Морпіхи рік охороняють ділянку кордону з Кримом. Вони живуть у покинутому таборі, ганяють браконьєрів і (марно) просять Херсонську облраду передати їм будівлю, щоб зробити ремонт — репортаж theБабеля

Дитячий табір «Білі крила» розташований в урочищі Цукур, неподалік Скадовська Херсонської області. Уже кілька років табір порожнює. У корпусах немає вікон, дах тече, а стіни вкрилися цвіллю. У 2018 році командування морської піхоти передислокувало в цей район 140-й окремий розвідувальний батальйон. Табір визначили як базу для морпіхів. Його розташування ідеально підійшло: від моря місцевість прикриває острів Джарилгач, а за 50 кілометрів — окупований Крим. У квітні 2019 року до Херсонського обласної ради звернувся начальник Генерального штабу Віктор Муженко. Він попросив передати табір в оренду Міністерству оборони. Облрада за рішення проголосувала з другого разу, не всі депутати погодилися. Тепер Міністерство оборони просить передати табір на баланс на постійній основі — це необхідно, щоб відремонтувати корпуси. Уже кілька місяців депутати не можуть віддати табір, а весь цей час морські піхотинці живуть практично просто неба. Кореспондент theБабеля Євген Спірін побував у таборі «Білі крила», поспілкувався з депутатами та військовими і зʼясував, хто і чому не хоче віддавати покинутий табір.

1

«Білі крила» — типовий радянський табір для дітей, розташований на березі моря. Кілька просторих корпусів, їдальня, футбольне поле і спортивний майданчик. Ще у 2014 році тут відпочивали діти-сироти, потім територію зайняли військові батальйону «Збруч», у 2016-му вони пішли, а табір так і залишився стояти порожнем. За останні кілька років звідси вкрали все, що можна було вкрасти: забрали двері, вікна, видерли дроти й навіть зняли унітази. У 2018 році в цей район з Бердянська перевели 140-й окремий розвідувальний батальйон морської піхоти. Його командир, майор Володимир Семків уже пів року намагається домогтися рішення обласної ради Херсона, щоб забрати табір на баланс Міністерства оборони та почати ремонт.

Із Володимиром домовляємося зустрітися в Херсоні, щоб поїхати в табір разом і подивитися, в якому він стані. Семків приїжджає на автомобілі зі ще одним морпіхом, його позивний «Нікель». Від Херсона до «Білих крил» їхати понад годину. Усю дорогу майор пояснює, чому цей табір важливий для його підрозділу:

— Ти подивися на цей район. Навколо лише степ, навіть ліній електропередач немає. А табір ще й розташований на березі. Прямо через протоку — окупований Крим. Росіяни там розгортають десантно-штурмову бригаду. Тут навіть планувати нічого не треба: висаджуй десантників просто під Скадовськом. І ось у тебе дві дороги: одна на Затоку, друга на Херсон. Операція займе пару годин. А хто тут чинитиме опір? Жодних підрозділів немає, лише кілька прикордонників.

Семківа перевели сюди менше ніж рік тому. Він одразу приїхав у Скадовськ і оглянув місцевість.

— Щойно ми зацікавилися, одразу зʼявилася місцева влада, а потім до нас почали ходити різні незрозумілі люди. Але табір не особисто мені потрібний. Я маю кудись розселити людей, які девʼять місяців у болоті живуть. Треба формувати підрозділ.

Уперше питання про передачу табору в оренду винесли на засідання обласної ради 25 квітня. Перед голосуванням заступник голови Херсонської облради Віталій Булюк сказав, що табір розташований у курортній зоні, а Скадовськ — «курорт державного значення». За словами Булюка, «недоречно створювати військову базу поряд із дитячими установами». Депутат запропонував відкласти розгляд питання і послався на те, що місцеві мешканці проти. Пропозицію Булюка відхилили, але перший раз так і не змогли проголосувати. Зрештою голова облради Владислав Мангер повернув питання на голосування, і вона все ж таки ухвалила рішення підписати з Міноборони договір оренди на два роки і десять місяців. Семків каже, що цього часу не вистачить навіть на те, щоб закінчити ремонт.

— Оренда — перший етап. Тепер треба передати табір на баланс Міністерства оборони, тоді ми зможемо виділити на нього гроші та зробити тут повноцінну базу. А поки він не в нашій власності, ми не можемо на нього витратити жодної копійки.

