СРСР раніше за США відправив у космос жінку, азіата й африканця. Але ґендерна та расова рівність тут ні до чого. І ось чому

У розпал холодної війни і СРСР, і США часто керувалися ідеологічними мотивами в космічній гонці. Саме ідеологія була головним мотивом, щоб відправити в космос першу жінку, першого уродженця Азії і першого космонавта африканського походження. Радянське керівництво обрало Валентину Терешкову на роль першої жінки-космонавта, тому що вона була «людиною з народу». США хотіли відправити в космос першого афроамериканця ще у 1962 році, але це вдалося зробити майже через 20 років. theБабель розповідає, як учасники космічних програм СРСР і США стикалися з проявами расової і ґендерної нерівності та наскільки ситуація змінилася сьогодні.

У 1960 році лікар клініки в Нью-Мексико Рендольф Лавлейс, який відповідав за медичний огляд кандидатів-чоловіків для польотів у космос, вирішив влаштувати таку ж перевірку жінкам. За словами куратора відділу космічної історії в Національному музеї авіації і космонавтики Маргарет Вайтекамп, це не означало, що Лавлейс пропонував включити жінок до космічної програми NASA. «Він думав, що якщо в майбутньому у нас зʼявляться населені космічні станції на орбіті Землі, то там будуть потрібні секретарі, телефонні оператори, лаборанти — отже, і жінки знадобляться».

Коли про цей випадок дізнався керівник підготовки радянських космонавтів Микола Каманін, то він вирішив, що американських жінок вже готують до польотів у космос. На початку 1962 року, після схвалення генсека ЦК КПРС Микити Хрущова, розпочався відбір претенденток. На першому етапі було 800 кандидаток, у другій пройшли 30, а з них вже відібрали пʼятьох, яких готували до польоту.

У пʼятірці найкращих були інженери-випробувачі, льотчиці та професійні парашутистки, а також працівниця Ярославської ткацької фабрики Валентина Терешкова, яка захоплювалася парашутним спортом. Терешкова була далеко не першою за показниками під час тренувань, але ідеально підходила для пропагандистських цілей радянського керівництва. Рішення про те, що саме вона полетить в космос, ухвалював особисто Хрущов. Одна з пʼятірки кандидаток, Валентина Пономарьова згадує, що «з політичних міркувань повинна була полетіти «людина з народу», а я мала нещастя походити «зі службовців», як писали в анкетах».

Під час підготовки жінок не включили до спільного із чоловіками загону. Керівництво зійшлося на тому, що «жінки в космонавтиці — явище тимчасове». Один з небагатьох моментів, який можна назвати проявом ґендерної рівності, — Терешковій перед польотом дозволили помочитися на колесо автобуса, що доставив її до місця старту. Це одна з дій першого космонавта Юрія Гагаріна, яка стала частиною своєрідного ритуалу, який повторювали радянські, а зараз російські космонавти.

Корабель Терешкової стартував 16 червня 1963 року. Політ в цілому був успішним, хоча й не ідеальним. Як згадує учасниця радянської космічної програми Марина Попович, «у космос Терешкова злітала, але ж вона не виконала жодного свого завдання. Її нудило в космосі, вона втрачала свідомість, мені Корольов розповідав. Тоді ж при мені він сказав: “Поки я живий, жодна жінка в космос більше не полетить”. І двадцять років наші жінки не були в космосі». Однією із офіційних причин відмови від наступної жіночої космічної експедиції стало те, що у деяких кандидаток «були сімʼї та діти».

Набагато краще Терешкова впоралася з ідеологічним завданням. Після повернення на Землю її зустрічали як національного героя, вона стала прикладом для наслідування й обличчям пропагандистських плакатів про те, що «в СРСР немає межі жіночим прагненням». Терешкова десятки разів виступала за кордоном і представляла СРСР на міжнародних конференціях з питань рівноправності жінок. Зараз вона депутат Держдуми РФ від правлячої партії.

У США почали залучати жінок до космічної програми в кінці 1970-х. У 1983 році Саллі Райд стала першою американкою, яка побувала в космосі. У NASA не відсіюють жінок-кандидатів, у яких є діти. А в 1984 році Анна Фішер полетіла в космос через 14 місяців після пологів. Станом на сьогодні в космосі побували 63 жінки, з них 49 були зі США, лише дві представниці СРСР і дві росіянки.

У 1967 році Радянський Союз запустив програму «Інтеркосмос» з підготовки космонавтів із дружніх соціалістичних країн. За цією програмою в 1980 році з різницею в кілька місяців на орбіті побували перший азіат — вʼєтнамець Фам Туан, і перший темношкірий космонавт — кубинець африканського походження Арнальдо Тамайо Мендес. Їхній вибір теж не обійшовся без ідеологічного підґрунтя. Туан був єдиним військовим льотчиком, якому вдалося збити американський стратегічний бомбардувальник B-52 під час війни у Вʼєтнамі. Хоча в США сумніваються, що це зробив саме Туан, а не розрахунок ППО. Мендес прославився як пілот-розвідник під час Карибської кризи. Після його повернення на Землю тодішній лідер Куби Фідель Кастро виступив із довгою промовою, в якій підкреслював африканське походження космонавта.

Під час космічної гонки у розпал холодної війни США керувалися приблизно такими ж ідеологічними мотивами, що і Радянський Союз, вважає історик Дуглас Брінклі. Тому після польоту Гагаріна у 1961 році адміністрація Білого дому вирішила відправити в космос першого афроамериканця.

У 1962 льотчик Едвард Двайт мав стати першим темношкірим астронавтом. Під час підготовки він часто стикався з проявами расизму, з нього щодня знущався командир, підштовхуючи залишити космічну програму. Зрештою NASA без пояснення причин оголосило, що Двайт не пройшов відбір. Наступний афроамериканський астронавт — Роберт Лоуренс — пройшов відбір і мав полетіти в 1967 році, однак загинув в авіакатастрофі під час тренувального польоту.

Лише у 1983 році Гайон Блуфорд став першим афроамериканцем, який відправився на орбіту. Через два роки в космос полетів перший американець азіатського походження — Еллісон Онідзука.

У 2017 році NASA набрало новий загін майбутніх астронавтів. У ньому сім чоловіків і пʼять жінок — представники різних рас.

У Росії новий загін космонавтів набрали в минулому році, усі вони — білі чоловіки. Директор програми космічних польотів Сергій Крикальов каже, що «дівчатам не вистачає цілеспрямованості, бажання стати космонавтами». Але перша жінка, яка вийшла у відкритий космос, Світлана Савицька вважає, що у Росії, як і за часів СРСР, жінок не беруть до загону космонавтів «без жорсткої команди керівництва».