Тексти

Школа після карантину. Ексрадниця міністра освіти Іванна Коберник і шеф-редакторка «Бабеля» Катерина Коберник розмовляють про «робочий» червень, канікули під посівну кампанію та інтегровані предмети

Автор:
Катерина Коберник
Дата:

Два місяці тому українські школи закрили на карантин через пандемію коронавірусу. Міністерство освіти розпорядилося перевести навчання в онлайн: частина шкіл з цим впоралась, але більшість обмежилася розсилкою домашніх завдань через месенджери. Мама пʼятикласниці і за сумісництвом шеф-редакторка «Бабеля» Катерина Коберник, на відміну від більшості батьків школярів, від карантину майже не постраждала. У цьому навчальному році, за порадою своєї подруги, співзасновниці громадської організації «Смарт освіта» Іванни Коберник, вона перевела дочку до нової школи, яка швидко налагодила повноцінне навчання онлайн. За пару тижнів до початку літніх канікул дві вільні від домашніх завдань Коберник поговорили про неочевидні наслідки карантину. Іванна розповіла, як школярі наздоганятимуть програму в наступному році, чому батьки самі перешкоджають розвантаженню дітей від уроків і до яких непопулярних, але потрібних реформ пандемія підштовхує чиновників.

У вересні діти, сподіваюся, підуть до школи і в усіх буде абсолютно різний рівень знань: коли і за рахунок чого вони наздоганятимуть програму?

Міністерство освіти і науки вже запропонувало у вересні провести корекційне навчання, щоб цей рівень підтягнути. Але програму наступного класу ніхто не скоротив. На мою думку, чесна позиція — сказати, що наступний навчальний рік треба зробити довшим. Діти не вчилися повноцінно два з половиною місяці. Дистанційне навчання в різних школах було дуже різним. Щонайменше на початку вересня правильно було би сказати: шановні освітяни, батьки, учні, ми не можемо допустити, щоб діти не отримали необхідних знань, тому готуйтеся, що цього року діти будуть вчитися в червні. Підлаштуйте під це свої навчальні плани, не навантажуйте дітей, не задавайте їм по 20 сторінок наперед.

«Бабель»

Зараз лише невелика частина дітей повноцінно навчається онлайн, інші просто отримують домашні завдання у Viber. Моя донька — у першій групі, і мені буде дивно, якщо їй доведеться навчатися більше наступного року. Я не розумію, як у вересні школи чітко зрозуміють, що саме діти пропустили, і на скільки треба подовжити навчання. Це ж не може бути одне рішення на всіх?

Є освітня програма і очікувані результати. Вчителі у вересні мають виміряти, чи досягнуті очікувані результати минулого року. Насправді, за законом про освіту, навчальний рік може тривати до 1 липня і школа сама має право вирішувати, коли закінчувати навчання. Однак продовження навчання у червні — непопулярне рішення, зокрема, серед батьків. Такий короткий навчальний рік, як у нас, є хіба в Росії та Білорусі. Якщо подовжити навчання, у дітей буде менше уроків щодня, більше часу на закріплення знань, вони будуть менше втомлюватися.

Крім того, за три місяці літніх канікул діти втрачають знання. Тобто, навіть без карантину вони повертаються до школи 1 вересня і ще місяць-півтора вчителі приводять їх до тями, приблизно до рівня кінця попереднього навчального року. З карантином картина буде значно гіршою.

Якщо все так, чому ми раніше не подовжили навчальний рік?

Нинішня структура склалася ще за царя Гороха. Девʼятимісячний навчальний рік і графік канікул були, увага, підв’язані під посівну кампанію і збір врожаю, щоб залучати дітей до цих робіт. Не знаю, скільки десятиліть тому це придумали, але чому, наприклад, чверті нерівномірні? Чому третя чверть, коли зима, холодно, мало сонця й вітаміну D, найдовша?

Я сто разів запитувала себе про це і підозрювала, що це банальний садизм (сміється).

Все просто — в кінці березня діти були потрібні на посівній. І те саме з літніми канікулами — вони мали допомагати збирати врожай. Багато дітей вже навіть не знають, що таке посівна, але ми живемо з цим спадком Радянського Союзу.

Чому так? Тому що для змін традиційно потрібні воля і політичне рішення. Тому, хто наважиться, треба буде витримати великий тиск і вчителів, і значною мірою батьків, які будуть незгодні, як-от ти казала «А чому це моя дитина червень має сидіти в школі?»

