Ми провели три дні в передвиборчому турі з кандидатами від «Слуги народу» і зберегли здоровий глузд — друга частина великого репортажу

Кандидати в депутати від «Слуги народу» діляться на тих, хто йде на вибори за списком партії (списочники), і тих, хто балотується в мажоритарних округах (мажоритарники). І якщо велика кількість списочників точно проходить до парламенту, то мажоритарникам ніхто не може гарантувати перемогу. Щоб підтримати своїх мажоритарників, списочники їздять в передвиборчі тури у села й обласні центри. В один з таких турів — Західною Україною — вирушив кореспондент theБабеля Євген Спірін разом із шістьма списочниками: Галиною Янченко, Святославом Юрашем, Денисом Монастирським, Марʼяном Заблоцьким, Олександром Мариковським і Степаном Моканом. Разом з ними він проїхав Тернопільською областю, побував на зустрічі активу партії, дізнався, як відповідати на незручні питання про Медведчука і Бандеру, і повернувся додому при здоровому глузді.

09:00. Чистилів

За три години автобус доїжджає з Луцька до Тернополя. Команда заїжджає на заправку — перекусити хот-догами і випити кави. Підібравши по дорозі місцевих мажоритарників, усі вирушають у село Чистилів, на «Західноукраїнську книжкову фабрику» — агітувати її працівників.

Фабрика розташована між двома корівниками, у повітрі пахне свіжим гноєм. Біля входу в цех стоїть директор підприємства Артур Карпюк. Він зустрічає київських гостей і розповідає про фабрику. На очах у кандидатів друкуються листівки «Слуги».

У тернопільських округах балотуються пʼятеро мажоритарників. Підприємець Ігор Сопель, атошник і підприємець Андрій Богданець, Ігор Васильєв з «Автомайдану», член Ради підприємців при Кабміні Володимир Гевко та Володимир Киселевич, заступник голови Колодненської територіальної громади, куди входять кілька десятків сіл Тернопільської області. Галина Янченко відводить мажоритарників убік і пояснює, як спілкуватися з працівниками заводу під час агітації:

— Дивіться, основна позиція така: у партії зростають підтримка, довіра та рейтинг. Верховна Рада — прогульники і саботажники. Ми ведемо кампанію на позитиві. Заробітчани — теж наші люди. Наша мета — обʼєднання.

Працівники фабрики мляво стікаються до кандидатів і вишиковуються півколом. Директор фабрики Карпюк представляє гостей і звертається до місцевих:

— Розкажіть про все, що наболіло. Перед вами нові люди, перед вами прості люди.

Кандидати по черзі розповідають про Зеленського, його проєкти, депутатську недоторканність, реформу поліції. Діалог іде мляво, сперечатися і говорити особливо немає про що. Тільки один хлопець іронізує вголос:

— Жити по-новому? Ми вже жили. Знову?

Пора їхати на пивзавод у селі Микулинці. В автобусі Денис Монастирський, який іде за списком, розглядає листівки кандидатів. На другій сторінці він знаходить чотири помилки. Назву партії українською написано з нулем у кінці: «Слуга народу0».

— Зараз у соцмережах розженуть, і це стане мемом. Скажуть, мови не знають, а питання мови тут важливе.

Він телефонує директорові друкарні, той пояснює: «Який макет отримав, такий і друкую». Монастирський зітхає.

11:00. Село Микулинці

Делегація повним складом заїжджає на пивзавод. Гостей зустрічає син власника і нинішній директор заводу Володимир Троян. У внутрішньому дворі стоїть стійка з трьома кранами: «Лимонад», «Квас» і «Медове». Усіх розподіляють на дві групи, видають одноразові халати та ведуть на екскурсію заводом. Майже півтори години гості ходять цехами. Там спекотно, на вулиці — теж. Списочник Святослав Юраш ховається у затінку.

— Здається, я вже можу отримати кандидата наук із пивної справи.

У кінці екскурсії обидві групи повертаються у внутрішній двір пивзаводу. Тут стоять кілька пивних наметів, звукова апаратура та мікрофони. Як і раніше, виступ починає Галина Янченко, але не з історії про чотири відсотки: вона хвалить підприємство і передає слово списочнику Марʼяну Заблоцькому.

