Чи могла б людина втекти від тиранозавра? Від дорослого — так, бо вони були неповороткі. Але були й такі динозаври, від яких не втік би навіть Усейн Болт — переказуємо статтю Wired

Тиранозаври були одними з найбільших динозаврів. У дорослому віці вони важили до 9 тонн і з легкістю полювали навіть на великих тварин. Проте розмір тиранозаврів був водночас їхнім головним недоліком. Через величезну вагу вони були повільні, а бігати могли лише підтюпцем і на короткі дистанції. Якби людина якимось чином зустріла дорослого тиранозавра, вона могла б з легкістю втекти від неповороткої тварини. Натомість динозаври середнього розміру, на кшталт альбертозаврів і дельтадромеусів, були б значно небезпечнішими. «Бабель» переказує матеріал журналіста Wired Коді Кессіді про те, від чого залежить швидкість різних тварин і чому розмір може бути як їхньою найбільшою перевагою, так і найгіршим недоліком.

Учені давно цікавилися тим, як розмір різних тварин впливає на їхні стосунки з гравітацією. У 1926 році англійський біолог Джон Голдейн навіть написав на цю тему есе On Being the Right Size («Про те, як важливо бути правильного розміру»). У ньому дослідник описав, що було б, якби тварини різного розміру випадково впали у трьохсотметрову шахту. Голдейн дійшов висновку, що миша вижила б, а дещо більший за неї щур — ні. А від коня, імовірно, лишилася б лише пляма.

У творі Голдейна не йшлося про те, що сталося б, якби у шахту впав гігантський тиранозавр. Однак доля однієї з найбільших тварин в історії навряд чи склалася б добре. Це пояснюється законом квадрата куба. Його суть доволі проста: коли об’єкт стає більшого розміру, його об’єм збільшується істотніше за площу. Маса тіла визначає силу зіткнення тварини із землею. Саме тому миші в есе Голдейна вдається вижити, а щуру — ні, хоча ці тварини, на перший погляд, не надто різні за розміром.

Залежність між розміром тварини та її об’ємом впливає й на ще один важливий показник — швидкість. У 2017 році біолог Міріам Хірт з Німецького центру досліджень біорозмаїття задалася питанням, чому деякі великі тварини, на кшталт китів, слонів чи носорогів, не надто швидкі, а такі крихітні істоти як миші та багатоніжки — повільні.

Науковиця виявила, що максимальна швидкість тварини залежить від кількох факторів. А саме від кількості м’язів і здатності тварини «прискорюватися». Останній показник залежить від швидкості метаболізму. У тварин із більшою масою метаболізм зазвичай повільніший, тому їм часто бракує енергії для прискорення.

З огляду на ці нюанси Хірт розробила спеціальну формулу, за допомогою якої визначила, що найбільш спритні тварини важать близько 90 кілограмів. А будь-яка тварина, вага якої перевищує 2 700 кілограмів, точно повільніша за людину.

Яскравий приклад — тиранозаври. Ці величезні доісторичні гіганти важили близько дев’яти тонн і практично не могли бігати.

«Пробіжка підтюпцем на коротку дистанцію — найбільше, на що вони були здатні», — каже Джон Р. Хатчінсон, провідний автор дослідження Tyrannosaurus Was Not a Fast Runner, опублікованого в Nature.

Гіганти мали проблеми не лише із прискоренням. Для бігу великим тиранозаврам суттєво бракувало мʼязів, а їхні кістки просто не витримали б інтенсивного навантаження.

Максимальна швидкість доісторичних гігантів становила 19—20 кілометрів на годину. Від дорослого тиранозавра могла б втекти навіть середньостатистична людина, не кажучи вже про рекордсмена Усейна Болта, який може подолати 44 кілометри за одну годину.

Проте з динозаврами дещо меншого розміру все складніше. Нещодавно група вчених на чолі з палеонтологом Александром Дечечі розрахувала приблизну швидкість 70 різних динозаврів. За допомогою методики Хірт і рівняння британського зоолога Роберта Александра науковці визначили швидкість різних динозаврів за висотою їхніх стегон і розміром кроку.

Зʼясувалося, що невеликі динозаври родини дромеозавриди були доволі спритними: деякі з них могли подолати до 32 кілометрів за одну годину.

Двоногі хижаки альбертозаври, які вважаються спорідненими з тиранозаврами, могли б із легкістю наздогнати середньостатистичну людину. А максимальна швидкість дельтадромеусів становила 48 кілометрів на годину.

Вберегтися від таких хижаків можна було б за допомогою маневрів. Цю тактику застосовують різні представники тваринного світу. Наприклад, імпали. Гепард може бігти зі швидкістю 85 кілометрів на годину, а імпала лише 64 кілометри на годину.

Проте під час переслідування гепардом швидкість імпали майже ніколи не перевищує 49 кілометрів на годину, вона рятується від хижака за допомогою різних маневрів. Однак стратегія, що допомогла б утекти від альбертозавра чи дельтадромеуса, навряд чи спрацювала б із молодим тиранозавром.

У чотирнадцять років ці хижаки були значно швидшими, ніж у дорослому віці. Вони важили 900 кілограмів і могли бігати зі швидкістю 53 кілометри на годину.

Імовірність того, що вони могли напасти на людину, значно більша. Адже на відміну від дорослих особин, які полювали на інших великих динозаврів, юні тварини обирали собі значно меншу здобич. Тому якщо б людина якось зустріла юного тиранозавра, найкращим варіантом було б сховатися. Або змайструвати пастку.