Я казала про інше: комусь наступного червня доведеться наздоганяти програму, а хтось пройде її цієї весни. Перевірити це в масштабах країни буде важко.

Ніхто не буде перевіряти рівень знань по всій країні. Школи і рівень засвоєння програм були різними завжди, карантин просто оголив цю проблему. У нас кожного року є території, переважно сільські, де дітей відправляють на зимові канікули на весь січень. Вони не вчаться, тому що місцева влада таким чином економить або на шкільному автобусі, або на розчищенні доріг, або на опаленні школи. І ці діти кожного року мають менше часу на засвоєння програми — і на це всі заплющують очі.

Тому, коли ми говоримо про наступний навчальний рік, то на папері буде написано, що всі все пройшли. А фактично у багатьох дітей будуть істотні прогалини. А чим займатимуться конкретні діти, в конкретній школі, в конкретному класі — залежатиме від їхнього вчителя.

Нещодавно спостерігала у Facebook жваву дискусію свідомих батьків. Головне питання: які висновки має зробити українська система освіти з карантину? Що ти думаєш?

По-перше, батькам очевидно відкрилося, скільки зайвого і застарілого є в шкільних програмах. Наскільки вони затеоретизовані, відірвані від сучасності, і як складно застосувати ці знання у реальному житті. Міністерство освіти мало б нарешті переглянути програми, затвердити новий базовий стандарт освіти згідно з реформою НУШ і почати навчати вчителів цифровим технологіям.

По-друге, дистанційне навчання добре налагодили ті школи і вчителі, які раніше практикували змішане навчання. Тобто, якщо вчитель раніше давав якісь відео, мав свій YouTube-канал, користувався різними платформами для онлайн-тестів, він швидко освоївся в нових умовах.

І ще я дуже сподіваюся, що уроки пандемії привернуть увагу до природничих наук і до інтеграції предметів. Ми бачимо, наскільки застаріло предметне викладання.

Розкажи більше про інтеграцію предметів, наведи якийсь приклад? Більшість батьків не розуміє, про що мова.

Я думаю, у вашій школі із цим усе гаразд.

У нашій — так, але до того, як ми потрапили в цю школу, я нічого про це не чула. Які курси можна і треба об’єднувати?

Об’єднувати можна багато що, головне — робити це розумно і вчасно. Наприклад, у середніх класах можна обʼєднати географію та історію, тому що історичний розвиток тісно пов’язаний із географічними умовами. Можна і необхідно об’єднувати біологію і хімію. В учнів 8—9 класів величезні проблеми через те, що ці дві програми не синхронізовані. Біохімію вчать спершу на біології, а вже потім — на хімії. У дітей в головах вінегрет, їх дуже шкода. Мій улюблений приклад про кров. На біології її вивчають як рідку тканину в розділі «Тканини». А на хімії кров вивчають як колоїдний розчин. Спроби поєднати ці речі і вивчати, або хоча би записати кров у тему «Розчини» в біології, зустрічають опір методистів старої формації. А тим часом усі Нобелівські премії в галузі природничих наук останніх років присуджуються за комплексні відкриття на стику різних наук. В реальному житті вони вже інтегровані.

Але ж школа сама може об’єднувати курси.

Може, принаймні старша школа. Але для того, щоб об’єднати, потрібно мати підручники, навчених вчителів і відповідні методики викладання. Тут же питання не в тому, як це називається, а в тому, як це робиться. З 2016 року Лілія Гриневич намагалася запустити цей процес, але йому опираються ті, хто не хоче втрачати свої підручники, написані десять і більше років тому, і свої робочі зошити, які продають за гроші.

Ось свіжий приклад: у проєкті стандарту базової освіти (5—9 класи) нарешті передбачена інтеграція мови та літератури — це практика усього цивілізованого світу, але опір вчителів літератури, насамперед, зарубіжної, просто шалений. У цій війні використовують досить маніпулятивні «патріотичні» аргументи, що інтеграція — це нищення української літератури.

У підсумку поділ на мову й літературу і викладання їх за досить застарілими методиками призводить до того, що діти після 11 класу не можуть сформулювати думку українською. Тому що вони вивчали українську мову десь у вакуумі з підметами і присудками, суфіксами і префіксами, але не вчилися нормально міркувати українською, обговорювати твори якісно, глибоко. На жаль, у противників інтеграції високі шанси перемогти і ця реформа може не відбутися.

