За день до ядерного бомбардування Нагасакі: Японія відмовляється капітулювати, СРСР оголошує їй війну, а США планують бомбити інше місто. Що відбувалося у світі 8 серпня 1945 року

Девʼятого серпня 1945 року американський бомбардувальник скинув атомну бомбу на японське місто Нагасакі — один з центрів військової промисловості. Потужність вибуху була більшою, ніж трьома днями раніше в Хіросімі, — 21 кілотонна у тротиловому еквіваленті. Сила недавнього вибуху в Бейруті становить приблизно сім відсотків потужності бомби, скинутої на Нагасакі. Унаслідок вибуху загинули близько 80 тисяч людей, а промислова частина міста і верфі були зруйновані. Бомбардування Нагасакі стало останнім застосуванням ядерної зброї у Другій світовій, після якого Японія остаточно капітулювала. Але за день до бомбардування японське військове керівництво ще не планувало здаватися і сподівалося на посередництво СРСР у переговорах, але він несподівано оголосив Японії війну. США першими ратифікують Статут новоствореної Організації Обʼєднаних Націй, а в Лондоні завершується підготовка до Нюрнберзького процесу над нацистськими злочинцями. «Бабель» згадує, що відбувалося у світі за день до ядерного бомбардування Нагасакі та звідки в Японії зʼявився вираз «пощастило як Кокурі».

Японія відмовляється капітулювати навіть після Хіросіми. Після успішного атомного бомбардування Хіросіми 6 серпня 1945 року президент США Гаррі Трумен заявив: «Нехай не виникає жодного непорозуміння — ми повністю знищимо здатність Японії вести війну. Саме з метою запобігти руйнуванню Японії був випущений ультиматум від 26 липня в Потсдамі. Їхнє керівництво негайно його відкинуло. Якщо вони не пристануть зараз на наші умови, нехай чекають на дощ руйнувань з повітря, подібного до якого ще не було на цій планеті».

Після звісток про бомбардування Хіросіми японський уряд зібрався на екстрену нараду. Імператор Хірохіто наполягав на тому, щоб припинити війну. Але Кабінет міністрів, що складався переважно з військової верхівки, відхилив цю пропозицію. Вони сподівалися, що СРСР виступить посередником у переговорах зі США і Британією та допоможе домогтися кращих умов. Військове керівництво також вважало, що потрібно дочекатися безпосереднього вторгнення союзних військ на японські острови — і завдати противнику таких втрат, що Японія зможе завершити війну, уникнувши беззастережної капітуляції.

СРСР оголошує війну Японії. Ще на Потсдамській конференції Сталін пообіцяв союзникам, що Радянський Союз вступить у війну з Японією. Восьмого серпня 1945 року о 17:00 за Москвою радянський міністр закордонних справ Вʼячеслав Молотов прийняв японського посла Наотаке Сато і заявив, що СРСР офіційно оголошує війну Японії. Для японців це виявилося повною несподіванкою, адже ще недавно радянське керівництво запевняло, що пакт про нейтралітет між СРСР і Японією діятиме щонайменше до весни 1946 року.

Радянський військовий кореспондент Афанасій Рижков, який того дня був у розташуванні 79-ї стрілецької дивізії на Північному Сахаліні, написав у своєму щоденнику: «8 серпня 1945 року. Тривали звичайні навчання. І раптом команда: “Комуністи — на збори”. На узліссі сідаємо на землю. Доповідач, старший лейтенант Чувілін говорить про японських імперіалістів, які під прикриттям договору про нейтралітет були активними поплічниками фашистської Німеччини... Суворі погляди звернені на південь — у бік японського кордону, що зовсім близько, на відстані артилерійського пострілу».

О 00:10 девʼятого серпня радянські війська на Далекосхідному фронті починають наступ на окуповані Японією Маньчжурію, Корейський півострів і північно-східний Китай. Через кілька днів СРСР і США домовилися про тимчасовий розподіл Кореї на сфери впливу за 38-ю паралеллю північної широти. У північній частині СРСР сформував тимчасовий комуністичний уряд на чолі з «активним учасником партизанського руху проти японських окупантів» Кім Ір Сеном.

США ратифікують Статут Організації Обʼєднаних Націй. Представники 50 держав затвердили статут нової організації на конференції у Сан-Франциско, що відбувалася з квітня до червня 1945 року.

Восьмого серпня 1945 року у Вашингтоні американський президент Гаррі Трумен підписав Статут ООН — Сполучені Штати стали першою країною-учасницею, що завершила процес ратифікації.

Підписання відбулось без особливої помпи. Трумен навіть не використовував одну з церемоніальних ручок для підпису, замість цього вибравши звичайну настільну за десять центів. Утім, більшість американців і людей в усьому світі сподівалися, що нова організація стане платформою для врегулювання міжнародних суперечок і підтримки глобального миру.

Підготовка до Нюрнберзького процесу. Наприкінці Другої світової війни в Європі союзні держави-переможці створили перший Міжнародний військовий трибунал, який судив воєнних злочинців з нацистської Німеччини. Угоду про його створення, статут і процедуру проведення СРСР, США, Велика Британія і Франція затвердили на Лондонській конференції 8 серпня 1945 року.

Тоді ж уклали список головних воєнних злочинців, до якого увійшли німецькі політики, військові, ідеологи нацизму. Процес тривав з 20 листопада 1945 до 1 жовтня 1946 року в нюрнберзькому Палаці юстиції. У підсумку 11 нацистських злочинців засудили до смертної кари, сімох до різних тюремних термінів, а трьох виправдали.

Везучий як Кокура. Спочатку американці запланували друге ядерне бомбардування Японії на 11 серпня. Однак його перенесли на два дні раніше через поганий прогноз погоди. Основною ціллю було місто Кокура — великий центр важкої промисловості, що працював на військово-промисловий комплекс Японії. Розташований південніше Нагасакі був запасним варіантом.

Коли вранці 9 серпня американські літаки, що брали участь в операції, долетіли до Кокури, то військові побачили, що все місто затягнуло туманом. Згідно з інструкцією, вони не могли скидати бомбу «наосліп». Тому після трьох невдалих заходів на ціль командир бомардувальника B-29 з атомною бомбою «Товстун» майор Чарльз Суіні взяв курс на Нагасакі. На цей час через неполадки з насосом пального залишалося тільки на один захід на ціль.

Після цього в японській мові зʼявився вираз «пощастило як Кокурі», який вживається досі.