Балет кранів, опера в судноремонтному доці, рейв у поїзді. Ми зʼїздили на «ГОГОЛЬFEST» у Маріуполь і були (приємно) вражені тим, що там відбувалось — фоторепортаж

У прифронтовому Маріуполі закінчився міжнародний культурний фестиваль «ГОГОЛЬFEST». Режисер Влад Троїцький 10 років поспіль проводив його в Києві, але фестиваль виявився непотрібним столиці та переїхав до моря. Цього року «Укрзалізниця» запустила на фестиваль спеціальний арт-поїзд — на ньому в Маріуполь приїхали художники, режисери, танцюристи, актори та музиканти, які курили, пили, танцювали і не спали. Головною подією фестивалю стала опера самого Троїцького Νερό, яку він поставив на режимному закритому підприємстві — Азовському судноремонтному заводі. Разом з фотографом Михайлом Мельниченком кореспондент theБабеля Лєна Ковальчук побувала на премʼєрі, провела пʼять днів на фестивалі та подивилася, як люди курять, пʼють, танцюють і не сплять. А потім повернулася назад у Київ на арт-потягу. Живою.

1

Поїзд «Київ — Маріуполь» іде вісімнадцять з половиною годин. Вагон забитий: їдуть чоловіки, жінки і навіть немовлята. Чоловіки з пивом постійно бігають у тамбур покурити, а провідник на них кричить. Ближче до першої години ночі вагон заспокоюється. Жінка з нижньої полиці переживає:

— Хоч би не проспати Волноваху, наш водій поїде, і як ми потім?

На підʼїзді до Волновахи люди перешіптуються, що вже скоро будуть «там». Там — це в Донецьку, але це слово вголос пасажири не вимовляють. У Волновасі виходить майже половина поїзда, на пероні їх зустрічають місцеві таксисти, на пероні крики:

— Нульовий кілометр, Донецьк, ще пару місць у машині.

Хтось із пасажирів, які сіли ще в Києві, везе садову розсаду, інші — великі пакети з їжею, а одна пара тягне клітку з кішкою.

До Маріуполя залишається година, у вагоні розмовляють про фестиваль. Хтось говорить про оперу на судноремонтному заводі, інші про те, що всі пʼять днів можна буде безупинно пити. На вʼїзді в місто увагу привертає «Азовсталь» — один з найбільших металургійних заводів країни, він розтягнувся на кілька кілометрів, із труб валить чорний і білий дим, у повітрі смердить горілим. Пасажири знімають завод на телефони. Маріуполь — найбільше місто неокупованої частини області. На вокзалі ходять солдати з автоматами — перше нагадування про війну, яка зовсім поруч.

За добу в місто приїде ще один поїзд: його розмалювали художники, а крім звичних купейних та плацкартних вагонів у ньому є вагон-сцена. Там усю ніч виступали гості фестивалю. Цей арт-поїзд привіз на «ГОГОЛЬFEST» майже 400 глядачів.

Фестиваль переїхав з Києва до Маріуполя минулого року. До цього відомий в Україні та за кордоном театральний режисер і засновник «ГОГОЛЬFEST» Влад Троїцький десять років поспіль проводив його в Києві на різних майданчиках: на території заводу «Арсенал», на кіностудії Довженка, у промисловому приміщенні в районі Видубичів.

— Я вкладав чимало своїх грошей, але, мабуть, такий фестиваль місту не потрібен. Ми самі шукали фінансування, домовлялися про локації. Я зрозумів, що ми чужі, і в нас не зацікавлені.

Із Маріуполем пощастило більше. Сюди команду «ГОГОЛЬFEST» запросили активісти, з місцевого бюджету виділили гроші, фінансуванням також займалися кілька закордонних культурних фондів.

2

Локації фестивалю розкидані по всьому місту. Лекції та вся освітня частина розмістилися у VEZHA — це колишня водонапірна башта, яку перетворили на креативний простір. Вдень, поки немає концертів, сюди приходять послухати лекції. На виступ Троїцького збирається дуже багато людей. Деякі його не знають, але, побачивши натовп, цікавляться:

— Це хто тут?
— Троїцький.
— Хто такий Троїцький?
— Той, хто привіз великий фестиваль у ваше місто.
— Хороша людина, треба послухати.

Біля входу в маріупольський палац культури «Молодіжний» штовханина, усі хочуть якнайшвидше зайти до зали. Дівчина з флуоресцентним волоссям зізнається хлопцеві поруч, що ніколи не виїжджала з рідного Маріуполя і фестиваль для неї — єдина можливість побачити європейське сучасне хореографічне мистецтво.

Сюди в межах театральної програми привезли литовську, італійську та австрійську вистави. Серед них «Весна священна» — хореографічний перформанс за мотивами всесвітньовідомого балету Ігоря Стравінського 1913 року, а також австрійську хореографічну виставу Bauhaus tanzt II — переосмислення футуристичного балету Оскара Шлеммера 1922 року. Останню показують у залі, підлога якої вкрита пухирчатою плівкою. Під час танців плівка тріскається, створюючи специфічні звуки.

Нічна сцена розташована на березі Азовського моря, у яхт-клубі «Азовсталі». Тут до ранку грають музиканти з Києва та регіонів. На території клубу, на суші стоїть старий корабель. У ньому влаштовують кінопокази та літературні читання. Найбільше людей збирається на вечір Антона Слєпакова — вокаліста гурту «Вагоновожатые». Він під монотонний музичний супровід і біти читає свою нову літературну програму в маленькій кімнаті, в яку набилося 70 чоловік о першій годині ночі. Усі сидять майже на голові один в одного — на підлозі, підвіконнях і на офісних стільцях. Один з глядачів засинає, його подруга пропонує піти додому. Хлопець крізь сон заперечує:

— Де я ще живого Слєпакова на відстані витягнутої руки побачу. Я просто втомився, але ж я все чую.

