Усі сперечаються, яка з країн має більше заслуг у Другій світовій війні. Переміг Сталін? Чи Черчилль із Рузвельтом? Ні, все набагато складніше — пояснює історик Річард Овері (архівний матеріал)

До 2023 року Україна відзначала 8—9 травня два офіційні свята — День памʼяті та примирення і День перемоги над нацизмом. Щороку ці дати супроводжувалися запеклими суперечками: у кого з країн-союзниць більше заслуг у Другій світовій війні та який чинник став вирішальним для перемоги (ленд-ліз, висадка в Нормандії, битви під Сталінградом і на Курській дузі, злом «Енігми» тощо). Цій темі присвячена книга британського історика, професора Королівського коледжу Річарда Овері «Чому союзники перемогли». Відповідь, яку він пропонує, — незмірно складніша й на порядок цікавіша, ніж будь-яка версія, що лунає у кожній аматорській суперечці. Оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров переказує основні тези книги — із рідкісними архівними фотографіями.

Перемога антигітлерівської коаліції сьогодні, як і під час виходу книги Овері 25 років тому, багатьом здається чимось очевидним і заздалегідь визначеним. Запитання «чому союзники перемогли» часто не ставлять із психологічних причин. Адже ми вже знаємо результат, а про альтернативу думати просто не хочеться.

Однак після перших двох років війни перспективи були зовсім інакші. «Жодна розсудлива людина на початку 1942 року не могла б передбачити кінцевий результат війни». У стратегічному плані союзники зіткнулися з найгіршим сценарієм.

Німеччина завоювала фактично всю Європу, завдала нищівної поразки Радянській армії, вже підступала до Москви і Ленінграда й готувалася прориватися на Кавказ і Близький Схід. Згідно з радянськими архівами, у жовтні 1941 року Сталін навіть міркував про те, щоб здатися.

Велика Британія, хоч і змогла не допустити вторгнення, але фактично опинилася в ізоляції на острові. Німецькі підводні човни перерізали постачання допомоги через Атлантику, а їхня авіація домінувала в повітрі. США ще тільки готувалися переорієнтовувати свою економіку і промисловість на військові потреби. А в грудні 1941 року по американській військово-морській базі Перл-Харбор завдали удару японці. На той час британський премʼєр Вінстон Черчилль всерйоз розглядав варіант, за якого «Гітлер панував би в усій Європі, Африці, Азії, а Америці та Британії навʼязав мир на своїх умовах».

Але до кінця 1944 року ситуація кардинально змінилася. Тому, на думку Овері, вирішальними стали саме події 1942—1944 років. Умовно їх можна розділити на три етапи:

• 1942 рік — глуха оборона і виснаження сил противника, нарощування власного технічного потенціалу, робота над помилками в тактиці та стратегії, формування антигітлерівського союзу;
• 1943 рік — перелом на ключових фронтах, поступове здобуття переваги на морі та в повітрі;
• 1944 рік — перехід у наступ, другий фронт у Західній Європі, до кінця року баланс сил вже остаточно складається на користь союзників.

Але жоден з цих факторів не був вирішальним сам собою, їх варто розглядати тільки в сукупності. «Війна була унікальною за своїм географічним розмахом і масштабами. Поле битви було світовим полем в буквальному сенсі слова. Для союзників питання про перемогу у війні на якійсь певній ділянці не стояло: її потрібно було здобути на кожному театрі військових дій і в усіх вимірах — на суші, на морі та в повітрі. Це робило гонитву за перемогою дорогою і, насамперед, тривалою».

Якби більша частина німецької армії не загрузла в боях на Східному фронті, то висадка в Нормандії навряд була б успішною. З іншого боку — постійні повітряні бомбардування німецьких заводів і верфей відвернули авіацію зі Східного фронту. Поступово союзникам вдалося домогтися переваги в повітрі. Але Радянському Союзу, як і Британії, все одно було б важко без поставок допомоги з Північної Америки. А для цього потрібно було очистити Атлантику від німецьких підводних човнів. «Зрештою союзники змогли переломити ситуацію у всіх трьох цих кампаніях, але такий результат не міг бути сприйнятий як само собою зрозумілий ані в 1942-му, ані протягом більшої частини 1943 року».

