«Гра престолів» ішла вісім років. Вісім відданих глядачів розповідають, як за цей час змінилося їхнє життя (вони отримували дипломи, переїжджали, заводили дітей і створювали компанії)

Сьогодні вночі вийшов останній епізод «Гри престолів» — шостий у восьмому сезоні. Серіал ішов на каналі НВО з 2011 року. Попередня (пʼята) серія восьмого сезону побила рекорд: її подивилися 18,5 мільйона осіб. Не всі фанати задоволені результатом: петиція з вимогою перезняти 8-й сезон набрала понад 1,5 мільйона підписів. Редактор theБабеля Євген Спірін знайшов вісім відданих глядачів, які почали дивитися серіал рівно 8 років тому. Ми розпитали їх про те, як за цей час змінилося їхнє життя — ким вони були, стали та чого хочуть. І заодно попросили назвати улюблений епізод саги (якщо ви не бачили попередні сезони, будьте обережні: є спойлери).

Шеф-редактор «Маяка» Аня Філімонова

Я дивилася «Гру престолів» з моменту виходу — навесні 2011 року. У той час я випустилася з університету, ходила на курси англійської, і наш викладач-американець несамовито доводив мені, що «Гра» стане головним серіалом світу вже через кілька років. Памʼятаю, що сприймала його захват зі скепсисом.

Мені не дуже подобалися перші сезони — дика жорстокість і мало симпатичних мені персонажів. Усупереч моді, я ніколи не вболівала за Робба Старка чи Джона Сноу. У мене в фаворитах були Мізинець і Тіріон (добре, що другий поки живий).

Поки йшов серіал, я встигла вийти заміж і розлучитися. Попрацювати журналістом, стати редактором, відкрити власне видання. Моя країна втратила частину території, а рідне місто ризикувало стати «народною республікою». «Гра престолів» продовжувала виходити.

У мене свої складні стосунки з «Червоним весіллям». Епізод, де вагітній дружині Робба встромлюють ніж просто в живіт, дуже зачепив за живе. Боюся, що досі я відкладаю думки про дитину саме через це враження — так сильно я відчула тоді беззахисність вагітної жінки.

Фотограф Сергій Моргунов

У 2011 році я працював у продакшен-студії, катався з друзями на сноуборді, організовував вечірки, боровся з Київською міськадміністрацією, щоб полагодили сходи біля Історичного музею і прибрали сміття та намети з Пейзажної алеї. Для мене життя поділилася на все, що було до Майдану, і все, що після — як і в багатьох.

За вісім років, поки йшов серіал, я дізнався про красу Донецької і Луганської областей. Дізнався, які люди бувають різні. Встиг нарешті помандрувати Кримом. Потім ще раз, але вже роздивляючись військових іншої країни. Дізнався, як це — дивитися відео і впізнавати серед полонених своїх друзів, і радіти, що вони ще живі, і є шанс на порятунок. Дізнався, що буває гуманітарна криза, коли людям нічого їсти, і вони, ризикуючи отримати приліт [снаряда], стоять біля дороги в очікуванні чогось від колон військових, що проїжджають повз. Дізнався, як виглядають люди, які роками живуть у підвалах через обстріли. Дізнався, як різко все може змінитися.

Сьогодні я вже й сам продюсер у продакшені, який ми організували з друзями, фотографую людей, іноді — війну. Взяв участь у кількох виставках, в Україні та за її межами. Готую фотокнигу. Почав свій документальний фільм. А моя улюблена сцена, мабуть, — це бенкет, під час якого всіх убили.

Мати драконів Юлія Теленкова

Я почала читати книгу «Пісня льоду та полумʼя» Мартіна в 2011 році — вона потрапила мені до рук за рекомендацією когось із друзів. Читала я вдень і вночі не відриваючись, і, захлинаючись, прочитала чотири книги поспіль. Чоловік помітив, що втратив дружину, і теж почав читати. Тоді в нас уже була одна донька. Серіал дивитися я не хотіла довго. Але потім не витримала.

Що змінилося за вісім років? Найважливіше: я народила Василісу і Маргариту — і стала матірʼю трьох драконів. Ми переїхали в Київ. Переїжджала я вже вагітна, з токсикозом. Спочатку ми знімали квартиру, де не було телевізора. «Гру» дивилися на компʼютері або планшеті. Потім купили квартиру. До премʼєри восьмого, фінального сезону переглянули всі попередні епізоди.

Чоловік відкрив своє агентство. Ми цілий рік намагалися бути сироїдами. Навчилися подорожувати з дітьми. Я кинула палити. Наша старша донька поїхала вчитися до Великої Британії. Ми купили електрокар. І зробили з чоловіком фотосесію в образах Кхала Дрого і Дейнеріс.

