ПАРЄ ухвалює резолюції, Росія готує суд, українські перемовники сперечаються між собою. Правозахисниця Марія Томак розповідає про справу полонених українських моряків

25 листопада 2018 року російські прикордонники захопили у полон моряків з українських суден у Керченській протоці. 24 січня 2019 року Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію, яка закликає негайно звільнити полонених українських моряків, а також забеспечити їм медичну, юридичну та консульську допомогу відповідно до Женевської конвенції. У складі української делегації, яка вела перемовини в ПАРЄ, була правозахисниця Марія Томак. Вона вже кілька років займається звільненням українських політв’язнів у Росії та в окупованому Криму. Ми запитали її про можливий механізм обміну, нові санкції та брак якісних перемовників.

Місяць тому ПАРЄ ухвалила резолюцію, яка закликає звільнити українських моряків. Що змінилося за цей місяць?

Ми не сподівалися, що після резолюції їх негайно звільнять. Рішення ПАРЄ мають рекомендаційний характер, вони ні до чого Росію не зобов’язують, на відміну від Міжнародного суду ООН. Та коли він рекомендував Росії скасувати заборону Меджлісу [кримськотатарського народу] — вона навіть на це не відреагувала. Якщо вона не реагує на настанови суду, юрисдикцію якого визнає, то що вже казати про ПАРЄ. Є глобальна проблема: навіть після справи Скрипалів та втручання у вибори [2016 року] у США міжнародна спільнота ніби не хоче дратувати Росію.

Ти казала, що зустріч у ПАРЄ далася не дуже просто. Що ти маєш на увазі?

Росії немає в ПАРЄ, але всі очікують, що вона повернеться. Напередодні голосування з резолюції наша делегація — правозахисники, адвокати моряків, їхні рідні — зустрічалися у Стразбурзі із дипломатами країн Ради Європи. Вони всі говорили про необхідність діалогу з Росією. Співчували родинам моряків, казали, що це жахлива ситуація, що Росія має дотримуватися норм міжнародного права, але постійно звучала мантра про діалог. Микола Полозов близько години доводив одному із делегатів, що в резолюції ПАРЄ має бути посилання на Женевську конвенцію. Полозов переконав його, коли запитав, навіщо Європа створювала Женевські конвенції, якщо потім їх не використовує.

Україна зараз готує санкції щодо справи українських моряків?

Наприкінці минулого року президент Порошенко зустрічався з Дональдом Туском у Брюсселі. Він передав західним партнерам «азовський санкційний пакет». Хто саме в наших санкційних списках — поки невідомо. Знаємо лише, що там вісім прізвищ: російські військові, судді, прокурори та слідчі.

Також міністерство закордонних справ Нідерландів ініціювало EU Global Human Rights Act. Це такий умовний «акт Магнітського» для країн Європейського Союзу. Накладати санкції будуть не тільки на російських чиновників, але й на всіх причетних до порушень прав людини — їм можуть заборонити в’їзд та заморозити банківські рахунки.

У справі полонених моряків часто говорять про «третю сторону». Хто може нею стати?

Так, це позиція, яку висловлює Україна: треба залучити «третю сторону». Та чи шукає вона її? Чи пропонує якимось країнам виступити в ролі третьої сторони? Можливо, я помиляюсь, але мені про такі перемовини нічого не відомо.

Якщо Україна знайде третю сторону, ця держава буде лікувати поранених моряків, і потім їх знову повернуть до СІЗО? Чи йдеться про остаточний обмін?

Немає готових формул. В історії з Ільмі Умеровим та Ахтемом Чийгозом як третю сторону залучили Туреччину: їх вивезли туди з окупованого Криму, а потім передали Україні. Ми досі не знаємо, який механізм тоді використали.

Два роки тому ми зробили аналітичний звіт, де зібрали схеми перемовин щодо заручників після різних конфліктів. Був цікавий випадок в перемовинах Росії та Грузії про обмін людей, яких затримують в районі окупованої території Південної Осетії та Абхазії. Перемовини вели в Празі Зураб Абашидзе та Григорій Карасін. Але цей перемовний формат став можливий тільки після того, як у Грузії змінилася влада на таку, яку вважають проросійською. Я не бажаю Україні проросійської влади, тому не знаю, чи такий формат є можливим.

Як ти думаєш, яка участь Віктора Медведчука в історії з військовополоненими моряками?

Медведчук нібито оплатив операцію російському найманцю Олексію Сєдікову, який відбуває покарання в Україні. Про його участь в історії з моряками мені нічого не відомо. Але з перемовниками, які могли б домовлятися про звільнення наших громадян, утримуваних в Криму та Росії, — в нас біда. Наприклад, щойно з’явилась інформація, що про щось домовилась колишня омбудсвумен Ніна Карпачова — відразу пішли заяви Ірини Геращенко та Людмили Денісової, що вона рука Кремля. Але російська сторона вже називала її представницею України (хоча її на це насправді ніхто не уповноважував) — і всім було байдуже. У цих процесах бракує якісних перемовників. Не хочете Карпачову — шукайте когось іншого.

Як виглядає механізм обміну українських політв’язнів?

Цього механізму немає. Звільнення Геннадія Афанасьєва, Юрія Солошенка, Надії Савченко відбувалося, наскільки я розумію, за участі лідерів європейських країн. Звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза — знову ж таки, за сприяння президента Туреччини Реджепа Ердогана. Боюсь, що зараз, перед виборами, на урядовому рівні ніхто про [механізм] не думає.

Тоді за яких умов можливо обміняти українських моряків?

Я не вірю, що звільнення та будь-які обміни можливі до вироку [російського суду]. Немає прецедентів, коли Росія звільнила б когось до вироку. Також Росія не прогавить можливості влаштувати велике судилище над моряками. Це буде продовження прес-конференції ФСБ, яку вони організували після інциденту в Азовському морі, доводячи, що Україна здійснила провокацію. Можливо, ми зможемо обміняти моряків на тих двадцятьох з чимось росіян, яких Україна затримала в межах конфлікту.