортної і швидкісної поїздки на велику відстань, але також допоможе пережити й щільний столичний трафік. «Із задоволенням використовував адаптивний круїз-контроль, — каже Денис. — У міських заторах із ним було зручно».

«Спочатку я робив усе підряд, — розповідає Денис, — але у 2003-му спроєктував ресторан і зрозумів, що копати мені потрібно не вшир, а вглиб. Спочатку відмовлятися від роботи мені здавалося божевіллям, але коли я перестав брати замовлення на квартири та приватні будинки, стало легше. Будинок — це ж продовження особистості господаря, а переважна більшість замовників приходили із запитанням «почому квадратний метр». Та й досі приходять».

А ось гостей ресторанів у різних містах Денис Беленко навчився розуміти непогано. «Як не дивно, гості скрізь однакові, — говорить він. — Та й хороші ресторани всюди в самій своїй суті однакові: у Львові, Дніпрі, Одесі, Києві одне і те ж обладнання, сервіс одного рівня, однаковий підхід до роботи кухні, навіть меню бувають схожі. Але коли людина приїжджає в інше місто, вона хоче інших відчуттів. Киянин в Одесі очікує чогось чепурного, роздовбайського, південного. Харківʼянин у Львові розраховує побачити естетику Австро-Угорщини. Львівʼянин у Харкові — естетику першої столиці».

А чого чекають гості з інших міст від київських закладів? «Вони хочуть відчувати, що перебувають у столиці», — каже Денис. На найбільш відчутному, матеріальному рівні це означає просто високий (вищий, ніж в інших містах) цінник.

Під час глобальних економічних криз ресторатори одними з перших опиняються в мінусі, а разом із ними — їхні підрядники.

У 2008 році студія Дениса Беленка залишилася без нових замовлень. Принцип, за яким криза мобілізує і відкриває нові можливості, спрацьовує не для всіх. Але для Дениса спрацював: він змінив підхід до замовлень. Раніше студія тільки проєктувала інтерʼєр, а будувала ресторан компанія, яку вибирав замовник. Того року у Дениса Беленка залишилося два невеликі проєкти. Він вирішив, що нічого не віддаватиме «лівим» підрядникам і все зробить сам. Усе вийшло: два будівництва дозволили протягнути рік, а за цей час бізнес вже оговтався досить, щоб прийти до нього з новими замовленнями.

Відтоді Беленко робить ресторани сам — і по-іншому не працює.

Подорожі, зокрема й за кермом, — велика і важлива частина життя Дениса. «Я багато їздив по Україні. Я жив у Нью-Йорку, Дубаї, Токіо, Баку, — розповідає він. — Я люблю відвідувати знакові місця, як-от найзахіднішу точку Європи — мис Рока в Португалії. Я ще не був у ПАР, на найпівденнішій частині африканського континенту, де зустрічаються два океани, — ось туди обовʼязково треба зʼїздити».

Чи поїхав би він на «вісімці» в інше місто, за багато сотень кілометрів? «Звичайно, — каже Денис. — У неї довга колісна база, і в місті на ній непросто розвернутися в один поворот керма, але вона ідеально підходить, щоб їхати хайвеєм. Добре відчуває вигини дороги, входити на ній у повороти — суцільне задоволення. Чудові інтуїтивні гальма. Добре набирає швидкість. У режимі EFFICIENT економно витрачає паливо».

У Нью-Йорку Денис прожив кілька місяців у 2008 році, коли криза ще не вдарила на повну силу. Він купив квиток, в аеропорту JFK відкрив сайт з оголошеннями про оренду, зателефонував за першим-ліпшим номером — й опинився в трикімнатних апартаментах у Сентрал-парк Вест, одному з найреспектабельніших районів міста. Хазяйка здавала кімнати по одній, але Денису пощастило — більше у квартиру ніхто не заселився. Три місяці він знімав квартиру з видом на Центральний парк за ціною кімнати.

«Саме так мені подобається подорожувати, — каже Денис. — Для багатьох Нью-Йорк — чарівне місце, мрія, легенда. Мені просто хотілося зробити легенду частиною свого життя».