Не мати драконів Діана Давітян

Коли я почала дивитися «Гру», ніхто з друзів не знав, хто такий Джон Сноу. Поки дорослішала сімʼя Старків, я закінчила школу і вступила до університету. Закінчила бакалаврат у Запоріжжі, переїхала в Київ, закінчила магістратуру вже в столиці. Пішла на другу вищу, повинна була отримати диплом якраз до виходу останньої серії «Гри престолів». Було б символічно: я стала б такою ж заучкою, як Сем, але мене відрахували. З восьми років я три була політичним журналістом і вже рік працюю піарником. Іноді мені здається, що я така везуча, як Теона Грейджой, і часом радію, що я не чоловік і мене ніхто не каструє.

Була у восьми нових країнах, намалювала три картини, чотири рази кинула і поновила вивчення французької, отримала права, змінила три винаймані квартири і вперше взяла інтервʼю англійською. У перервах між сезонами побувала на девʼяти весіллях. Вісім з них були вірменськими. На трьох з них була дружкою. Але «Червоне весілля» — усе одно найдраматичніша [серія], як не крути.

Креативний директор TABASCO Олександр Смирнов

Вісім років тому я займався тим самим, що й зараз: придумував креативні ідеї для комунікації. Крім щоденної творчої мʼясорубки, у мене зʼявилися собака, походи в тренажерний зал і мінус 20 кілограмів зайвої ваги. «Гра престолів» — це задоволення, з яким пора кінчати. Візуалізований мануал з драматургії, арт-дирекшену й реклами стрімко пікірує в прірву. Те, що починалося й розвивалося як революційний мікс фентезі та шекспірівської драми, перетворилося на банальне героїчне фентезі. Це сумно. Але танкер так розігнався, що його вже не зупинити.

PR-manager «Україна без тортур» Галя Русаневич

У 2011-му я вчилася на факультеті політології в Луганську, життя було спокійним і безтурботним. Сонце світило яскраво, як новий альбом Arctic Monkeys “Suck Іт and See”. У лютому я почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком, який мені й порадив подивитися «Гру престолів». Як зараз памʼятаю його рецензію: «Це суміш політики та фентезі. Тобі точно сподобається». Мені знадобився тиждень, щоб подивитися весь сезон, я могла думати тільки про персонажів і про те, що станеться з ними далі. Почала читати книгу Мартіна «Пісня льоду і полумʼя». Такого графоманства я не витримала, хоча за плечима було три курси політології з «Філософією права» Гегеля і Гайдеггером.

«Гра престолів» породила мою любов до серіалів. У 2012 я переїхала до Києва, вступила до магістратури КНУ імені Тараса Шевченка. Потім сталася Революція Гідності, почалася окупація Донбасу, Росія анексувала Крим. Це дуже вплинуло на мою родину і мене як людину. Інцести та боротьба за Залізний трон стали способом відволіктися. Останні два роки я працюю PR-менеджером у неурядових організаціях, яка займається правами людини в місцях неволі. Я стикаюся з моторошними ситуаціями, тож відрубані голови та білі ходаки лякають уже не так сильно, як раніше.

Фотограф Михайло Мельниченко

Я не фанат драконів, лицарів і замків, тому «Гру престолів» почав дивитися з презирством. У той час я працював на заводі (досі працюю), фотографував на вечірках і культурних заходах. Став одним з організаторів незалежного міжнародного андеґраундного фестивалю пост-графіті. Впав з мотоцикла, зламав ключицю. Революція, анексія Криму, війна. Зʼїздив в АТО волонтером. Прихистив переселенця. Допомагав співробітникам, які служили в зоні АТО. Багато друзів емігрували. Змінив 4 винайняті квартири. Став регіональним представником фестивалю документального кіно про права людей у себе в регіоні. Побував у 5 країнах Східної Європи. Я фанат зомбі-апокаліпсису. Коли побачив білих ходаків, сказав собі: «Вау, круто ж! Оце буде місиво!»

Телевізійний продюсер Юля Гриценко

Йшла весна 2011 року. У ті часи я була мрійливою гімназисткою, з очима й ногами, і вчилася на першому курсі магістратури. Життя грало свіжими барвами, біля моїх ніг розімліло лежав у білій піні каштанів Київ. Я рилася на сайті з серіалами, знайшла «Гру» і все закрутилося.

Після 2-ї серії першого сезону я засіла за першоджерело. Йшли роки, «Вітри зими» все не виходили, вмирали персонажі, я закінчила університет, попрацювала у фінансах, попрацювала в наркології, вийшла заміж, мене занесло на телебачення, я побачила інший континент, зустрілася (після 14-річної перерви) з друзями з іншої країни, помацала руїни древніх цивілізацій, завела собаку, побачила вихід нових фільмів «Зоряних воєн» і навіть кинула палити.

За вісім років навколо мене змінився цілий світ: я бачила Київ до революції, Київ у барикадах, Київ нових надії, білих ходаків з півночі, Україні дали безвіз, ми висвітлювали парламентські вибори, президентські вибори (двічі), запрацював Netflix, Ілон Маск запустив у космос червоний кабріолет, до влади прийшли популісти, телефони тепер у 20 разів потужніші за мій перший компʼютер, а за допомогою наручного годинника можна дзвонити, у моду повернувся леопард, і ось, нарешті, залишилася лише одна серія.