У Мінському процесі зʼявилися чотири переселенці: два журналісти ― Денис Казанський і Сергій Гармаш, колишній прокурор Андрій Горан і лікар-травматолог Костянтин Лібстер. Ось що про них відомо

У вівторок, 9 червня, на засіданні Тристоронньої контактної групи зʼявилися чотири нових учасники, які представляють жителів Донецької і Луганської областей. Це журналісти Денис Казанський і Сергій Гармаш, юрист і колишній прокурор Андрій Горан, лікар-травматолог Костянтин Лібстер. За їх відбір відповідав перший заступник голови української делегації в ТКГ Олексій Резніков. За його словами, нових учасників обирали за їхніми публічними висловлюваннями про війну на Донбасі, дізнавалися, чи є у них родичі на окупованих територіях (оскільки їх можуть взяти в заручники). У шорт-лісті опинилися 60 людей, Резніков проводив співбесіди особисто. Скількох він відібрав — невідомо, але каже, що в засіданнях групи братимуть участь і інші переселенці. «Бабель» розповідає, хто такі Денис Казанський, Сергій Гармаш, Вадим Горан і Костянтин Лібстер.

Донецьку область представляють журналісти Денис Казанський і Сергій Гармаш

Денису Казанському 36 років, він народився в Донецьку. У 2006 році закінчив Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Працював економістом і громадською діяльністю не займався. Казанський розповідає, що письменство завжди було його хобі. Матеріали для сайтів він почав писати у 2007 році «задля розваги».

У 2009 році на популярній платформі того часу — «Живому Журналі» — Казанський завів блог під ніком frankensstein. Він публікував фото і короткі історії про депресивні містечка Донбасу. В 2011 році, за версією інтернет-видання Vgorode, він був другим серед найпопулярніших блогерів Донбасу. В цей же час Казанський перейшов у журналістику, працював з місцевими виданнями «Остров», «Новости Донбасса» та іншими.

Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, блогер критикував керівну Партію регіонів. У 2012 році почав писати про підготовку партії до парламентських виборів: агітаційні концерти, роздачі пасок до Великодня. Працюючи журналістом, він спостерігав за виборами, бачив, як відбувалися фальсифікації, фотографував «вкидання». Намагався балотуватися в мери міста Єнакієве від партії УДАР на позачергових виборах у грудні 2012 року.

«Казанський розумів, що будуть фальсифікації на виборах, як це зазвичай відбувалося в Донецькій області. І тому хотів брати участь у виборах і про це писати. Він точно не хотів йти від «Батьківщини» та «Свободи». Ми спілкувалися. І в підсумку це була спільна ідея — висунути його від партії УДАР», — розповідає співрозмовник «Бабеля», який на ті часи належав до донецького осередку партії.

У той час Казанський розповідав, як ще на початку листопада 2012 року голова територіальної комісії йому одразу «натякнула», що кандидатом його не зареєструють. До виборів Дениса не допустили. Головою міста став кандидат від Партії регіонів Валерій Олійник, якого Янукович ще до виборів представив як майбутнього мера міста.

Казанський підтримав Революцію гідності. Тоді він працював у виданні «Остров». Восени в Донецькій області почали нападати на проукраїнськи налаштованих активістів. 13 березня на мітингу в Донецьку вбили Дмитра Чернявського, 21 квітня — депутата Горлівської міськради Володимира Рибака. Тому в травні Казанський виїхав з Донецька в Київ.

У листопаді 2014 року тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко в ефірі токшоу «Чорне дзеркало» запропонував Казанському керівну посаду в СБУ, але той відмовився. У 2014 році він писав для видання «Український тиждень», а в 2015 році став головним редактором сайту «Четверта влада». У 2015 році вийшла його книга «Чорна лихоманка» про нелегальний видобуток вугілля на Донбасі. У червні 2018 року Казанський опинився у так званому «списку 47», отриманому нібито від таємного джерела в СБУ у ході розробки справи Аркадія Бабченка. У 2016 році був ведучим програми «Блогери» на телеканалі Савіка Шустера 3s.tv. В 2017—2018 роках вів авторську програму на телеканалі АТР.