2

Поруч із великим жовто-блакитним написом «Скадовськ» дорога повертає ліворуч, тут вивіска — «Дитячі оздоровчі табори». Уздовж берега тягнуться старі радянські корпуси різних санаторіїв. Тут давно ніхто не відпочиває, а місцевість навколо мало чим нагадує заповідник. Коричневий степ, глиняна колія і купи сміття біля дороги. Нікель указує на паркани:

— Скільки ми тут уже? Понад пів року, жодного разу не бачили, щоб сюди хтось приїжджав. А депутати кажуть, що ми заважатимемо тут комусь. Кому? Воронам і бичкам у морі?

Володимир сміється й каже, що одним із аргументів Булюка проти передачі табору було те, що він розташований у заповідній зоні.

— Каже нам: «У нас тут з 1965 року рекреаційна зона». Привезти б сюди фахівців з Німеччини, щоб вони взяли проби ґрунту і води, побачили б, яка тут зона, 1965 рік у нього... Кажуть: «Ви нам усю дорогу зіпсуєте». Так у нас і техніки такої немає — все на колесах, і їздити ми сільською будемо.

Нарешті машина зупиняється біля іржавих воріт, де стоять кілька чоловіків у формі — це люди з підрозділу Семківа, вони живуть у таборі та охороняють його від грабіжників. На землі валяються і грають два пухнасті пси. Нікель глушить мотор і виходить з машини.

— Мені ж теж треба піти до лави стати, а то я наче не з вами.

Морпіхи шикуються в шеренгу, Семків підходить, махає рукою «вільно» і плескає кожного по плечу. Ми проходимо у ворота, попереду кілька цегляних корпусів, госпбудівлі, водонапірна башта, за будівлями заросле футбольне поле, а далі обрив і море. Семків пропонує провести екскурсію базою, поки Нікель готує до пуску безпілотник. Ідемо до першої будівлі. Велика простора кімната, у кутку стоять пляшки з водою, банки з тушівкою, під стіною кілька печей. На стіні намальований човен із персонажами мультфільму «Чунга-Чанга».

— Ось це кухня. Ось це все у нас від «попередників» залишилося. Точніше це все, що залишилося. Ми якось у божеський вид привели цю їдальню, щоб тут уже їсти можна було. Так і харчуємося.

Поруч з їдальнею будівля котельні: усередині нічого немає, вирвані дроти, електрощитові вирізані. Каналізація в таборі теж не працює. З чотирьох корпусів дах не тече тільки в одному — у ньому зробили косметичний ремонт: пофарбували стіни, вимили душові, вибрали воду з коридорів. Тепер тут і живуть морпіхи. Семків показує кімнати корпусу, у деяких стоять панцирні ліжка з матрацами.

— Ось ці двері ми хоча б урятували, а то б і їх вкрали. Ви ці матраци страшні не знімайте, ми їх замінимо вже скоро. Узагалі, ідея розмістити тут військових хороша. Ось є табір — убитий і покинутий, ось морпіхи, ось армія, мова та віра. Але нам чомусь почали створювати негативний образ. Мовляв, ми сусіднім таборам заважатимемо.

3

Від табору до найближчого населеного пункту — селища Червоного — сім кілометрів. Інших сіл тут немає. У 2018 році в цьому районі вирішили розгорнути бригаду територіальної оборони на дві з половиною тисячі осіб. Командування «Південь» запропонувало передати в Міністерство оборони два обʼєкти: «Білі крила» у Скадовському районі та обʼєкт на Бериславському шосе. У жовтні того ж року питання про передачу табору внесли на засідання постійної комісії облради з питань комунальної власності. Комісія вирішила «Білі крила» військовим не віддавати. Головний аргумент — поруч інші табори, а «Крила» можна відремонтувати та продавати путівки вже не тільки херсонським дітям, але й в інші області.

На ремонт гроші виділили з бюджету ще у 2016 році, щойно з табору виїхали військові батальйону «Збруч». Але, судячи зі стану табору, далі фарбування стін одного з корпусів справа не пішла. Джерела в Міністерстві оборони повʼязують небажання обласної ради віддавати табір з тим, що через нього зручно виводити гроші: на папері їх виділяють на ремонт, а насправді табір стоїть покинутий.

Ще одна причина — острів Джарилгач, він дуже близько до табору. Морпіхи за той час, поки живуть у таборі, багато разів бачили браконьєрів. Джарилгач — це заповідник, але браконьєри все одно розставляють біля його берегів сітки. За словами морпіхів, навіть якщо влаштовувати рейди та затримувати браконьєрів з незаконним уловом, потім їх відпускають.