Під час війни союзники припускалися серйозних помилок, але кілька разів їм по-справжньому щастило. Приміром, вирішальну битву з японським флотом біля атолу Мідвей у червні 1942 року вдалося виграти, тому що «десять із сотень американських бомб влучили в потрібну ціль». А під час висадки в Нормандії одним з факторів успіху стала погода. Тому вже наприкінці війни Черчилль іноді говорив, що «на боці союзників було провидіння».

Тільки до 1944 року США, Британія та СРСР змогли подолати внутрішні розбіжності та почали координувати свої дії — від самого початку війни їхній союз був вимушеним, а не добровільним. Після пакту Молотова — Ріббентропа Захід взагалі розглядав СРСР як поплічника Німеччини. І кожна зі сторін побоювалася, що хтось піде на угоду з нацистами за спинами інших. «Зрештою альянс був викований з національного корисливого інтересу. Він існував, допоки кожна зі сторін потребувала допомоги іншої для досягнення перемоги, а потім розпався», — писав у своєму щоденнику помічник держсекретаря Рузвельта Адольф Берль.

У 1939—1941 роках Німеччина технологічно і тактично на голову перевершувала як своїх супротивників, так і основних союзників — Італію та Японію. Тому учасникам антигітлерівської коаліції довелося дуже швидко реформувати як організацію сил і їхнє оснащення, так і оперативні навички. Приміром, після поразок літа і осені 1941 року радянський Генштаб до березня 1943-го підготував пʼять томів критичного аналізу, в яких охоплювалося все — від використання танків і літаків до закладки димових завіс.

Поступово союзники надолужували технологічне відставання. В СРСР налагодили масове виробництво маневреного танка Т-34, який чудово себе проявив під час битви на Курській дузі — одній з переломних битв на Східному фронті влітку 1943 року. В американців зʼявилися бомбардувальники, здатні літати на великі відстані. З їхньою допомогою вдалося ефективно руйнувати німецьку військову промисловість. До 1944 року бомбардування скоротили випуск німецької авіатехніки на 31 відсоток, а танків — на 35 відсотків. Авіація союзників успішно діяла й в битві за Атлантику. У 1943 році літаки потопили 149 з 237 німецьких підводних човнів.

Величезну роль зіграли навіть незначні на перший погляд технологічні дрібниці. Наприклад, додаткові паливні баки для винищувачів дозволили їм прикривати бомбардувальники під час рейдів у глибокий тил противника. У Німеччині ж після перших успішних років війни технологічний прогрес пішов на спад. Станом на 1944 рік, коли американські та британські війська були повністю моторизовані, німецька армія все ще використовувала понад мільйон коней.

Баланс у співвідношенні ресурсів теж поступово змістився на користь союзників. Тут Овері називає два ключові чинники: величезна швидкість і масштаб американського переозброєння і швидке відродження радянської промисловості після величезних втрат у 1941 році. Маючи у своєму розпорядженні лише чверть того обсягу сталі, що був у Німеччини, радянські заводи протягом війни випустили більше літаків, танків і гармат, ніж супротивник.

Але однієї матеріальної переваги у війні недостатньо, якщо відсутня воля до боротьби. Після перших тяжких років війни лідерам країн-союзників вдалося надихнути людей боротися за перемогу як на фронтах, так і в тилу. Не в останню чергу саме завдяки морально-вольовій стійкості вдалося переломити хід Сталінградської битви, коли «ціною відчайдушної, майже незбагненної мужності кілька тисяч людей утримували 6-ту німецьку армію достатньо довго, щоб влаштувати вирішальну пастку».

У Німеччині ж сталося зворотне. «Легкі перемоги переконали Гітлера в тому, що він володіє винятковим розумінням стратегії та тактики. Упродовж війни він дедалі більше концентрував військові зусилля у своїх руках і майже не довіряв нічиїм порадам. Війна в Німеччині перетворилася на чоловічу розвагу, в якій інтуїція витіснила раціональну оцінку, а манія величі — здоровий глузд». Примітно, що аж до самогубства у квітні 1945 року Гітлер звинувачував у поразці кого завгодно, крім себе: «євреїв, більшовиків, навіть власний німецький народ».

У якої з країн-союзниць більше заслуг у Другій світовій війні — питання складне. А от закинути донат «Бабелю» — дуже просто: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: paypal@babel.ua