У березні 2019 року Казанський взявся реанімувати сайт «Восточный вариант». Видання виходило з 2008 року на папері, а з 2009 року — в інтернеті. Але в 2014 році сайт припинив роботу. Нині Казанський — головний редактор цього сайту.

Сергію Гармашу 47 років, він родом з Єнакієвого — містечка неподалік Донецька. Відразу після школи закінчив профтехучилище в Юнокомунарівську (сусідній з Єнакієвим населений пункт) і отримав шахтарську спеціальність — «підземний електрослюсар». Кілька місяців працював на шахті, потім служив у прикордонних військах.

З 1991 по 1993 рік працював кореспондентом газети «Панорама». Потім три роки на місцевому радіо відповідальним редактором. Його звільнили після невдалого першоквітневвого жарту. Як розповідає сам Гармаш, він переоцінив почуття гумору слухачів, повідомивши, що в Карпатах стався землетрус, хвиля рухається на Єнакієве, а тому всім пенсіонерам треба зібратися на головній площі для евакуації, при собі мати паспорт і презерватив. «Після цього почалися дзвінки від пенсіонерів — запитували, що таке презерватив і де автобус. Мер Юрій Хіврич сказав, що в цьому місті для мене роботи не буде», — розповідає Гармаш.

У 1998 році закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ще під час навчання на «заочці» в 1996 році почав працювати на «Радіо Свобода» власним кореспондентом у Донецькій області і пішов звідти в 2004 році. Також з 2001 по 2003 — був кореспондентом агентства Інтерфакс-Україна у Донецькій області.

У своєму інтервʼю Гармаш розповідав, що іноді він працював як політтехнолог-консультант. І на президентських виборах у 1998 році разом з Олександром Клименком він працював в обласному штабі соціаліста Олександра Мороза.

В одному з інтервʼю Гармаш розповідав, що десь у 2002 році, незадовго до премʼєрства Віктор Янукович запросив його на розмову. Розповідав, що йому готують нову посаду, підкреслював, що на премʼєрстві не зупиниться, і пропонував Гармашу увійти в його команду. Гармаш в команду так і не потрапив.

У 2002 році він заснував сайт «Остров» і залишається його головним редактором досі. В 2004 році, згідно з опитуванням аналітичного центру «Демократичні ініціативи», він увійшов до двадцятки найавторитетніших журналістів.

Видання «Остров» було одним з небагатьох незалежних на Донбасі і за часів Януковича було в опозиції влади. У 2013 році Гармаш не заперечував, що може зайнятися політикою: якщо буде нормальна команда, він із задоволенням зробить усе, щоб змінити ситуацію в Україні на краще.

Під час Революції гідності Гармаш з іншими активістами організували опір — Комітет патріотичних сил Донбасу. Під час подій у Києві і коли у березні в Донецькій області почали захоплювати адміністративні будівлі, активісти комітету виготовляли листівки, потайки розфарбовували обʼєкти в жовто-сині кольори.

«На дачі у Сергія був наш мозковий центр, — згадує Єгор Фірсов, який на той час був депутатом від фракції УДАР. — Напевно, нас вистежили, бо ввечері почали стріляти в бік дачі. Кулі влучали у скло. Ми вимкнули світло, у нас була зброя, ми зробили кілька пострілів у відповідь. Через годину після цього ми поїхали в Київ».

У 2015 році у Гармаша була своя авторська програма «Окупація» на національному радіо. У цьому ж році він став лауреатом премії «Вільна преса Східної Європи». В останні роки Гармаша часто запрошують брати участь у теле- і радіопрограмах як експерта з Донбасу.

Луганську область представляють колишній прокурор Вадим Горан і травматолог Костянтин Лібстер

Вадиму Горану 51 рік, він народився в Краснодоні Луганської області. Закінчив Харківський національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Зробив карʼєру від стажиста в прокуратурі Краснодона до прокурора Сватівського району. У жовтні 2004 року Горана перевели в Генеральну прокуратуру, де він був начальником відділу, а потім помічником генерального прокурора. З 2006-го став заступником прокурора Києва. За часів президентства Віктора Януковича, а пізніше під час Революції гідності керував головним управлінням з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень. Після втечі експрезидента, 6 березня 2014 року пішов з прокуратури за власним бажанням. У 2015 році Горан очолив Луганське земляцтво, яке з регіонального стало «міжнародним», щоб відмежуватися від Луганського земляцтва у Москві.

