Із терористами не ведуть переговорів і не виконують їхні вимоги. Чи ведуть і виконують? Іноді ― так, щоб врятувати заручників. Ось три такі випадки в Австрії, СРСР та Ірані

Уранці 21 липня 44-річний житель міста Дубно Рівненської області Максим Кривош захопив автобус із заручниками в центрі Луцька. Через 12 годин він звільнив заручників і здався після того, як президент Володимир Зеленський виконав одну з його вимог — закликав дивитися фільм «Земляни». За це Зеленського розкритикували деякі політики, громадські діячі та журналісти. Суть претензій зводилася до того, що в таких випадках не можна йти на жодні поступки, інакше це створить прецедент для майбутніх терактів. «Бабель» згадує три історії із захопленнями заручників в Австрії, Ірані та СРСР, коли влада виконала вимоги терористів, щоб врятувати життя заручників.

Захоплення заручників у поїзді в Австрії, 28 вересня 1973 року

Двоє бойовиків палестинського угруповання Ас-Saʼiqa, що входило в «Організацію звільнення Палестини», захопили заручників у поїзді «Братислава — Відень» на австрійській прикордонній станції «Маршег». Більшість пасажирів потягу були єврейськими емігрантами з СРСР, які їхали в австрійський перевалочний пункт у замку Шенау, щоб звідти перебратися в Ізраїль. Бойовики захопили шістьох радянських євреїв, серед яких була хвора жінка, трирічна дитина і 70-річний чоловік, а також австрійського митника.

Вимоги:

Терористи вимагали закрити Шенау, надати їм літак і дозволити виліт в одну з арабських країн.

Дії влади:

Через 15 годин переговорів, до яких підключилися дипломати Лівії, Єгипту, Лівану та Іраку, австрійська влада погодилася виконати вимоги.

Підсумки:

Терористи разом із заручниками вирушили до аеропорту «Швехат» у передмісті Відня. Там вони відпустили заручників і відлетіли на літаку в Лівію. На пресконференції, скликаній у Триполі 30 вересня 1973 року, терористи повідомили, що за попереднім планом вони «збиралися захопити якомога більше заручників, а потім убити всіх ізраїльтян». Надалі вони, ймовірно, брали участь у «війні Судного дня».

Австрійський канцлер Бруно Крайський остаточно закрив перевалочний пункт у Шенау в грудні 1973 року, попри протести ізраїльського уряду. «Уся відповідальність лежала на мені, я хотів зберегти людські життя, і я це зробив», — сказав Крайський.

Захоплення посольства США в Ірані, 4 листопада 1979 року

Під час ісламської революції в Ірані група студентів медичних та інженерних факультетів захопила 66 людей в американському посольстві в Тегерані. Шістьом заручникам вдалося втекти, декого поступово визволяли під час переговорів. А 52 заручників було звільнено тільки через 444 дні — 20 січня 1981 року. Переговори зі США вів лідер ісламської революції Рухолла Хомейні.

Вимоги:

• США повинні повернути до Ірану шаха-втікача Мохаммеда Реза Пехлеві;
• США повинні вибачитися перед урядом Ірану за втручання у справи країни;
• США повинні пообіцяти не втручатися у внутрішні справи Ірану в майбутньому.

Дії влади:

США майже одразу ввели повне ембарго проти Ірану. У середині грудня 1979 року американський президент Джеймс Картер змусив шаха Пехлеві покинути США. Той вирушив спочатку до Панами, потім у Єгипет, де в липні 1980 року помер від лімфоми. Наприкінці квітня 1980 року американці відправили команду з порятунку заручників у рамках операції «Орлиний кіготь». Однак вона провалилася, а вісім спецпризначенців загинули.

Підсумки:

У листопаді 1980 року Картер програв президентські вибори Рональду Рейгану. Іран відмовився від попередніх вимог і попросив 24 мільярди доларів за звільнення всіх заручників. Поступово суму скоротили до восьми мільярдів, які взяли із заморожених активів Ірану в банках Європи та США. Після вирахування боргів Іран отримав три мільярди доларів.

Країни також підписали Алжирську угоду, в якій зобовʼязалися не втручатися у внутрішні справи одна одної. З іранського уряду зняли звинувачення в порушенні прав людини, щоб колишні заручники не змогли звернутися до Міжнародного суду. Співробітників посольства звільнили 20 січня 1981 року — у перші секунди Рейгана на посаді.

Захоплення автобуса зі школярами в Орджонікідзе (нині Владикавказ), 1 грудня 1988 року

Пʼятеро членів місцевої автобусної бригади взяли в заручники учнів 4 «Г» класу школи № 42, вчительку, водія автобуса, потім екіпаж літака і парламентера-офіцера КДБ. У деяких із терористів у минулому були судимості, а на момент захоплення заручників у всіх були проблеми з алкоголем і наркотиками. «Ніч в автобусі — це був якийсь жах. Вони постійно кололися, погрожували, лаялися», — згадувала вчителька Наталія Єфімова, яка була серед заручників.

Вимоги:

Викуп в іноземній валюті та виліт за кордон. Інакше терористи погрожували підпалити автобус. Для переконливості в салоні розставили ємності з бензином.

Дії влади:

Після багатогодинних переговорів терористам передали вісім бронежилетів, чотири пістолети ПМ з двома повними обоймами, один автомат АКС-74 з двома спорядженими магазинами та два мільйони доларів. Також підготували літак «Іл-76», який посадили в аеропорту Мінеральних Вод.

Підсумки:

В аеропорту терористи під прикриттям живого коридору з дітей вийшли з автобуса і перейшли в літак. Потім відпустили дітей і вчительку, захопивши в заручники екіпаж.

Радянський уряд не наважився на штурм і дозволив літаку вилетіти. Після довгих коливань терористи обрали Ізраїль, з яким у СРСР на той час не було ані дипломатичних відносин, ані угоди про видачу злочинців.

Другого грудня 1988 року «Іл-76» приземлився на одній з військових баз біля Тель-Авіва. Терористи запропонували ізраїльській владі мільйон доларів за можливість вилетіти в ПАР. Однак ізраїльтяни відмовилися і видали їх СРСР за умови, що до них не буде застосована вища міра покарання. Зрештою ватажок Павло Якшиянц отримав 15 років вʼязниці з конфіскацією майна, троє терористів — по 14 років, і один — три роки колонії.