— Спасибі, мене звуть Марʼян, я у списку партії. Очолюю «Аграрну асоціацію». Якщо у вас є Facebook, ви там можете знайти «Клуб любителів пива». Я його заснував і дуже люблю пиво.

До мікрофона виходить мажоритарник «Слуги» в цьому окрузі Ігор Сопель. Він розповідає, де народився, та про свою віру в команду президента.

— Ми всі отримали унікальний шанс. Ми повинні обрати нових депутатів, щоб жити стало краще, комфортніше й успішніше. Чого вам всім і бажаю. Спасибі! — говорить він. Люди невдоволено гудуть.
— Бажаю, не бажаю, — кричить один із працівників. — Ти говори конкретно: у яких сферах, як і що збираєшся робити? А то «бажаю».
— По-перше, ми хочемо зняти депутатську недоторканність, — кандидат мнеться. — У нас мало часу, давайте я до вас приїду особисто та розповім. Просто на завод.
— Конкретніше розповідай! — кричать з натовпу.

Мікрофон бере Денис Монастирський і розповідає про реформу правоохоронної системи. Робітники все одно незадоволені та вимагають конкретики:

— Що ви будете робити, ну? В економіці, з корупцією, з податками? Давайте про нашу українську армію. Про кандидатів [у депутати], а то скоро Януковича зареєструють!

Ситуацію намагається врятувати Галина Янченко. Вона називає три найбільш важливих для Зеленського теми: корупція, війна на Донбасі та фейкові новини.

— Важливо, щоб людям не брехали через телеканали. Те, що ви говорите [про Януковича], — це повний фейк. ЦВК не може більше нікого зареєструвати. Якщо вам у вуха хтось вкладає таку брехню, не вірте їм.

Після цього вона переходить до своєї головної теми — депутатів-прогульників і кнопкодавів.

— Пропонується три ініціативи: відповідальність за кнопкодавство, можливість відкликати депутата та зняття недоторканності.

Люди в натовпі гудуть, мажоритарник сховався. Андрій, який допомагає начальнику штабу організувати тур, пʼє квас у затінку та розмірковує:

— Важко хлопцям буде. Народ хоче крові, він її не отримав у 2014-му, не було відчуття справедливості. Якщо б сюди приїхав чинний депутат, його б узагалі розірвали на шматки.

15:00. Тернопіль

Назад до Тернополя їхати майже годину. На третю добу команда помітно втомилася. Святослав Юраш намагається завʼязати розмову з товаришами:

— А Юхим Звягільський знову перше засідання [парламенту] буде відкривати? От нарешті з ним познайомлюсь.
— Так він не балотується.
— Як? Пішла епоха.

Монастирський відриває погляд від телефона:

— Свят, у тебе буде шанс: тобі двадцять три, можеш спробувати потрапити в Раду більше разів, ніж Звягільський.

У невеликому конференц-залі в Тернопілі лише 20 людей: журналісти, троє представників БДІПЛ і вільні слухачі. За столом, на фоні банера фірмового зеленого кольору, сидять пʼятеро кандидатів-списочників. Починає за традицією Галина Янченко. Вона вкотре повторює те, про що говорила останні три доби: про чотири відсотки, високу довіру до Зеленського, необхідність створити велику фракцію в Раді. Потім представляє мажоритарників від Західної України: Ігоря Сопеля, Андрія Богданця, Володимира Гевка, Володимира Киселевича й Ігоря Васильєва.

Переходять до питань із залу. Слово просить літній чоловік. Поки виступала Янченко, він щось писав кульковою ручкою в пошарпаному записнику.

— Мене звуть Анатолій Пасько. По-перше, немає Західної України, є захід України. По-друге, Игорь, а не Ігор, поважайте новий закон про мову. По-третє, серед вас самі борці з корупцією та політологи, жодного економіста я не побачив.
— Ну ось же — Марʼян Заблоцький, він зараз вам розповість.
— Я й сам розповім, я — член-кореспондент Академії будівництва і підприємець, можу допомогти.

Кандидати-мажоритарники мовчки стоять у кінці залу. Ідуть представники БДІПЛ. Монастирський сперечається з кимось про поліграф і необхідність перевіряти всіх поспіль на детекторі брехні.