Коли буде якесь рішення?

Обговорення мало б закінчитися у травні, і я поки не бачу великої політичної волі відстоювати більш прогресивні підходи.

Батькам зараз важко. Багато хто не розуміє, де в нових умовах закінчується робота вчителя і починається батьківська. Що таке батьківський мінімум — встановити на компʼютер потрібні програми чи пояснювати нову тему? Мені пощастило — я встановила програми і далі все роблять вчителі. Ти знаєш відповіді на ці питання?

Батьки мають організувати процес, але не повинні навчати. Педагог — це професія. Я можу знайти дотичний до теми фільм чи дотичну інформацію в Iнтернеті, але пояснювати тему з нуля не візьмуся ніколи. Я школу закінчила давно, це не я вчуся, вчаться мої діти.

Інша річ, якщо протягом карантину батьки з’ясували, що їм не подобається, як навчають їхню дитину, тоді, можливо, слід замислитися про іншу школу.

Гадаєш, після карантину будуть масові міграції учнів?

Я на це сподіваюся, це і є свідомий батьківський підхід. Не замінити вчителя і не виконувати всі його забаганки, а знайти для своєї дитини кращі умови. У нас із тобою є спільна знайома, чиї діти навчаються в школі, яка в першій десятці за балом ЗНО в Україні. У неї троє дітей у трьох різних класах, у жодному з них не було жодного онлайн-уроку — лише задають параграфи і вправи з підручника. Це не дистанційне навчання.

Коли я обирала школу для доньки, ти радила не орієнтуватися на результати ЗНО. Твій приклад саме про це.

Так! Часто ЗНО — це не результат школи, а результат батьків, які мають гроші на репетиторів і стежать, щоб їхні діти отримували найкраще за додаткові гроші. Під час карантину це стало очевидним. У мене також є знайомі батьки, які були впевнені, що у них все чудово, бо ж діти навчаються у престижних за київськими мірками школах, аж раптом з’ясувалося, що все навчання — це список вправ у Viber і перелік сторінок підручника.

«Бабель»

Цього року скасували ДПА у 4 і 9 класах. Раніше ти казала, що ДПА — це моніторинг роботи вчителів, однак стрес переживають саме батьки і діти. Чекати від скасування негативних наслідків чи це й справді стрес заради стресу, а цьогоріч усім просто пощастило?

Нічого не зміниться. ДПА справді запроваджувалося як моніторинг роботи вчителів і шкіл. І це гарний приклад незакінченої реформи. Чому вона не працює? У нас же є ДПА в 11 класі, яке проходить у формі ЗНО. У цьому випадку рівень засвоєння матеріалу вимірюється стандартизованим тестом. Ця система мала би працювати у 4 і 9 класах — стандартизований тест мали б давати ззовні і зовні перевіряти. Але зараз ДПА — це звичайна контрольна, яку складають і перевіряють вчителі школи. Далі ця інформація нікуди не йде і ніким не аналізується, тому що другий і третій етапи реформи так і не запровадили.

А що мало бути на другому і третьому етапах?

Мали розробити державний стандартизований тест і потім щорічно аналізувати результати. Зараз щось аналізувати неможливо: 12 балів у сільській малокомплектній школі, наприклад, переважно не дорівнює 12 у фізматліцеї обласного центру.

Усі прогресивні педагоги стверджують, що в умовах карантину оцінки — не головне. Однак їх усе одно виставлять, і там, де реального дистанційного навчання не було, за основу візьмуть оцінки за попередній семестр. Що робити, якщо дитина покращила свій результат, але отримала оцінку на підставі попередньої чверті?

Це нетипова ситуація, але може статися, що дитина на дистанційному навчанні наполегливо вчилася і, якби мала безпосередній контакт з учителем, то покращила б свій результат. Тут я можу порадити батькам подавати на апеляцію — школа має надати можливість перездати оцінку, у тому числі річну. Це можна буде зробити у вересні. Ця опція існувала і до карантину.

Але ти правильно сказала, що оцінки — не головне. Важливіше зберегти мотивацію у дітей, щоб вони щось корисне читали, дивилися, міркували, висловлювали свої судження. За пів року вдома цю здатність потрібно не втратити.