В Україні пропонують створити реєстр педофілів, збільшити терміни покарання і дозволити хімічну кастрацію. Що це означає?

У червні 2019 року в Україні активізувалася громадська кампанія проти педофілії: Верховну Раду закликають розглянути законопроєкт про захист дітей від сексуального насильства. Його зареєстрували ще два роки тому. Відповідна петиція на сайті парламенту вже набрала понад 25 тисяч голосів, необхідних для її розгляду. Поштовхом стало вбивство 11-річної дівчинки на Одещині. У законопроєкті пропонують збільшити терміни покарання за такі злочини, створити реєстр педофілів і запровадити хімічну кастрацію. Така практика існує у США, Канаді, Великій Британії, Польщі, Німеччині, Естонії і, зрештою, в Росії — там її використовують, зокрема, для політичних переслідувань. theБабель коротко описує події в Одеській області, наводить статистику сексуальних злочинів проти дітей в Україні і пояснює головні пункти законопроєкту — хто матиме доступ до реєстру педофілів і в яких випадках може застосовувати хімічну кастрацію.

Що сталося?

Великий резонанс викликало вбивство 11-річної Дарʼї Лукʼяненко в селищі міського типу Іванівка Одеської області. Дівчинка зникла 13 червня, поліція шукала її майже тиждень. І тільки 19 червня тіло Дарʼї знайшли в одному з дворів селища.

Голова Національної поліції Сергій Князєв заявив, що за версією слідства вбивство було скоєно на сексуальному ґрунті. Увечері 19 червня затримали підозрюваного — 22-річного мешканця Іванівки Миколу Тарасова. Наступного дня він зізнався у вбивстві дівчинки. Тарасова арештували без права застави. Якщо провину доведуть, йому загрожує довічне увʼязнення.

Після цього поліція, депутати та правозахисники закликали Верховну Раду якомога швидше розглянути законопроєкт №6607, щоб посилити покарання за сексуальні злочини проти дітей. Про це заявив глава Нацполіції Князєв, додавши, що цього року вже було вбито понад 50 дітей. А його перший заступник Вʼячеслав Аброськін розповів про випадки зґвалтування дітей віком від 2 до 15 років в Умані, Маріуполі, Вінницькій, Київській, Волинській областях у період з 23 до 25 червня. Згідно з даними поліції, кількість зареєстрованих злочинів проти дітей на сексуальному ґрунті така: у 2018 році — 191, у 2017 — 242, у 2016 — 175.

Юрист-кримінолог Ганна Маляр ще 27 травня зареєструвала на сайті Верховної Ради петицію про невідкладний розгляд законопроєкту №6607, який спрямований на захист дітей від сексуального насильства. У тексті петиції Маляр говорить про «епідемію сексуального насильства над дітьми в Україні» і наводить дані дослідження Ради Європи 2017 року, яке показало, що 21 відсоток опитаних українських дітей зазнавали сексуального насильства. До історії з убивством Дарʼї Лукʼяненко петиція набрала всього кілька тисяч підписів, але після необхідні для розгляду 25 тисяч підписів зʼявились буквально за кілька днів.

Про що законопроєкт №6607?

Цей законопроєкт зареєстрували в Раді ще в червні 2017 року. Один із його авторів, депутат Мустафа Найєм, говорить, що «законопроєкт затверджений комітетом, пройшов експертизу лікарів, кримінологів і правоохоронних органів, але досі не ставиться на голосування в залі засідань».

Законопроєкт пропонує три новації для захисту дітей від сексуального насильства:

• Збільшити терміни. Покарання за зґвалтування дітей до 14 років пропонують збільшити до 12—15 років (зараз 8—15 років). За повторне зґвалтування — довічне увʼязнення. Крім того, засуджені за особливо тяжкі злочини сексуального спрямування проти дітей не матимуть право на умовно-дострокове звільнення. Також їм не можуть помʼякшувати покарання, наприклад, за хорошу поведінку під час увʼязнення.
• Реєстр педофілів. Пропонується створити напівзакритий Єдиний реєстр осіб, засуджених за сексуальні злочини щодо дітей. Доступ до нього буде у правоохоронців і Мінʼюсту. Мета реєстру — не допустити засуджених за такі злочини до роботи з дітьми. Тому керівники дитячих закладів зможуть подавати запит, щоб отримати інформацію з реєстру.
• Хімічна кастрація. Підкреслено, що це не покарання, а добровільний захід. Для того, щоб претендувати на хімічну кастрацію, потрібно: бути засудженим за особливо тяжкі злочини сексуального спрямування проти дітей; відбути не менше ніж девʼять років увʼязнення; мати підтверджений психіатричною експертизою діагноз — педофілія. Рішення про застосування хімічної кастрації може ухвалювати тільки суд.

Як борються з педофілами в інших країнах?

Закони про реєстри педофілів та хімічну кастрацію існують у тому чи іншому вигляді в різних країнах. Наприклад, у США в 1994 році на федеральному рівні ухвалили «Закон Меган» (названий іменем убитої 7-річної дівчинки Меган Канки), що дає громадськості відкритий доступ до баз даних про осіб, які вчинили статеві злочини. Проте кожен штат самостійно вирішує, які відомості будуть у відкритому доступі та як будуть поширюватися.

Державний реєстр педофілів існує і у Великій Британії. У ньому понад 100 тисяч осіб, які пройшли хімічну кастрацію. Вони також не мають права вільно обирати місце проживання — їм заборонено жити поблизу дитячих закладів.

З минулого року в Польщі запрацював реєстр з даними засуджених за сексуальні злочини. У його відкритої частини — імена, фото та адреси 768 педофілів, жертвами яких стали діти до 15 років. У закритій частині — дані 2 614 засуджених за сексуальні злочини щодо неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також розповсюджувачів дитячої порнографії. Керівники дитячих установ перед тим, як узяти нового працівника, зобовʼязані перевірити, чи не перебуває він у цьому реєстрі. Інакше їм загрожує арешт або штраф.

Що ж до хімічної кастрації, то її застосовують у низці штатів США, в Канаді, Південній Кореї, Ізраїлі, Польщі, Німеччині, Великій Британії, Аргентині, Молдові, Естонії, Казахстані та інших країнах.

У 2012 тодішній російський президент Дмитро Медведєв підписав закон, який збільшував покарання за сексуальні злочини щодо дітей до довічного терміну і запроваджував примусову хімічну кастрацію. Проте статті про педофілію в Росії стали застосовувати і для політичних переслідувань. Яскравий приклад — справа голови карельського відділу правозахисного центру «Меморіал», історика Юрія Дмитрієва. У грудні 2016 року його затримали за звинуваченням у виготовленні дитячої порнографії за анонімним доносом. У квітні 2018-го суд його виправдав. Але вже за кілька місяців його знову заарештували, тепер за звинуваченням у сексуальному насильстві над прийомною дочкою. У травні 2019 року колегу Дмитрієва, історика Сергія Колтиріна, засудили до девʼяти років колонії за звинуваченням у педофілії. Обидва вважають кримінальні справи проти них політичним переслідуванням.