Після пресконференції кандидати йдуть у центр міста, щоб агітувати перехожих голосувати за мажоритарників. На вулицях повно людей: хто їсть морозиво, хто одружується. Кандидати підходять до людей і запитують, за кого вони голосуватимуть.

— Ми не будемо голосувати!
— Ми не визначилися.
— Не знаємо, голосували за Зеленського, тепер, напевно, за «Слугу».

На вулиці стоїть вантажівка, біля неї двоє чоловіків. Янченко запитує, за кого вони.

— Я не знаю, не визначився. Одні козли навколо, а хочеться змін.
— Тоді голосуйте за нашого Богданця! — каже Янченко. Групу «Слуг народу» наздоганяє радісний Мокан.
— Як же ж добре, пʼять хвилин часу — а вже два голоси!

Кандидати виходять на центральну площу Тернополя: тут стоїть памʼятник Степану Бандері, навпроти обласна адміністрація, ліворуч головне управління Державної фіскальної служби в Тернопільській області, поруч величезний рекламний білборд: «Лікуємо від геморою».

17:00. Збір активу

У будівлі на вулиці Чорновола — штаб партії «Слуга народу». Тут, у внутрішньому дворі, сьогодні списочники зустрічаються з активом партії та мажоритарниками. У дворику стоять стільці, колонки, стіл і кавоварка. Ходять люди в білих майках з написом «Зе! Депутат —слуга народу», на стіні великі плакати «ЗЕ», їх видно з вулиці, навіть якщо не заходити у двір. Янченко дякує команді за підтримку мажоритарників:

— Ми змогли переломити «чорних» політтехнологів. Вони розподіляють людей на сорти за мовою, вірою — ось їхні методи. У нас залишилося два тижні, якщо ми покажемо низький результат, доведеться робити коаліцію не з однією фракцією, а з двома. Цього не хочеться, тому що це завжди компроміси.

Волонтерам пояснюють, які методи агітації працюють: просування в соціальних мережах, газети для сіл і селищ та особисті зустрічі — не менше ніж пʼять на день. Їм радять, як відповідати на незручні питання. Найчастіше активісти скаржаться, що їх запитують про можливий союз «Слуги» з партією Віктора Медведчука в парламенті. Янченко пояснює, що від таких питань краще ухилятися.

Один із волонтерів скаржиться на чат-бот «Слуги» у Telegram: бесіди з ним не вдаються, а у штабі безпосередньо розмовляти не хочуть і відправляють назад у чат-бот. Волонтери запитують про свої карʼєрні перспективи після парламентських виборів і чи є життя поза просуванням мажоритарників.

— Використовуйте соцмережі. Ось у вас є ваші гарні футболки — викладайте фотографії в них, — каже Янченко.

Мажоритарник Андрій Богданець переживає, що в нього немає даних соцопитувань у Тернопільській області — він не знає, на якому він місці. У центральному штабі теж не знають і грошей на опитування не дають. Списочник Степан Мокан пояснює чому:

— Зараз ціна — шість із половиною баксів за респондента, треба дві тисячі респондентів, штаб вам таких грошей не дасть. Поки соціологію проведуть, поки все порахують, а тут усього два тижні залишилося до виборів. Навіть із результатами ви тактику поміняти не встигнете.

Богданець погоджується йти наосліп і далі. Усім, окрім мажоритарників, дякують і просять відійти від столу — буде розмова тільки для кандидатів. Волонтери йдуть до кавоварки обговорювати план роботи на два тижні.

— Так, у них там усе серйозно і простіше, не те що у нас тут, — каже один із працівників місцевого штабу.

За півгодини списочники Юраш і Янченко їдуть на ефір місцевого телеканалу. Волонтери продовжують тусуватися у дворику штабу, вмикають музику. Уся пʼятірка кандидатів-списочників сьогодні ж після ефіру виїжджає в Київ. Через кілька днів розпочнеться наступний тур — Чернівці та Івано-Франківськ.

Біля входу у двір стоїть чоловік років пʼятдесяти. Хлопець у майці «Слуги народу» дає йому агітаційну газету партії. У чоловіка в руках пляшка зубровки, літрова пляшка кока-коли та два яблука. Він комусь телефонує:

— Ну ти де? Я де? У гнізді! Тут, де ці збираються, «ЗЕ» на стіні написано. Приїжджай, підемо в парк, по-старому, на газетці розстелимося, випʼємо.