Луганське земляцтво на початку 2000-х років заснували тодішній депутат Луганської обласної ради Віктор Тихонов та голова обласної адміністрації Олександр Єфремов. Земляцтво влаштовувало різні проросійські акції та займалося «підтримкою соціальних та економічних звʼязків між уродженцями Луганської області». Віктор Тихонов, як і Олександр Єфремов, є прихильником федералізації України. Тихонов ще в 2004 році написав книгу «Маніфест федералізму» і виступив на зʼїзді у Сєверодонецьку, де незгодні з Помаранчевою революцією політики обговорювали «Південно-східну автономію» і зверталися до президента РФ Володимира Путіна по підтримку.

У 2006 році Єфремов і Тихонов стали депутатами Верховної Ради від Партії регіонів, Єфремов очолив земляцтво, а Тихонов став генеральним директором, засновником організації він значиться до сьогоднішнього дня.

21 червня 2014 року, коли вже йшла війна на Донбасі, в окупованому Луганську відбулося перше засідання «громадської ради «ЛНР», в якому взяло участь Луганське земляцтво Києва. Але вже через рік організацію перереєстрували і новим керівником, замість Єфремова, став Вадим Горан.

Після призначення Вадим Горан переорієнтував земляцтво. Тепер воно повинно було «допомагати як землякам, які виїхали з Луганської та Донецької областей, так і тим, хто з якихось причин змушений був там залишитися». Організація в 2015 році почала співпрацювати з тодішнім головою Луганської військово-цивільної адміністрації Геннадієм Москалем і підписала «меморандум про тісну співпрацю». Пізніше співпрацювали з головою ВЦА Георгієм Тукою. У 2016 році в Києві пройшов зʼїзд земляцтва — «Мир для Донбасу». За підсумками зʼїзду Горан і учасники організації зверталися до Петра Порошенка. «Громадськості швидше вдасться відновити толерантність і примирити конфліктуючі сторони... Громадським організаціям і звичайним громадянам України необхідно починати роботу в цьому напрямку», ― заявив президент організації Горан.

Костянтину Лібстеру 44 роки, він народився в Луганську в родині лікарів. У 1993 році Лібстер вступив до Луганського державного медичного університету, почав оперувати на 4 курсі, коли працював у травмпункті. Пізніше працював у багатопрофільній лікарні № 2 міста Луганська, де відділення травматології очолював його батько, хірург Борис Лібстер. У 2009 році влаштувався в Луганську обласну лікарню і сам очолив травматологічне відділення. Лібстер це пояснив так: «Мій батько каже, що людина не народжена, щоб весь час бути на теплому місці. Я це тепле місце, яке створив батько, покинув і перейшов в обласну». Пропрацював завідувачем відділення до 2014 року. З початком війни на Донбасі переїхав до Києва, де влаштувався на роботу в Центральну міську лікарню.

Перший заступник голови української делегації в ТКГ Олексій Резніков заявив, що «при виборі людей дізнавалися, чи є [в кандидатів] родичі на окупованих територіях, оскільки їх можуть взяти в заручники». При цьому батько Костянтина Лібстера — Сергій Лібстер живе в окупованому Луганську і, як і раніше, очолює травматологічне відділення 2-ї лікарні.

Під час бойових дій в 2014 році ця лікарня стала військовим госпіталем, де Лібстер оперував російських найманців, місцевих бойовиків і українських солдатів, що потрапили в полон. У вересні 2014-го, вже за «ЛНР», став «почесним громадянином Луганська». У грудні 2018 року Сергій Лібстер представив «голові «ЛНР» Леоніду Пасічнику реконструйоване відділення травматології.

Крім того, у Костянтина є брат Андрій. Він був суддею Луганського Ленінського суду. Указом президента Петра Порошенка 21 серпня 2014 року його перевели на посаду судді Куликівського районного суду Чернігівської області, де він працює і сьогодні.