3

Міський сад — центральний парк Маріуполя, тут з одного боку надувні батути, солодка вата і дитячі атракціони, а з іншого — велика сцена з гарним звуком, на якій за кілька днів виступили британці Red Snapper і Monarchy, датський електронний колектив Blue Foundation, один з найвідоміших за кордоном українських гуртів Dakh Daughters і найпопулярніша українська реп-виконавиця Alyona Alyona.

Британці Monarchy до цього не приїжджали до Маріуполя, тепер вони стоять і пʼють пиво, поки на сцені виступають «Вагоновожатые». У цей же час асистент Monarchy прасує сценічні костюми в наметі, який одночасно слугує і гримеркою, і кімнатою для відпочинку перед концертом.

Реп-виконавиця Alyona Alyona грає в Маріуполі свій перший фестивальний концерт в Україні на відкритому майданчику. Вона настільки популярна, що навіть на її саундчек вдень у парку збираються люди.

— Мені живі виступи вже даються легше. Із квітня я займаюся з педагогом і відчуваю, що стаю більш впевненою на сцені. Щоправда, я тимчасово дозволила собі палити, але лише на місяць — із 6 травня знову кину, тому що попереду в мене великий концертний тур, а потім виступ на Sziget.

Alyona Alyona каже, що їй близька ідея фестивалю, але на ньому вона вперше.

— У Києві друзі кілька разів запрошували, але в мене так і не вийшло дійти. Тепер, у чомусь навіть несподівано для себе самої, я виступаю на головній сцені.

4

Головна подія фестивалю — велика опера Влада Троїцького Νερό. Її показали лише один раз — у величезному плавучому доці Азовського судноремонтного заводу.

Троїцький ще до премʼєри акцентував увагу на тому, що док розташований на працюючому заводі, що ускладнює постановку. До того ж це режимне підприємство, зайти на яке можна тільки з пропуском від СБУ. Працівники судноремонтного заводу кажуть, що до фестивалю знімати на його території не дозволяли навіть на телефон.

В опері задіяли вокалістів і музикантів формації NOVA OPERA, акторів з театру «Дах» і театрально-музичного проекту «ЦеШо ака пральня» Влада Троїцького, а також з «Театроманії» — маріупольського театрального обʼєднання, яке створювалося «на коліні», а тепер стало повноцінним сучасним театром. Музику до опери написали композитори Роман Григорів й Ілля Разумейко, які вже працювали з Троїцьким в інших проектах. У перекладі з грецької Νερό — це вода. Без води, промисловості та грецького коріння Маріуполя б не було.

Уперше вся акторська група зустрілася за чотири дні до премʼєри монументальної постановки в індустріальному ландшафті. Загалом в опері задіяли 200 осіб, включно з акторами, музикантами, співаками та технічним персоналом.

Опера складається з двох частин — «балет» чотирьох вантажопідіймальних кранів Азовського судноремонтного заводу і власне опера, дія якої розгортається вже всередині доку. Док перетворили на театральний майданчик всього за добу і навіть вночі напередодні вистави тут налаштовували звук і продовжували монтувати трибуни та сценічні конструкції. Таких постановок не було не те що в Маріуполі, а й в усій Україні.

Ніч напередодні премʼєри Троїцький і вся команда проекту провели в доці, затверджуючи кінцевий варіант постановки. Сюди ж прийшли журналісти:

— А фуршету не буде?
— Ні.

Через годину нікого з них у доці вже не було.

5

Міські жителі мало знають про фестивалі. Ті, у кого не було браслетів гостей «ГОГОЛЬFEST», якщо і чули, то лише про безкоштовні концерти в міському саду, які помилково сприймали за політичну агітацію, хоча вибори вже минули. Таксист, який везе додому з нічної зміни, дивується:

— Проводити фестиваль у Великдень — великий гріх.
— А якщо я невіруюча?
— У нас у країні невіруючих немає, просто хтось прикидається атеїстом.

Зате напередодні за пʼятихвилинну поїздку я встигаю провести швидку культурну агітацію та розповісти іншому таксисту, хто такий Троїцький, чому «ГОГОЛЬFEST» потрібен місту і навіщо слід послухати Dakh Daughters — він включає їх у своїй машині.

Наступного дня на головній сцені — концерт Джамали, на нього збираються дуже багато глядачів і навіть пари з маленькими дітьми на руках.

— Інші гурти ми не знаємо, прийшли спеціально на Джамалу.

У цей же час музиканти з нічної сцени самоорганізувалися і влаштували вечірку в закинутій синагозі, за десять хвилин пішки від міського саду. Напівлегальний концерт ми знаходимо завдяки звуку, малиновому світлу навколо і характерному запаху. Організатори заходу самі принесли сюди звукову апаратуру, генератори й освітлення. Натовп людей лізе через вікна напівзруйнованого будинку в пошуках найближчого магазину.

— Це і є автономна культура.

Через пʼять днів гостей фестивалю арт-поїзд відвозить назад, у Київ. У Волновасі майже всі виходять зі своїх вагонів, щоб разом сфотографуватися. У потязі ніхто не сидить на місці: пасажири бігають вагонами, гурти грають, у тамбурі між вагонами під колонку танцюють якісь люди. О третій годині ночі вагон-сцена перетворюється на місце, де влаштовують рейв. Вранці на пероні київського вокзалу пасажири поїзда розходяться в різні боки. «ГОГОЛЬFEST» закінчився.