— Місяць тому зловили просто з човнами. Дзвонили в СБУ та прикордонну частину: говорять їх відпустити, — розказує один із військових. — Хлопці відпустили, щоправда, усі човни медузи попсували. Великі такі бойові медузи, після них човен на воду не спустиш.

Семків продовжує показувати залишки табору і розповідає, як тут можна облаштувати базу для морпіхів і що де буде, якщо табір передадуть Міністерству оборони.

— Увесь район має захищати хороший підрозділ, професійні розвідники й техніка. Тому що за сотню кілометрів від нас стоїть наш дуже «добрий сусід», який окупував Крим. А у нас зараз тут тактична діра.

Семків не розуміє, чому облрада не хоче передавати табір, адже військові, які сюди приїдуть, наповнять скадовський бюджет: орендуватимуть квартири, витрачатимуть у місті гроші, перевезуть сюди сімʼї. Ще один плюс — працевлаштування для місцевих: курортний Скадовськ узимку виглядає порожнім, а роботи в ньому майже немає.

Після годинної екскурсії Володимир пропонує прогулятися околицями й подивитися на територію за допомогою квадрокоптера. Навіть зверху табір виглядає занедбаним.

— Я хочу, щоб наш батальйон стояв у стратегічному місці. У них там у Криму вже і злітна смуга підготована. Ми повинні тут стояти й захищати наші кордони.

4

Питання про передачу табору в постійне володіння Міноборони намагався вирішити адмірал військово-морських сил Ігор Воронченко. Він разом із командувачем морської піхоти Юрієм Содолем приїжджав у табір 10 жовтня. На зустрічі були голова облради Владислав Мангер та інші депутати. «Обласна рада передала базу відпочинку в оренду морським піхотинцям під постійне розміщення контингенту», — сказав Мангер на зустрічі. Він мав на увазі проміжне рішення про здачу табору в оренду, а не передачу на баланс. За таке рішення з другого разу проголосували ще 25 квітня. Проти передачі виступив заступник Мангера Віталій Булюк. Договір можна розірвати за рішенням облради будь-якої миті.

Джерела в обласній раді кажуть, що конфлікту між Мангером і Булюком немає, і якщо б рада справді хотіла передати табір під базу, то всі депутати голосували б за. «Який у них може бути конфлікт, якщо вони обидва працюють разом уже десяток років, а Булюк раніше очолював митницю. Скадовськ — це власне його вотчина, він контролює там усе», — розповів theБабелю один із депутатів облради, який не захотів називати своє імʼя. За словами цього депутата, Мангер і Булюк імітують конфлікт, щоб затягнути з передачею табору.

Щоб дізнатися позицію Владислава Мангера, ми звʼязалися спочатку з його помічницею Галиною. Вона обіцяла допомогти з коментарем, але пізніше сказала, що в Мангера зустрічі, а потім він їде з Херсона й буде тільки через кілька днів. Галина запропонувала написати питання, які вона сама поставить Мангеру. Але попередила, що аудіо записати не зможе, а може лише «переказати з його слів». З Булюком поговорити взагалі не вдалося, на дзвінки він так і не відповів.

Морпіхи вважають, що ситуацію міг би вирішити нещодавно призначений голова Херсонської ОДА Юрій Гусєв, але джерела в адміністрації кажуть, що Гусєв не має впливу на Мангера та на рішення облради. Раніше обидва разом були в «Земляцтві Херсонщини» — організації, яку Гусєв певний час очолював. Саме у той період Мангер отримав від неї нагороду «За заслуги перед громадою».

Сам Гусєв сказав theБабелю, що з Мангером спілкується тільки про роботу. «У нас виключно робочі контакти перед проведенням сесій облради. Жодні інші питання я з ним не обговорюю». Про табір «Білі крила» Гусєв знає. Каже, що поки не в курсі, скільки грошей виділяли на ремонт за минулого губернатора, але спілкувався з адміралом Воронченком, який «підтвердив необхідність передати табір морпіхам».

Двадцять пʼятого жовтня у Faceboоk Херсонської облради опублікували допис із офіційною позицією депутатів: «Зараз відпрацьовується та обговорюється можливість передачі майнового комплексу в постійне користування Міністерства оборони України».

Поки морпіхи чекають на рішення облради і сподіваються, що депутати зберуться на чергову сесію і проголосують до настання холодів, — минулу зиму вони провели в дірявому корпусі, зігріваючись буржуйкою. У Семківа в підрозділі всі контрактники з бойовим досвідом.

— Ми й не в таких умовах жили. Але якось на шостому році війни говорити: «Потерпіть ще, поспіть у полях»... Воювати нікому буде.